Постанова КЦС ВС № 369/1471/18

Постанова Іменем України 18 травня 2021 року м. Київ справа № 369/1471/18 провадження № 61-11156св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, знесення паркану та відновлення меж земельної ділянки. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що що вона є власницею домоволодіння та земельних ділянок по АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 29 листопада 2012 року та від 10 квітня 2013 року. Позивачка вказує, що згідно державних актів про право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 їх попереднім власником був ОСОБА_4 , який набув право на землю в порядку приватизації і державні акти були видані йому на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 15 березня 2007 року № 6/6 (8 сесія 5 скликання). Земельні ділянки перейшли у власність позивачки без зміни цільового використання та зміни їх меж. Межі земельних ділянок, зокрема ділянки площею 0,195 га, були встановлені в натурі та погоджені суміжними землекористувачами (землевласниками), серед яких відповідачка по справі. Не зважаючи на викладені обставини, ОСОБА_2 , порушуючи правила добросусідства, встановила в межах належної ОСОБА_1 земельної ділянки суцільний бетонний паркан висотою 3 м., мотивуючи це тим, що її межа проходить саме через земельну ділянку ОСОБА_1 . При цьому відповідачка наполягає, що побудувала паркан на своїй земельній ділянці, а не на ділянці позивача. Позивачка стверджує, що внаслідок перетину частини її земельної ділянки із земельною ділянкою відповідачки, вона позбавлена можливості реалізувати свої права по володінню, користуванню та розпорядженню своєю власністю в тих межах та тією площею, що закріплені межовими знаками та відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2009 року, у зв`язку з чим вважає, що державний акт ОСОБА_2 на земельну ділянку від 14 вересня 2010 року має бути визнаний недійсним, встановлений паркан підлягає знесенню, а межі - відновленню згідно технічної документації із землеустрою. Оскільки добровільно відновити порушені права ОСОБА_1 відповідачка відмовляється, позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила суд, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2036 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222486201:01:012:0025, виданий 14 вересня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2036 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222486201:01:012:0025, що розташована по АДРЕСА_1 і зареєстрована в Національній кадастровій системі за ОСОБА_2 ; усунути перешкоди, створені ОСОБА_2 в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, що належать ОСОБА_1 , шляхом знесення бетонного паркану, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та відновити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , відповідно до даних земельно-кадастрової документації технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленої ВК «УКРЗЕМПРОЕКТ» за заявою і технічним завданням ОСОБА_4 від 28 грудня 2012 року, та даних Актів ТОВ «Інститут землеустрою «ПРАВО НА ЗЕМЛЮ» про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_1 від 15 січня 2018 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2019 року у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у вказаній цивільній справі. З урахуванням уточненої касаційної скарги від 18 серпня 2020 року заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Доводи інших учасників справи 16 вересня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідачка просить суд касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 03 вересня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 22 жовтня 2009 року ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1950 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. В цей же день, 22 жовтня 2009 року, ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0426 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 за договорами дарування домоволодіння та земельної ділянки, укладеними з ОСОБА_4 , набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1950 га з кадастровим номером 3222486201:01:012:0014. 29 листопада 2012 року за договором дарування земельної ділянки, укладеним з ОСОБА_4 , позивач набула право власності на земельну ділянку площею 0,0426 га (рілля) по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222486201:01:012:0015. Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 495251 від 14 вересня 2010 року ОСОБА_2 є власницею суміжної земельної ділянки площею 0,2036 га в АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 червня 1997 року № 2-0069/97, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Крім того, частиною другою статті 95 ЗК України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України). Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічне право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів передбачене частиною першою статті 4 ЦПК України. Таким чином, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право позивачки порушене. При цьому, слід зазначити, що для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. До аналогічних висновків щодо предмету та способу доказування при розгляді справ зазначеної категорії дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Таким чином, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. До схожих правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Ураховуючи, що позивачкою не надано суду достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права на земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко В. С. Жданова А. Ю. Зайцев