Постанова 4875 № 913/288/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Харків Справа № 913/288/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" (вх. №2269 Л/2) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 у справі № 913/288/21, постановлену у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Масловським С.В., за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус", м. Маріуполь, до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м.Сєвєродонецьк, про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" №15/07 від 15.07.2021 про забезпечення позову у справі № 913/288/21. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" з вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 у даній справі та задовольнити заяву про забезпечення позову; заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладати і підписувати договори щодо відчуження будь якого майна Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат". Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" (вх. №2269 Л/2) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 у справі № 913/288/21 та призначено розгляд справи на 19.10.2021, про що повідомлено учасників справи в порядку вимог статей 120, 268 ГПК України. У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 19.10.2021 учасники справи не з`явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, Водночас, 19.10.2021 засобами електронного зв`язку до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Ерідіус" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 11896), яке обґрунтовано запровадженням на території України карантину та поміщенням на карантин директора, який є єдиним представником ТОВ "Ерідіус". Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" про відкладення розгляду справи (вх. №11896). Відкладено розгляд даної справи на 04 листопада 2021 року о 16:00 годині, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 ГПК України. В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 04.11.2021 учасники справи не з`явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчать відтиск штампу на звороті останнього аркушу ухвали суду апеляційної інстанції від 19.10.2021, підтверджується інформацією на офіційному веб-сайті "Укрпошта" щодо відстеження поштових відправлень, а також інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду та в Єдиному державному реєстрі судових рішень, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні. Крім того, з інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошта", вбачається, що поштові відправлення (зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції від 19.10.2021) надіслані на адресу апелянта - ТОВ "Ерідіус", яка зазначена заявником в поданих до суду заявах та визначена в ЄДР (№6102254797200), надійшло до точки видачі 27.10.2021, проте не вручено під час доставки: інші причини. На поштовому конверті, який повернувся разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявні відмітки АТ "Укрпошта": "адресат відсутній за вказаною адресою". Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17). Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.05.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2021, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" в розмірі 4801229,94 грн, судовий збір 22700,00 грн, відхилено грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" в розмірі 108971,87 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 07.11.2021; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Нестеренко Олега Анатолійовича. 21.05.2021 оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі №913/288/21 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (номер публікації № 66464). 16.07.2021 на електрону адресу Господарського суду Луганської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" надійшла заява від 15.07.2021 №15/07 про забезпечення позову (вх. №23/21), в якій заявник просить заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладати і підписувати договори щодо відчуження будь якого майна Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (код ЄДРПОУ 05441447) (м.о.у. а.с.2-3). В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову з посиланням на приписи статті 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України кредитор зазначає, що на офіційному сайті Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" за адресою: https://amk.lg.ua/obyavleniya/ розміщено оголошення про продаж двох тепловозів марки ЧМЭ-3. Оскільки Господарським судом Луганської області відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", то продаж двох тепловозів марки ЧМЭ-3 є незаконним та таким, що спрямовано на позбавлення активів підприємства, що в свою чергу призведе до відсутності коштів для задоволення вимог кредиторів і позбавить можливості отримати задоволення своїх грошових вимог. За таких обставин, з огляду на те, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань особами уповноваженими вчиняти дії від імені юридичної особи, в тому числі підписувати договори, є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на думку заявника, заборона зазначеним особам укладати і підписувати договори щодо відчуження майна Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" є належним способом захисту, який забезпечить можливість захистити права кредитора на отримання задоволення своїх грошових вимог. До вказаної заяви додано роздруківку з сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", роздруківку з сайту ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" (м.о.у. а.с.5-8). 19.07.2021 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Ерідіус" про забезпечення позову (м.о.у. а.с. 11-13). Вказана ухвала місцевого господарського суду з посиланням на вимоги статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, статей 39, 40 Кодексу України з процедур банкрутства, мотивована тим, що інститут забезпечення позову є відмінним від інституту забезпечення вимог кредиторів. Проте, звертаючись із заявою про забезпечення позову, яка передбачає наявність позовного провадження, та надання оцінки належності якої прямо залежить від певного предмету, з урахуванням співвіднесення заходу та самої позовної вимоги, кредитор не зазначив про предмет та підстави позову з яким планує звернутись до господарського суду за захистом свого порушеного права або інтересу, або наявної справи позовного провадження в провадженні господарського суду Луганської області, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ "Ерідіус" зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом не враховано, що здійснення продажу майна боржника порушить права заявника та призведе до неможливості належного та ефективного захисту і поновлення порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду. Вважає висновок суду про те, що заходи забезпечення відповідно до вимог статті 136-140 ГПК України можливо застосовувати виключно в позовному провадженні помилковим, зроблений без урахування положень статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства. На думку кредитора, ним обраний належний захід забезпечення позову, який співмірний з предметом позову, не порушить прав боржника чи інших осіб, спрямований виключно на встановлення тимчасових обмежень, який забезпечить реальний захист порушених прав заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви кредитора ТОВ "Ерідіус" про вжиття заходів забезпечення позову. За приписами частини 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19). Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17). Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії. За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18. Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Як було зазначено вище, кредитор (ТОВ "Ерідіус") звернувся в межах справи про банкрутство ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" із заявою про забезпечення позову. В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладати і підписувати договори щодо відчуження будь якого майна Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" заявник зазначив про вчинення дій щодо відчуження майна боржника, а тому заборона вчинення дій стосовно майна боржника упередить порушення його прав на задоволення грошових вимог кредитора, за захистом яких він звернувся до суду. Нормативно вимоги заявника про забезпечення позову обґрунтовано приписами статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання заяви про забезпечення позову в порядку статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України за загальним правилом вимагають від заявника доведення обставин щодо наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги заявника, тобто необхідності визначення предмету позову. В даному випадку заявником не було зазначено про предмет та підстави позову, з яким він планує звернутись до господарського суду, що унеможливлює встановлення обставини співвіднесення заходу забезпечення із заявленими позовними вимогами. Водночас, за приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до частини 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Частиною першою статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала. За приписами частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. В силу положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України право здійснення забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника. Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України, як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті. Отже, положення Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову застосовуються у справі про банкрутство з урахуванням вимог Кодексу України з процедур банкрутства, що визначає особливості провадження у справі про банкрутство як окремої форми судового процесу. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду від 16.09.2020 у справі № 910/13208/19). До того ж, господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, не позбавлений процесуального права за власної ініціативи чи за клопотанням кредиторів вжити заходів забезпечення у справі про банкрутство шляхом зобов`язання боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу статей 2, 14, 15 ГПК України та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство. Такі процесуальні дії господарського суду відповідають функції господарського суду щодо забезпечення справедливого балансу між кредиторами і боржником та контролю за правильністю і черговістю здійснення арбітражним керуючим дій у відповідній судовій процедурі банкрутства. Наведеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2021 у справі №911/1159/14. Тобто, подання обов`язкового позову як то стверджує суд першої інстанції не вимагається нормами Кодексом України з процедур банкрутства. Разом з тим, системний аналіз зазначених норм ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє зробити висновок про те, що Кодексом, як спеціальним законом, визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі та надано право їх застосування як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду. Водночас, загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 ГПК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173, від 10.02.2021 у справі № 911/1159/14, від 19.10.2021 у справі № 922/313/20). Судова колегія зазначає, що вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони посадовим особам боржника укладати та підписувати договори щодо відчуження майна боржника не передбачено частиною першою статтею 40 Кодексу України з процедур банкрутства, яка містить застереження щодо можливості заборони божнику вчинення певних дій без згоди розпорядника майна або суду. До того ж, в заяві кредитора про забезпечення позову не наведено в обґрунтування вжиття відповідних заходів вимоги статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства та не зазначено жодних заходів забезпечення, які передбачені цією статтею. Відтак, аргументи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства колегія суддів вважає необґрунтованими. Крім того, на підтвердження вчинення боржником дій щодо відчуження належного йому майна заявником додано до матеріалів справи роздруківки з сайту ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" щодо розміщення оголошення про продаж двох тепловозів. Судова колегія зазначає, що частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу). Належність доказів по суті це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998). Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення вимог кредитора, повинна обґрунтувати причини та підстави звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення. Водночас у статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали від 19.07.2021, які надіслані до Східного апеляційного господарського суду разом з апеляційною скаргою, заявником до заяви надано роздруківку оголошення про реалізації двох тепловозів. Проте, вказаний документ не містить дати та часу опублікування цього оголошення, що унеможливлює встановлення обставини щодо періоду часу вчинення відповідних дій щодо відчуження цього майна (до відкриття провадження у справі про банкрутство або після відкриття цього провадження). Також, не надано доказів перебування вказаного майна на балансі боржника на час звернення з відповідною заявою про забезпечення позову. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б могли призвести до зменшення обсягу майна та грошових коштів, наявних у боржника, на момент розгляду даної заяви, не доведено, що посадові особи боржника вчиняють або мають намір вчинити дії, які спрямовані на порушення прав кредиторів у справі про банкрутство, а тому подана кредитором заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення боржником від виконання взятих на себе зобов`язань. Враховуючи встановлене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували наведені заявником у заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовував необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову. Матеріали справи також не містять інших належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кредитором не доведено обґрунтованість припущень про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів кредитора. Відтак, врахувавши наведені законодавчі приписи у сукупності зі встановленими обставинами даної справи, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" без задоволення, а ухвали Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 у справі №913/288/21 - без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідіус" залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 19.07.2021 у справі № 913/288/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 15.11.2021. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.В. Шевель