Постанова 4852 № 932/2455/20 (2-а/932/604/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 932/2455/20 (2-а/932/604/20) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.01.2021 ( суддя першої інстанції Кудрявцева Т.О) в адміністративній справі №932/2455/20 (2-а/932/604/20) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора лейтенанту 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Пшеничного Владислава Олександровича, третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: 27.02.2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. звернулась до суду із адміністративним позовом до Інспектора лейтенанту 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Пшеничного Владислава Олександровича, третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, у якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК №2136065 від 20.02.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 20.02.2020 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривень за ч. 1 ст. 122 КпАП України за те, що він, рухаючись по вул. Гоголя, 17 в м. Дніпрі, керуючи транспортним засобом Honda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожнього знаку 4.4, чим порушив п. 8.4.г. Правил дорожнього руху. Вказав, що не згоден з таким рішенням інспектора поліції та вважає постанову незаконною та протиправною, оскільки був зупинений Ціклаурі Гіоргі, а не як вказано в постанові Ціклаурі ПОРП Гіоргі, до того ж він рухався по вул.Чернишевського в м. Дніпрі вниз, на перехресті з вул.Гоголя повернув праворуч на вул.Гоголя і прямував по цій вулиці, де був зупинений біля будинку 17, на цьому перехресті дозволяється повертати праворуч, не встановлено дорожнього знаку 4.4, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, якого він не скоював, є безпідставним. При притягненні позивача до адмінвідповідальності крім іншого були порушені його права виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, зважаючи на те, що позивач є громадянином Грузії, який не володіє українською мовою, а також потребує правової допомоги, вимогу позивача щодо надання відеозапису правопорушення інспектор поліції не виконав. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ухвалення рішення з невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи своєї скарги, апелянт посилається на те, що під час винесення оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом та з огляду на встановлений факт скоєного правопорушення, обґрунтовано виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Позивач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа судом апеляційної інстанції розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою від 20.02.2020 року серії ЕАК № 2136065 у справі про адміністративне правопорушення інспектором роти 2 батальйону 1 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом Пшеничним В.О. на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП України. Так в постанові зазначено, водій Ціклаурі ПОРП Гіоргі, рухаючись по вул.Гоголя,17 в м. Дніпрі, керуючи транспортним засобом Honda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимоги дорожнього знаку 4.4, чим порушив п. 8.4.г Правил дорожнього руху, відеозапису вказаного правопорушення суду не надано. При цьому позивач зазначені в постанові як Ціклаурі ПОРП Гіоргі. Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України визначається Правилами дорожнього руху які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306. (далі ПДР). В п.1.1. ПДР видно, що Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил. П.33 ПДР передбачені дорожні знаки. Дорожній знак 4.4 «Рух прямо або праворуч» дозволяє рух лише прямо або праворуч. Дія знаку не поширюється на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами. Дія знаку поширюється на перехрещення проїзних частин, перед яким він встановлений. Згідно п.8.4 ПДР наказові знаки, показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Частиною 1 ст.122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В ст.280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Із змісту ст.251 КУпАП видно, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ч. 1). Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу (ч.2). Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Поліція може застосовувати такі превентивнi заходи, зокрема перевірку документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів i технічних засобів, що мають функції фото- i кінозйомки, відеозапису, засобів фото- i кінозйомки, відеозапису (ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію»). Ст.40 Закону України Про Національну поліцію визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Отже, поліції відповідно до Закону надано право використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення. Апеляційний суд зазначає, що на підтвердження допущення позивачем вимог п.8.4 (г) ПДР України у матеріалах справи відсутні будь які докази. Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення позивачем 24.03.2021 порушення вимог п.8.4 (г) ПДР України, не підтверджується належними доказами, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови серії ЕАК №2136065 від 20.02.2020. Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно частин першої та другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19. Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 акцентовано увагу на принципі співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу, який повинен застосовуватися відповідно до вимог ч.6 ст.134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Так матеріалами справи встановлено, що 20.02.2020 року між позивачем та адвокатом Гусаковим О.Б. укладено договір про надання правової допомоги №

12. Відповідно до п.1 цього договору за дорученням позивача адвокат Гусакова О.М. прийняла на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 правову допомогу щодо захисту інтересів у судовій справі для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАК 2136065 від 20.02.2020 року. У відповідності до п.2, 3, 5 після виконання своїх зобов`язань за договором адвокат підписує з клієнтом Акт виконаних робіт. цього договору адвокат зобов`язалася здійснити консультування щодо порушених прав клієнта, виконати усний аналіз спору та документів, підготувати заяви по суті, здійснити представництво інтересів клієнта в суді; вартість гонорару за договором становить 1700,0 грн. за годину. Відповідно до «Додаткової угоди до договору про надання правової допомоги № 12 від 20.02.2020 року» від 20.02.2020 року, укладеної між адвокатом Гусаковою О.Б. та Ціклаурі Гіоргі, сторони вирішили укласти додаткову угоду про зміну п.2 Договору з викладенням його в наступній редакції: «

2. Права та обов`язки Адвоката. 2.1. Адвокат має право діяти без обмеження повноважень. 2.2. Обов`язки адвоката: 2.2.1. здійснити консультування щодо порушених прав клієнта; 2.2.2. виконати усний аналіз спору та документів; 2.2.3. підготувати заяви по суті; 2.2.4. підготувати процесуальні заяви; 2.2.5. здійснити представництво інтересів клієнта в суді». Відповідно до «Акту прийому-передачі виконаних робіт по договору №12 про надання правничої допомоги від 20.02.2020 року» від 21.02.2020 року адвокатом Гусаковою О.Б. надавались позивачу наступні послуги: надана консультація, тривалістю тридцять хвилин, підготовлено позовну заяву (сім годин тридцять хвилин), а всього на надання зазначених послуг витрачено 8 годин роботи, виходячи із розрахунку та умов договору - 1700,0 грн. за годину. х 8 годин = 13600,00 грн. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 08 від 21.02.2020 року Ціклаурі Гіоргі сплатив кошти у розмірі 13600,00 грн. за договором №12 від 20.02.2020 року. На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у вказаному вище розмірі, до позову також додано копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серії адвоката, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, з Акту прийому-передачі виконаних робіт по договору №12 від 21.02.2020 року вбачається, що на підготовлення позовної заяви від імені позивача адвокатом витрачено 7 годин 30 хвилин, що оцінено в 12 750,00 грн. (13600 грн. - 850,00 грн. (витрачений час та консультацію). Проте підготовка представником позивача позовної заяви на семи сторінках від імені позивача вочевидь не вимагала від адвоката витрат часу у вказаному обсязі, як зазначено в акті виконаних робіт. Тому, на думку колегії суддів та враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації, підготовки позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, співмірною вартістю послуг є 3 000,00 грн, що вірно будо встановлено судом першої інстанції. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.01.2021 в адміністративній справі №932/2455/20 (2-а/932/604/20) залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 16 серпня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва