Постанова 4851 № 520/6657/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 р. Справа № 520/6657/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/6657/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (далі відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року в порядку та в розмірах, передбачених частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року в порядку та спосіб, визначений частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням положень п.31 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414 та окладу за військове звання; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 26 березня 2020 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб, визначений частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням положень п. 31 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 та окладу за військове звання з урахуванням висновків суду в цій справі. В обґрунтування позовних вимог вказував на протиправність нарахування та виплати відповідачем з 26.03.2020 його грошового забезпечення у розмірі, який розраховано на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури (далі постанова КМ України № 505), а саме в частині визначення розміру посадового окладу, оскільки вважає, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 по справі №6-р/2020, у відповідача виник обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення у порядку та спосіб, визначені ст. 81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням посадового окладу прокурора окружної прокуратури. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, ЄДРПОУ 39969443) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 по справі № 520/6657/21 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України № 104 від 07.02.2001, стверджує, що з 18.08.2018 позивач окрім статусу прокурора (працівника прокуратури) також набув статусу військовослужбовця, у зв`язку з чим з 18.08.2018 на нього розповсюджуються, крім визначених законодавством норм, прав та соціальних гарантії для працівників прокуратури, також визначені законодавством норми, права та соціальні гарантії для військовослужбовців, що в свою чергу є підставою для врахування при визначенні розміру його грошового забезпечення додаткових складових грошового забезпечення та надбавок, встановлених законом для військовослужбовців. Висновок суду першої інстанції про неможливість здійснення перерахунку позивачу розміру посадового окладу на рівні розміру окладу прокурора окружної прокуратури з огляду на непереведення останнього до нової прокуратури - Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 № 113-ІХ, що є підставою для застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а не ч.ч 2, 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру вважає помилковим та таким, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/202о, яким визнано неконституційними окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з цим, як вказує позивач, відповідач при визначенні його посадового окладу у розмірі 5660,00 грн керувався саме положеннями Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505, застосування якої визнано неконституційним. У зв`язку з чим, враховуючи, що при звільненні ОСОБА_1 не було враховано вказане рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року, вважає, що грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті відповідачем з урахуванням приписів такого рішення. При цьому, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001, п. 14 ч. 1 ст. 92, ч. 2 ст. 131-1 Конституції України, наполягає, що тільки Законом України може визначатися оплата праці судді та прокурора (виплата грошового забезпечення відрядженим до прокуратури військовослужбовцям), а всі інші доплати постановами Кабінету Міністрів України окрім зменшення (урізання винагород). При цьому, просив суд апеляційної інстанції врахувати висновки Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 по справі №520/14546/2020, відповідно до яких дії з обмеження позивачу виплат в умовах Бюджетного обмеження коштів, не відповідають Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів, а тому не можуть впливати на визначення позивачу розміру винагороди за спірний період. З урахуванням викладеного, з посиланням на Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, яким норми ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" щодо розміру оплати праці прокурора скасовані не були, стверджує, що при визначенні розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідач повинен був керуватись вимогами ст. 81 вказаного Закону, а не положеннями п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яке втратило чинність та застосування якого прямо суперечить нормі статті 131-1 Конституції України. Позивач в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість. Наполягає на відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в силу п.3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається саме правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а тому на протязі такого періоду оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Враховуючи, що днем початку роботи Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил є 15.03.2021, а звільнено позивача саме з Військової прокуратури Харківського гарнізону, яка мала статус місцевої прокуратури, у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на підставі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". При цьому зауважив, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин, що у свою чергу свідчить про те, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення Закону № 113-ІХ, якими встановлено, що саме Кабінету Міністрів України надано повноваження визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівникам органів прокуратури. При цьому зауважує, що правомірність визначення розміру заробітної плати прокурорів саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 була неодноразово підтверджена Верховним Судом України у постановах від 04.11.2015 № 21-1461, від 30.03.2016 № 21-271а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, а також у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 № 808/2163/17, від 16.01.2019 року № 804/217/17, від 27.02.2019 № 809/982/16 та є сталою. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18 серпня 2018 року проходив військову службу в органах військової прокуратури. Наказом військового прокурора об`єднаних сил від 18 серпня 2018 року №237к позивач був призначений на посаду прокурора військової прокуратури Донецького гарнізону Військової прокуратури об`єднаних сил у військовому званні капітан юстиції. Наказом військового прокурора об`єднаних сил від 16 жовтня 2018 року № 325к позивач був призначений на посаду прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону Військової прокуратури об`єднаних сил. Наказом керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил № 172к від 23 березня 2021 року на підставі підпункту б пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (за станом здоров`я) позивача звільнено з посади прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону та органів прокуратури, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення з 26.03.2020 в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, а не на підставі ч.ч. 2, 3 та 7 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплати позивачу проведені із додержанням вимог діючого законодавства, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не було переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а звільнено з військової прокуратури Харківського гарнізону, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись положення п. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, які не скасовувались та не визнавались неконституційними. Щодо посилання ОСОБА_1 на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 внаслідок прийняття якого норми положення абзацу 3 пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ в частині що стосується оплати праці працівників прокуратури є такими, що суперечать ст. 131-1 Конституції України, суд зазначив, що вказане рішення Конституційного Суду України чітко визначає неконституційним положення виключно Бюджетного Кодексу України, про визнання інших нормативно-правових актів неконституційними у рішенні Конституційного Суду України не йдеться. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII). Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру" 1697-VІІ від 14.10.2014 року, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (ст. 7 Закону № 1697-VІІ). Пунктом 66 вказаного Закону № 113-ІХ частину третю статті 81 Закону № 1697-VІІ викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року». Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Тобто, з аналізу наведеної норми слідує, що оплата праці прокурорів, які до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури відповідно, працювали в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах або військових прокуратурах, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, якою на час виникнення спірних відносин була постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року. Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1 - 4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації. Отже, аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку, що починаючи з 25.09.2019 (дата набрання чинності Закону № 113-ІХ), отримання прокурорами посадового окладу у розмірі, встановленому ч.3 ст. 81 Закону № 1697-VІІ, зокрема, 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, пов`язано з набуттям ними статусу прокурорів окружної прокуратури, чому в свою чергу мало передувати переведення до таких окружних прокуратур, після проходження відповідної атестації. При цьому, колегія суддів зазначає, що проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Стосовно конкуренції норм Законів №1697-VІІ та №113-ІХ, колегія суддів зазначає, що переведення прокурорів, зокрема до обласних та окружних прокуратур, обумовлено проходженням ними атестації, а відтак і оплата праці передбачена, безпосередньо ст. 81 Закону №1697-VІІ з урахуванням змін, внесених Законом № 113-ІХ від 19.09.2019 року, стосується саме працівників обласних та окружних прокуратур, які успішно пройшли атестацію, запроваджену Законом № 113-ІХ, в той час як оплата праці працівників регіональних та місцевих прокуратур, які не пройшли атестацію, врегульована тимчасово постановою КМ України №

505. Отже, лише після проходження атестації та переведення працівників до обласних та окружних прокуратур, прокурори набувають права на оплату праці у розмірах, які передбачені ст.81 Закону №1697-VІІ, а не постановою КМ України №

505. З порівняння співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають підстави оплати праці, вбачається, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин. Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ, що визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше. Застосовуючи принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає оплату праці прокурорів, які не пройшли атестації та працюють в регіональній або місцевій прокуратурі, і є спеціальним, прийнятим пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII. Колегія суддів наголошує, що положення Закону № 113-ІХ є чинними, неконституційними не визнавалися, а тому підлягають застосуванню до спірних відносин. З наявної в матеріалах справи копії наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №172к від 22.03.2021 вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону та органів прокуратури (а.с.19). Доказів прийняття рішення про успішне проходження атестації позивачем відповідною кадровою комісією та відповідно переведення на роботу до Офісу Генерального прокурора, або будь-якої обласної чи окружної прокуратури, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції позивачем не надано, а колегією суддів не встановлено. Таким чином, враховуючи, що позивача звільнено з військової прокуратури та не переведено до будь-якої з вказаних вище установ (Офісу Генерального прокурора, або будь-якої обласної чи окружної прокуратури), колегія суддів вважає, що оплата праці позивача мала бути здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто, відповідно до постанови КМ України № 505, що в свою чергу узгоджується із приписами п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ. Посилання позивача на неможливість застосування при визначенні розміру його посадового окладу порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/202о, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є неприйнятним, оскільки, як наведено вище, порядок нарахування та виплата заробітної плати прокурорам, зокрема, військової прокуратури, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України врегульовано положеннями Закону № 1697-VII (із змінами внесеними Законом №113-ІХ), а не Бюджетним кодексом України (норма якого визнана неконституційною). З огляду на викладене, враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 26.03.2020 у порядку та розмірах, встановлених ст. 81 Закону № 1697-VII, що в свою чергу зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року в порядку та в розмірах передбачених частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру та зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року в порядку та спосіб визначений частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру. З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави і для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в порядку та спосіб, визначений частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням положень п. 31 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 та окладу за військове звання. Позовні вимоги в частині зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 26 березня 2020 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням розрахованим у порядку та спосіб визначений частинами 2, 3, 7 статті 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням положень п. 31 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №414 та окладу за військове звання з урахуванням висновків суду в цій справі, так само задоволенню не підлягають, оскільки, є похідними від вказаних вище, підстав для задоволення яких судом не встановлено. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 по справі № 520/6657/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк