Постанова КЦС ВС № 931/651/20

Постанова Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ справа № 931/651/20 провадження № 61-10380 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - селянське фермерське господарство «Сім`ї Янчинських», відповідачі:Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу селянського фермерського господарства «Сім`ї Янчинських» на постанову Волинського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Осіпука В. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року селянське фермерське господарство «Сім`ї Янчинських» (далі - СФГ «Сім`ї Янчинських», фермерське господарство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 02 листопада 1992 року СФГ «Сім`ї Янчинських» було зареєстровано як юридичну особу. Рішенням Локачинської районної ради народних депутатів Локачинського району Волинської області від 22 березня 1994 року № 15/11 надано ОСОБА_2 , як учаснику (засновнику) СФГ «Сім`ї Янчинських», у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку, площею 50,04 га, яка знаходиться на території Старозагорівської сільської ради народних депутатів. На підставі цього рішення 30 травня 1994 року видано державний акт на право постійного користування серії ВЛ № 20, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 17, який є чинним. Вказувало, що законом не передбачено право громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому у користування для ведення фермерського господарства, без створення такого господарства, а тому у правовідносинах, пов'язаних із користуванням вказаною земельною ділянкою, площею 50,04 га, відбулася фактична заміна землекористувача, обов`язки якого перейшли саме до СФГ «Сім`ї Янчинських» (позивача). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 - учасник (засновник) СФГ «Сім`ї Янчинських». Фермерське господарство продовжувало користуватися вказаною земельною ділянкою, що підтверджується податковою декларацією із плати за землю від 19 лютого 2020 року, звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду станом на 01 грудня 2019 року. СФГ «Сім`ї Янчинських» не було позбавлено права користування зазначеною земельною ділянкою, площею 50,04 га, проте без погодження з фермерським господарством було проведено її частковий поділ на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0722485200:04:000:0941 - площею 14,5793 га; 0722485200:04:000:0940 - площею 25,4208 га; 0722485200:04:000:0935 - площею 6,2874 га; а земельну ділянку, площею 14,5793 га, кадастровий номер 0722485200:04:000:0941 - на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0722485200:04:000:1129 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1135 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1132 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1136 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1130 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1133 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1134 - площею 2,00 га; 0722485200:04:000:1131 - площею 0,579 га. Із відповіді ГУ Держгеокадастру у Волинській області на адвокатський запит від 17 липня 2020 року № 29-3-0.32-4925/2-20 стало відомо, що земельна ділянка, кадастровий номер 0722485200:04:000:1132, була надана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, що підтверджувалося копією наказу від 01 червня 2020 року № 3-4929/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Указаним наказом затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 2,00 га (кадастровий номер 0722485200:04:000:1132), у тому числі, рілля, площею 2,00 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району Волинської області, без зміни цільового призначення. На підставі цього наказу 19 червня 2020 року державним реєстратором Затурцівської сільської ради Локачинського району Адамчуком Р. Є. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку. Зазначало, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області, функціями якого є, зокрема, ведення державного обліку і реєстрації земель, забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не могло не знати, що СФГ «Сім`ї Янчинських» є постійним користувачем земельної ділянки, яка була надана саме для функціонування фермерського господарства, а поділ та передача земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, неможлива без погодження із землекористувачем, до припинення в останнього права постійного користування. Однак жодних рішень про припинення права постійного користування СФГ «Сім`ї Янчинських» земельною ділянкою, площею 50,04 га, не приймалося. Видачею оспорюваного наказу, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, безпідставно позбавлено постійного землекористувача - СФГ «Сім`ї Янчинських», законного права користування цією земельною ділянкою. З урахуванням наведеного, СФГ «Сім`ї Янчинських» просило суд: визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 01 червня 2020 року № 3-4929/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 0722485200:04:000:1132, для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2105447107224, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) 52764468 від 22 червня 2020 року; вирішити питання щодо розподілу понесених ним судових витрат. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 21 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ГУ Держгеокадастру у Волинській області про закриття провадження у даній справі. Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 12 січня 2021 року у складі судді Масляної С. В. позов СФГ «Сім`ї Янчинських» задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 01 червня 2020 року № 3-4929/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана ОСОБА_1 у власність на підставі оспорюваного наказу земельна ділянка, кадастровий номер 0722485200:04:000:1132, площею 2,00 га, входить у межі земельної ділянки, площею 50,04 га, наданої у постійне користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на підставі рішення Локачинської районної ради народних депутатів Локачинського району Волинської області від 22 березня 1994 року № 15/11. Указане сторонами не заперечувалося. З моменту створення СФГ «Сім`ї Янчинських» та отримання у постійне користування земельної ділянки його засновником ОСОБА_2 , саме до СФГ «Сім`ї Янчинських» перейшли правомочності володіння, користування та обов`язки щодо використання земельної ділянки, площею 50,04 га, наданої у постійне користування його засновнику. Зі смертю ОСОБА_2 вказані правомочності не припинилися і не були успадковані, що підтверджується постановою Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 160/575/14-ц. У цій частині суд послався на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, провадження № 12-205гс19. Видача ГУ Держгеокадастру у Волинській області оспорюваного наказу про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, яка входить у межі земельної ділянки, площею 50,04 га, і знаходиться у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських», з користування якого у законному порядку не вилучалася, порушує права позивача на користування цією земельною ділянкою. Право постійного користування СФГ «Сім`ї Янчинських» земельною ділянкою, площею 50,04 га, відповідачем не спростовано. Державний акт на право постійного користування цією земельною ділянкою, виданий 30 травня 1994 року Локачинською районною радою народних депутатів, є чинним. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області необхідно визнати недійсним, підлягає задоволенню і позовна вимога фермерського господарства про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 2,00 га, кадастровий номер 0722485200:04:000:1132. Посилання сторони відповідача на розпорядження Локачинської районної державної адміністрації (далі - Локачинська РДА) від 20 серпня 2008 року № 714 про припинення права користування частиною земельної ділянки СФГ «Сім`ї Янчинських», а саме земельної ділянки, площею 23,7 га, та передачу даної ділянки у землі запасу Старозагорівської сільської ради районний суд визнав безпідставними, так як суду не надано доказів припинення права користування саме на частину земельної ділянки, яка перебувала у користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських», як і доказів внесення змін стосовно земельно-облікової документації земельної ділянки, площею 50,04 га. Судом відхилено посилання на рішення Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2011 року у справі № 02/151-53 за позовом Волинського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Волинській області до фермерського господарства «Надія», третя особа - Локачинська РДА, про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки у розмірі 21 249, 65 грн, яким встановлено, що земельна ділянка, площею 50,04 га, надана у користування ОСОБА_2 , оскільки СФГ «Сім`ї Янчинських» у вказаній господарській справі участі не брало, а відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. На спростування вказаних обставин позивач у судовому засіданні зазначив, що доказів того, що саме частину земельної ділянки, площею 50,04 га було передано у землі запасу Старозагорівської сільської ради не надано. Згідно з державним актом про право постійного користування від 30 травня 1994 року, довідок управління Держгеокадастру у Локачинському районі за 2015-2017 роки, податкової декларації за 2020 рік земельна ділянка, площею 50,04 га, весь час перебувала у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських» і право на частину цієї земельної ділянки не припинялося. Також районним судом не взято до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що з моменту створення фермерського господарства права і обов`язки земельної ділянки, наданої громадянину для ведення фермерського господарства, здійснює фермерське господарство, а механізм переходу права користування землею до фермерського господарства застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи, так як нормами ЗК України, Закону України «Про селянське фермерське господарство» (у редакціях, чинних на момент створення фермерського господарства) не передбачено заборони отримання громадянином земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства після створення фермерського господарства, можливості отримання земельної ділянки після такого створення виключно юридичною особою, зобов`язання громадянина знову створити фермерське господарство у разі повторного отримання земельної ділянки у власність чи постійне користування для ведення фермерського господарства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Волинського апеляційного суду від 31 травня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 12 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову СФГ «Сім`ї Янчинських» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а тому дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову СФГ «Сім`ї Янчинських». Законодавством, чинним на момент створення СФГ «Сім`ї Янчинських», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого. Апеляційним судом досліджено архівний витяг із рішення Локачинської районної ради народних депутатів від 25 квітня 1991 року № 5/17, яким рада, розглянувши клопотання ОСОБА_2 про виділення земельної ділянки у довічне спадкове володіння для ведення селянського (фермерського) господарства, надала сім`ї ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 10,00 га, згідно з рішенням районної комісії по земельній реформі (протокол від 11 квітня 1991 року № 1) із площ районного земельного запасу в межах колгоспу «Слава», у тому числі, 4,8 га ріллі за рахунок поля та ґрунтозахисної сівозміни та покращення пасовищ - 5,2 га. Про це зазначено і в Статуті фермерського господарства, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 02 лютого 1993 року № 23, який було також досліджено апеляційним судом. Суд апеляційної інстанції зазначив, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстровано у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. У цій частині апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних справах. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Так, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є добровільна відмова від земельної ділянки. Судом встановлено, що розпорядженням Локачинської РДА від 20 серпня 2008 року № 214 за клопотанням голови СФГ «Сім`ї Янчинських» ОСОБА_2 від 14 серпня 2008 року припинено право користування частиною земельної ділянки, площею 23,7 га пасовищ, цим фермерським господарством. Земельну ділянку передано у землі запасу Старозагорівської сільської ради. Доручено Управлінню земельних ресурсів у Локачинському районі внести відповідні зміни у земельно-облікову документацію. Фактичне припинення позивачем права користування цією частиною земельної ділянки також встановлено відповідними розпорядженнями голови Локачинської РДА (від лютого, липня 2010 року за № 43, № 211), якими надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення фермерського господарства «Надія», а також рішенням Господарського суду Волинської області від 15 серпня 2011 року у справі № 02/151-53, що не підлягає доказуванню та не спростовано позивачем (стаття 82 ЦПК України). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи узадоволенні позову фермерського господарства, апеляційний суд виходив із того, що після припинення права користування частиною земельної ділянки, площею 23,7 га пасовищ, саме СФГ «Сім`ї Янчинських» зобов`язано було оформити відповідні документи щодо визначення площі та меж користування земельною ділянкою, яка залишилася у постійному користуванні господарства. Однак зазначених дій позивач не здійснив, у зв`язку із чим не довів тієї обставини, що надана у власність ОСОБА_1 на підставі оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області земельна ділянка входить у межі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських». Суд відхилив посилання представника позивача на постанову Волинського апеляційного суду Волинської області від 18 серпня 2020 року у справі № 160/575/14-ц, якою відмовлено у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Старозагорівської сільської ради, Локачинської районної державної адміністрації про визнання права на спадкове майно, оскільки зазначеним судовим рішенням не встановлювалися обставини щодо площі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських». Крім того, судом апеляційної інстанції було роз`яснено сторонам право заявити клопотання, у тому числі, щодо проведення відповідної експертизи, що надало б змогу встановити межі користування позивачем земельною ділянкою, яка фактично знаходиться у його постійному користуванні та чи входить у ці межі надана відповідачу у власність земельна ділянка, площею 2,00 га. Проте такі клопотання не заявлялися, а доводити свої твердження в суді є процесуальним обов`язком сторони, яка про це заявляє. З огляду на недоведеність позивачем порушення його прав оспорюваним наказом про надання земельної ділянки, площею 2,00 га, у власність ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, СФГ «Сім`ї Янчинських», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанцій застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 931/651/20 із Локачинського районного суду Волинської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для його подання відзиву. У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга СФГ «Сім`ї Янчинських» мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає обставинам справи, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, при чому, посилаючись на відповідну судову практику. Зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях відповідача стосовно того, що набута останнім земельна ділянка не входить у межі тієї земельної ділянки, якою користується позивач на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30 травня 1994 року, що в силу вимог процесуального законодавства заборонено (частина шоста статті 81 ЦПК України). Апеляційний суд послався на докази, які стосуються іншої юридичної особи - фермерського господарства «Надія», тоді як преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням в іншій справі має місце лише тоді, коли в ній брали участь особи щодо яких відповідні обставини встановлені. У цій частині посилається на правові позиції Верховного Суду. Вказує, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. Суд першої інстанції відмовив відповідачу у долучені доказів, що стосуються земельної ділянки, площею 23,7 га, та не є предметом спору у цій справі, які апеляційний суд всупереч положенням статей 83, 367 ЦПК України долучив до матеріалів справи. При цьому, після винесення оскаржуваного судового рішення, у відповідь на адвокатський запит Локачинська РДА повідомила фермерське господарство про те, що земельна ділянка, площею 23,7 га, дійсно була частиною земельної ділянки, площею 50,04 га, яка була у постійному користуванні фермерського господарства. Вважає помилковими висновки апеляційного суду про недоведеність позивачем свого порушеного права оспорюваним наказом. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2021 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області подало до Верховного Суду пояснення (по суті відзив на касаційну скаргу), в яких зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін. Посилається на те, що розпорядженням Локачинської РДА від 20 серпня 2008 року № 214 за клопотанням голови СФГ «Сім`ї Янчинських» ОСОБА_2 від 14 серпня 2008 року припинено право користування частиною земельної ділянки фермерського господарства (площею 23,7 га), яку було передано у землі запасу сільської ради. Фактичні обставини справи, встановлені судами 02 листопада 1992 року державним реєстратором Локачинської РДА Волинської області СФГ «Сім`ї Янчинських» зареєстровано як юридичну особу, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 399409 (а. с. 22-зворот, т. 1). Згідно з пунктом 6.1.1. розділу 6 статуту СФГ «Сім`ї Янчинських» до земель фермерського господарства належать, зокрема, землі, передані фермерському господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім`я голови господарства (а. с. 17-21, т. 1). Для здійснення своєї діяльності СФГ «Сім`ї Янчинських» із 1994 року використовує на праві постійного користування земельну ділянку, площею 50,04 га, яка рішенням Локачинської районної ради народних депутатів Локачинського району Волинської області від 22 березня 1994 року № 15/11 була надана ОСОБА_2 , як учаснику (засновнику) фермерського господарства, у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, та знаходиться на території Старозагорівської сільської ради народних депутатів. На підставі цього рішення 30 травня 1994 року видано державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ № 20, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 17 (а. с. 23, т. 1). Розпорядженням Локачинської РДА від 20 серпня 2008 року № 214 відповідно до клопотання голови СФГ «Сім`ї Янчинських» ОСОБА_2 від 14 серпня 2008 року припинено право користування частиною земельної ділянки, площею 23,7 га пасовищ, СФГ «Сім`ї Янчинських». Цю земельну ділянку передано у землі запасу Старозагорівської сільської ради. Доручено Управлінню земельних ресурсів у Локачинському районі внести відповідні зміни уземельно-облікову документацію (а. с.86, т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер голова СФГ «Сім`ї Янчинських» - ОСОБА_2 (а. с. 31, т. 1). Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року у справі № 160/575/14-ц позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Старозагорівської сільської ради, Локачинської РДА про визнання права на спадкове майно задоволено. Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування право на постійне користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,04 га, яка розташована на території Старозагорівської сільської ради після смерті ОСОБА_2 . Право власності на зазначену земельну ділянку не було зареєстровано за ОСОБА_3 у встановленому законом порядку (а. с. 27-30, 38-39, т. 1). Постановою Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу СФГ «Сім`ї Янчинських» задоволено, рішення Локачинського районного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 (а. с. 167-173, т. 1). Відповідно до інформації Відділу Держземагенства у Локачинському районі станом на 08 квітня 2015 року, 01 січня 2016 року, 01 січня 2017 року у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських» знаходиться 50,04 га ріллі на території Старозагорівської сільської ради (а. с. 32-33, т. 1). Згідно з податковою декларацією за 2020 рік та звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01 грудня 2019 року, у користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських» знаходяться сільськогосподарські угіддя, площею 50,00 га, у тому числі, 50,00 га ріллі. За користування земельною ділянкою, загальною площею 50,04 га, у 2020 році нараховано суму земельного податку у розмірі 21 823,44 грн (а. с. 24-26, т. 1). За повідомленням ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 червня 2020 року для наповнення Державного земельного кадастру із земельної ділянки, орієнтовною площею 50,04 га, під час проведення робіт із інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення було сформовано земельні ділянки із кадастровими номерами: 0722485200:04:000:0941 - 14,5793 га, 0722485200:04:000:0940 - 25,4208 га, 0722485200:04:000:0935 - 6,2874 га, які внесені до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з інвентаризації земель, проведеної у 2013 році. За зверненнями громадян на зазначені земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення ГУ Держгеокадастру у Волинській області надано дозволи на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства (а. с. 40, т. 1). За схемою поділу земельної ділянки земельну ділянку, площею 14,5793 га, з кадастровим номером 0722485200:04:000:0941 поділено на кілька земельних ділянок, у тому числі, й на земельну ділянку, площею 2,00 га, яку виділено ОСОБА_1 (відповідач) (а. с. 42, т. 2). Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 01 червня 2020 року № 3-4929/15-20-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 2,0000 га, з кадастровим номером 0722485200:04:000:1132, у тому числі, рілля, площею 2,0000 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Старозагорівської сільської ради Локачинського району без зміни цільового призначення (а. с. 13, т.1). На підставі зазначеного наказу державним реєстратором Затурцівської сільської ради Адамчуком Р. Є. 19 червня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722485200:04:000:1132, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 15 серпня 2020 року (а. с. 11-12, т. 1).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга СФГ «Сім`ї Янчинських» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції, чинній на час створення фермерського господарства) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства. Відповідно до положень статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Частиною першою статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Тобто земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася громадянину України не як фізичній особі, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного ним фермерського господарства. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон № 2009-XII) (у редакції, чинній на час створення фермерського господарства; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Отже, можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 червня 2020 року: у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20), у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19). Згідно з частинами першою та другою статті 6 Закону № 2009-XII для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - 100 гектарів ріллі. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням поданих сторонами доказів, судами попередніх інстанцій надано оцінку правовим підставам створення СФГ «Сім`ї Янчинських» та виділення фермерському господарству земельної дулянки, площею 50,04 га, на підставі рішення Локачинської районної ради від 22 березня 1994 року № 15/11. Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено архівний витяг з рішення Локачинської районної ради народних депутатів від 25 квітня 1991 року № 5/17 та встановлено, що сім`ї ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку, загальною площею 10,00 га, згідно з рішенням районної комісії по земельній реформі (протокол № 1 від 11 квітня 1991 року) з площ районного земельного запасу в межах колгоспу «Слава », у тому числі, 4,8 га ріллі за рахунок поля і грунтозахисної сівозміни та покращення пасовищ - 5,2 га. Про виділення фермерському господарству у довічне успадковане володіння 10,00 га сільськогосподарських угідь зазначено і в Статуті фермерського господарства, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 02 лютого 1993 року № 23, який також досліджено судом апеляційної інстанції. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Відповідно до положень частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року, яка діяла до 01 січня 2002 року) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Указане відповідає висновку, викладеному у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Таким чином, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, як на момент його створення, так і на даний час, є добровільна відмова від земельної ділянки. Встановлено, що розпорядженням Локачинської РДА від 20серпня 2008 року № 214 за клопотанням голови СФГ «Сім`ї Янчинських» ОСОБА_2 від 14 серпня 2008 року, припинено право користування частиною земельної ділянки, площею 23,7 га пасовищ, фермерським господарством. Цю земельну ділянку передано в землі запасу Старозагорівської сільської ради. Доручено Управлінню земельних ресурсів у Локачинському районі внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію (а. с. 86, т. 1). Суд апеляційної інстанції надав вищевказаному вірну правову оцінку й правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову фермерського господарства. Крім того, після припинення права користування частиною земельної ділянки фермерське господарство не оформило відповідні документи щодо визначення площі та меж земельної ділянки, яка залишилася у його постійному користуванні. Отже, позивач не довів того, що надана на підставі оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області земельна ділянка у власність відповідача, площею 2,00 га, входить у межі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні СФГ «Сім`ї Янчинських». При цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи касаційної скарги у відповідній частині відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні спору. Зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин, підстави для відступлення від яких відсутні. Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно послався на докази, які стосуються іншого фермерського господарства (фермерське господарство «Надія») і помилково застосував преюдицію у відповідній частині (справа № 02/151-53), оскільки не з указаних мотивів було відмовлено у задоволенні позову фермерського господарства, вони не спростовують факту припинення права користування фермерським господарством частиною земельної ділянки і не впливають на доведення позивачем заявлених вимог. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на те, що земельна ділянка, площею 23,7 га, дійсно була частиною земельної ділянки, площею 50,04 га, яка була у постійному користуванні фермерського господарства, так як відповідний факт не доводить того, що спірна земельна ділянка, надана відповідачу, входить саме до складу земельної ділянки, якою користується позивач. Із цих самих підстав Верховний Суд відхиляє посилання СФГ «Сім'ї Янчинських» щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у частині долучення й оцінки нових доказів, які стосуються земельної ділянки, площею 23,7 га. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу селянського фермерського господарства «Сім`ї Янчинських» залишити без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець