Постанова 4852 № 205/2720/21(2а/205/44/21)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 205/2720/21(2а/205/44/21) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Трошиної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року (головуючий суддя Приходченко О.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Просвірова Єлисея Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Просвірова Єлисея Олеговича (далі Відповідач), в якому просив суд: - скасувати постанову при накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3669616, винесену 25.03.2021 року інспектором Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Просвіровим Єлисеєм Олеговичем за ч. 1 ст. 122 КУпАП; - закрити справу про адміністративне правопорушення. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року у справі №205/2720/21(2а/205/44/21) адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Просвірова Єлисея Олеговича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено (а.с. 44-45). Департамент патрульної поліції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 47-57). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складення протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються. Поліцейські виявили порушення правил дорожнього руху, на яке належним чином відреагували, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Відповідач-2 зазначив і про те, що Позивач не надав жодних доказів, які б спростували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25 березня 2021 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №3969616, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 25 березня 2021 року об 11:48 год. по вул. Пастера, 8, м. Дніпро, водій, керуючи транспортним засобом Nissan Rogue з номерним знаком НОМЕР_1 , не виконав вимогу знаку 4.2 «поворот праворуч» та проїхав прямо, чим порушив п. 8.4 «г» Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП України (а.с. 5). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 25 березня 2021 року є предметом судового розгляду в даній справі. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення належними та допустимими доказами Відповідачем не підтверджено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8.4 «г» Правил дорожнього руху України наказові знаки. Показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Підпунктом 4.2 пункту 4 Розділу 33 Правил дорожнього руху України передбачено наказовий знак «Рух праворуч». При цьому, відповідно до пп. 4.24. п. 4 Розділу 33 Правил дорожнього руху України дія знаків 4.1-4.6 поширюється на перехрещення проїзних частин, перед яким вони встановлені. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач проїхав перехрестя прямо не виконавши вимоги знаку 4.2 «Поворот праворуч». Разом з цим, колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, надано на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення відеозапис подій 25.03.2021 року (а.с. 28), однак, як правильно вказав суд першої інстанції, такий відеозапис не може бути беззаперечним доказом вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки останній фіксує лише розгляд адміністративної справи та складення спірної постанови. Вказане свідчить про те, що Відповідачем не надано жодних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про не підтвердження наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника апеляційної скарги щодо належності в якості доказу вчинення Позивачем адміністративного правопорушення пояснень поліцейського, який склав спірну постанову, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення інспектор патрульної поліції діяв як службова особа, тому свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 де останній вказав про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки Відповідачами не надано належних доказів на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 28 травня 2021 року скасуванню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року у справі №205/2720/21(2а/205/44/21) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.М. Іванов суддя Д.В. Чепурнов