Постанова КЦС ВС № 369/1966/18

Постанова Іменем України 03 листопада 2021 року м. Київ справа № 369/1966/18 провадження № 61-3936св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, третя особа - сільський голова Зуєв Максим Анатолійович, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток Н. С., Ящук Т. І., ВСТАНОВИВ: Зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання приватизації земельної ділянки недійсною, її скасування та визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Свої вимоги мотивувала тим, що наказом по радгоспу у 1987 році їй було надано земельну ділянку площею 0,08 га під будівництво індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , яка є її сусідкою, користувалась земельною ділянкою на АДРЕСА_1 та захопила частину її земельної ділянки, побудувавши на ній гараж із зміщенням межі на 2 метри. У зв`язку з наведеним між ними триває спір. Жодних меж земельних ділянок вона не погоджувала. У січні 2018 року їй стало відомо, що відповідачка приватизувала земельну ділянку на підставі рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2017 року № 242/88. Вважає таку приватизацію незаконною, оскільки її, як сусіднього землекористувача, не було повідомлено про час та дату проведення робіт, що суперечить вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету з земельних ресурсів. Відповідачка умисно не хотіла повідомити її про встановлення межових знаків, чим порушила її права. Посилаючись на те, що сторони у добровільному порядку не можуть вирішити спір, просила визнати приватизацію земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , на АДРЕСА_1 , недійсною та скасувати її; визнати рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2017 року № 242/88, на підставі якого була приватизована вказана земельна ділянка, недійсним. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку відповідачки. Подана позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог щодо самовільного захоплення її частини земельної ділянки схема присадибної ділянки ОСОБА_1 будь-яких відомостей про земельну ділянки ОСОБА_2 не містить. Позивачка не надала доказів відсутності її згоди на погодження межі та того, що ОСОБА_2 побудувала гараж та захопила її земельну ділянку на 2 метри. Відповідачка в судовому засіданні заперечувала дані обставини. Жодних клопотань щодо забезпечення доказів позивачка не заявила. Сама по собі відсутність письмового відзиву та доказів з боку відповідачки не може слугувати підставою для задоволення позовних вимоги, оскільки певні обставини мають бути доведеними лише певними допустимими, належними та достатніми доказами. Апеляційний суд додатково зазначив, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що неповідомлення її як суміжного землекористувача про дату і час здійснення робіт із закріплення межовими знаками меж суміжної земельної ділянки відповідачки призвело до порушення її прав. Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що: - предметом даного позову не є питання про те, скільки саме у неї незаконно захоплено землі з боку відповідачки, а те, що відповідачка при приватизації своєї земельної ділянки не пропонувала підписати їй акт узгодження меж, як користувачу сусідньої земельної ділянки, та встановити тверді межі між їхніми земельними ділянками, чим порушила чинне земельне законодавство. Її як користувача суміжної земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 , про час і дату проведення робіт ніхто не повідомляв; - Білогородська сільська рада незаконно надала дозвіл ОСОБА_2 на приватизацію земельної ділянки, частина якої належить їй. Зміст відзиву У поданому в квітні 2020 року відзиві ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги у зв`язку з недоведеністю порушення нею при приватизації земельної ділянки норм закону і порушення прав позивачки щодо володіння і розпорядження її земельною ділянкою. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц. Фактичні обставини справи Суди встановили, що наказом по овочево-молочному радгоспу ім. 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції від 28 січня 1987 року № 8 задоволено заяву ОСОБА_1 про закріплення за нею 0,08 га присадибної земельної ділянки під будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1 з вільного присадибного фонду радгоспу. Рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради від 11 квітня 1997 року № 38/16 надано ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку розміром 0,10 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, на підставі її заяви та згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 30 травня 1996 року № 4-3792. Рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради від 23 липня 1998 року № 56 розглянуто заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про встановлення меж спірного землекористування згідно з наявними документами, скасовано наказ по радгоспу від 22 березня 1990 року № 81 у зв`язку з тим, що купівля-продаж житлового будинку на АДРЕСА_2 між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не відбулася. Вказаним рішенням залишено за ОСОБА_1 в постійному користуванні земельну ділянку розміром 0,08 га на АДРЕСА_1 , яка була надана їй під забудову будинку. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 20 серпня 2002 року, виданого відділом РАЦС Києво-Святошинського РУЮ Київської області, у зв`язку з розірванням шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ». Рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22 серпня 2017 року № 242/88 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки у приватну власність гр. ОСОБА_2 » затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки у приватну власність площею 0,1035 га, розташованої у АДРЕСА_2 (кадастровий номер 3222480401:01:077:5216), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Пунктом 2 зазначеного рішення вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких мотивів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц (провадження № 61-4200св18) зазначено, що «відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186, 186-1 ЗК України. Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації». Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, що переглядається: суди встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку відповідачки; надана позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог щодо самовільного захоплення її частини земельної ділянки схема присадибної ділянки ОСОБА_1 будь-яких відомостей про земельну ділянки ОСОБА_2 не містить; позивачка не надала доказів того, що ОСОБА_2 побудувала гараж та захопила її земельну ділянку на 2 метри. Клопотань щодо забезпечення доказів (зокрема, щодо призначення судової земельно-технічної експертизи) позивачка не заявила. У справі № 681/1039/15-ц, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, серед іншого, встановлено, що при приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки нею частково приватизована земельна ділянка позивача. У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 не довела факт захоплення частини її земельної ділянки відповідачкою при приватизації наданої їй у користування земельної ділянки. Тому рішення судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц (провадження № 61-4200св18). Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання приватизації земельної ділянки недійсною та визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Доводи касаційної скарги про те, що позивачці не було запропоновано підписати акт погодження меж не впливає на правильність вирішення справи, оскільки саме лише непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними. Інші аргументи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень не впливають, висновків судів не спростовують. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук