Ухвала КГС ВС № 916/3883/19

УХВАЛА 03 листопада 2021 року м. Київ Справа № 916/3883/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А., за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В., розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Фірми "Сандра-Інтернешнел" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2021 року (головуючий - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.) у справі за позовом Одеської міської ради до: (1) Приватного підприємства Фірми "Сандра-Інтернешнел", (2) Фізичної особи-підприємця Пестерева Григорія Вікторовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, про стягнення 5 311 709, 32 грн, ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2019 року Одеська міська рада (далі також "Позивач") звернулась у Господарський суд Одеської області з позовними вимогами до Приватного підприємства Фірми "Сандра-Інтернешнел" (далі також "Відповідач-1", ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел") та Фізичної особи - підприємця Пестерева Григорія Вікторовича (далі також "Відповідач-2" ФОП Пестерев Г.В.) про солідарне стягнення з останніх заборгованості у загальній сумі 5 311 709, 32 грн, з яких: заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 4 496 056, 31 грн, інфляційні втрати у розмірі 434 357, 58 грн, 3% річних у розмірі 108 245, 39 грн, пеня у сумі 201 050, 04 грн.

2. Позовні вимоги з посиланням на приписи статті 120 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) обґрунтовані тим, що з моменту набуття Відповідачами у власність ряду об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на комунальній земельній ділянці, що перебувала в оренді бувшого власника таких об`єктів Корпорації "АИС" на підставі договору оренди від 20.09.2007, саме останні вважаються орендарями земельної ділянки, а тому мають сплачувати орендну плату за користування нею. Разом з тим, свого обов`язку зі сплати орендної плати Відповідачі не виконують, здійснюють неправомірне безоплатне користування земельною ділянкою, а тому є підстави для стягнення з них таких коштів у примусовому порядку.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.02.2021 у задоволенні позову відмовлено.

4. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021, вказане рішення місцевого господарського суду частково скасовано. Позовні вимоги Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел" заборгованість у загальній сумі 5 311 709, 32 грн, з яких: заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 4 496 056, 31 грн, інфляційні втрати у розмірі 434 357, 58 грн, 3% річних у розмірі 108 245, 39 грн, пені у сумі 201 050, 04 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 24.02.2021 по справі № 916/3883/19 залишено без змін. 4.1. Постанова господарського суду апеляційної інстанції мотивована такими обставинами і аргументами: - відповідно до вимог статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача); - водночас, згідно зі статтею 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди; - статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; - відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда; - питання щодо переходу права оренди землі до нового власника нерухомого майна неодноразового було предметом розгляду Верховного Суду, за результатами якого сформувалась усталена судова практика; - зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц викладена правова позиція, яка полягає в наступному: "...після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування."; - у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (див. постанову Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19); - таким чином, особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19); - як вбачається з матеріалів цієї справи, право оренди спірної земельної ділянки було зареєстровано за Корпорацією "АИС" 26.10.2007 (договір оренди від 20.09.2007); - в подальшому правонаступником Корпорації "АИС" - Корпорацією "Співдружність Комп" 12.03.2009 було відчужено належне їй нерухоме майно, що знаходилось на орендованій земельній ділянці Приватному підприємству "Імпульс-В" (далі ПП "Імпульс-В"); право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на орендованій земельній ділянці у ПП "Імпульс-В" виникло з 19.01.2010, оскільки таке право саме цього дня було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2009 та ухвали від 14.12.2009 по справі № 16/188-09-5202; - в свою чергу, ПП "Імпульс-В" за договорами купівлі-продажу від 04.02.2010 та 08.02.2010 передало своє право власності ПП Фірма "Сандра Інтернешнел"; - таким чином, в силу наведених вище положень законодавства, з 19.01.2010 ПП "Імпульс-В" набуло прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 20.09.2007, в тому числі, і обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а в подальшому 08.02.2010 та 04.02.2010 це ж право та обов`язок перейшли до ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел"; - разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, сплата орендної плати за земельну ділянку ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел" не здійснювалась, а тому стягнення такої плати з нарахованими на неї штрафними санкціями у судовому порядку є цілком обґрунтованим та правомірним; - поряд з цим, солідарне стягнення зазначених коштів з ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел" та ФОП Пестерева Г.В. є безпідставним, адже ФОП Пестерев Г.В., на відміну від ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел" дійсно не є орендарем за договором оренди землі від 20.09.2007 у розумінні частин 1, 2 статті 120 ЗК України та статті 7 ЗУ "Про оренду землі", оскільки для переходу до нього права, в тому числі оренди, на частину земельної ділянки обов`язковим було попереднє виділення такої частини в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера, позаяк на підставі вказаних статей до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою, як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки.

5. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ПП Фірма "Сандра-Інтернешнел" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. 5.1. Підставами для скасування оскаржуваної постанови скаржник зазначає застосування апеляційним господарським судом положень статей 120, 125 ЗК України, статті 377 ЦК України, статті 7 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18. 5.2. Обґрунтовуючи вказане скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не було враховано того, що в силу положень статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, проте таке право не було зареєстровано за попередніх власником нерухомого майна - ПП "Імпульс-В", а тому в нього не виникло, що в свою чергу свідчить про те, що до ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел" на підставі статей 120 ЗК України, 377 ЦК України , 7 Закону України "Про оренду землі" воно перейти не могло. 5.3. Крім цього, скаржник зазначає і про те, що враховані судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм не є релевантними до даної справи, адже надавалися судом касаційної інстанції у правовідносинах, які не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

6. У відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада заперечує проти її задоволення. Доводи ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел" вважає безпідставними та необґрунтованими. Підкреслює, зокрема, що правовідносини у даній справі та справі № 913/169/18 не є подібними.

7. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Асташенкової О.І.) та Третьої особи (Ярошенко А.Ю.), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 у даній справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 8.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 9.1. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). 9.2. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. 9.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

10. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проаналізувавши судове рішення, висновки з якого, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановила таке.

11. У справі № 913/169/18 керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" (далі - ТОВ "Боремер") про стягнення з останнього безпідставно збережених коштів за період з 08.06.2016 по 31.03.2018 у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться набуте ТОВ "Боремер" у власність нерухоме майно. 11.1. Зазначена позовна заява обґрунтовувалася тим, що після набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, ТОВ "Боремер" всупереч вимогам чинного законодавства користується комунальною земельною ділянкою без оформлення належним чином права користування землею та його державної реєстрації. 11.2. Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.07.2018 у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю. 11.2. В подальшому Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.02.2019 скасував рішення Господарського суду Луганської області від 30.07.2018 та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги повністю. Вказана постанова мотивована посиланнями на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, а також на положення статей 120, 125 ЗК України та статей 377, 1212 ЦК України, з урахуванням змісту яких апеляційний суд зазначив про наявність у спірних правовідносинах умов для повернення ТОВ "Боремер" Сєвєродонецькій міській раді спірної суми грошових коштів як безпідставно збереженого майна, оскільки внаслідок несплати ТОВ "Боремер" у спірному періоді орендної плати за користування земельною ділянкою, яку останнє, як власник нерухомого майна, розташованого на цій ділянці, відповідно до законодавства, має сплачувати міській раді з моменту набуття цього майна у власність, відбулося збереження цих коштів за рахунок неотримання їх міською радою, при цьому правові підстави для такого збереження коштів відсутні. 11.3. За наслідками здійснення касаційного провадження, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2020, постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови суду касаційної інстанції. Приймаючи вказану постанову Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. Враховуючи наведене Касаційний господарський суд у складі верховного Суду вказав, що господарський суд апеляційної інстанції передчасно послався на норми статей 120, 141 ЗК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" в обґрунтування висновку про перехід до ТОВ "Боремер", як нового власника будівель, від ТОВ "РБФ "РЕМ" (орендаря земельної ділянки за договором оренди від 17.02.2014) права користування земельною ділянкою під цими будівлями та обумовлене цим припинення зазначеного договору оренди стосовно відчужувача (колишнього власника), оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель (станом на 21.03.2014) право оренди земельної ділянки у продавця ще не виникло (стаття 125 ЗК України), а тому не могло перейти до покупця - ТОВ "Боремер".

12. Із установлених обставин справи № 913/169/18 вбачається, що спірні правовідносини між її сторонами виникли у 2014 році. В той же час, правовідносини, що склалися між сторонами спору у справі № 916/3883/19 мали місце у 2007 - 2010 роках. 12.1. Приймаючи постанову від 28.02.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 913/169/18 виходив з того, що діюче у 2014 році земельне та реєстраційне законодавство передбачало, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України); право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі"); право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації (пункт 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). 12.2. Але, станом на 2007 рік частина 2 статті 125 ЗК України передбачала, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмічає, що до 2013 року саме державна реєстрація правочину (а не "права") виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки. 12.3. Судами у справі № 916/3883/19 було установлено, що договір оренди між Одеською міською радою та Корпорацією "АИС" було укладено 20.09.2007. Вказаний договір оренди землі від 20.09.2007 посвідчено 20.09.2007 приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. та зареєстровано у Одеській регіональній філії ДП ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.10.2007 за № 040750500157. Тобто, договір оренди землі від 20.09.2007 було належним чином зареєстровано відповідно до законодавства, яке діяло в той час і в силу такого законодавства право оренди Корпорації "АИС" на спірну земельну ділянку виникло, а тому могло переходити й до третіх осіб (зокрема до ПП "Імпульс-В", ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел") в порядку, який передбачений статтею 120 ЗК України.

13. За викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка у касаційному порядку переглядає судове рішення у справі № 916/3883/19 вважає, що наразі немає підстав стверджувати про те, що висновки апеляційного господарського суду у даній справі суперечать згаданим висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 913/169/18, адже такі висновки не є різними по суті, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин справ та діючого на час виникнення спірних правовідносин матеріально-правового регулювання, що в силу вказаних вище критеріїв віднесення правовідносин до категорії "подібні" не дає можливості вважати такими правовідносини у справах № 916/3883/19 та № 913/169/18.

14. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 14.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. 14.2. Зважаючи на те, що постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, прийнята касаційним судом у неподібних справі № 916/3883/19 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП Фірми "Сандра-Інтернешнел" у даній справі.

15. Інші доводи касаційної скарги приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не охоплюються, вони не були підставою для відкриття касаційного провадження, а тому Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду і не розглядаються. Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження у справі № 916/3883/19 за касаційною скаргою Приватного підприємства Фірми "Сандра-Інтернешнел" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2021 року закрити. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий Міщенко І.С. Судді Берднік І.С. Зуєв В.А.