Постанова 4851 № 520/34352/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р. Справа № 520/34352/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.01.24 по справі № 520/34352/23 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону , Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023; -зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у межах шести місяців. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у встановлені законом строки не виконав обов`язку щодо проведення відповідного розрахунку з працівником, що звільняється з роботи, чим допустив порушення ст. 116 Кодексу законів про працю України, що є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України. Відтак, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023; Зобов`язано Офіс Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у межах шести місяців у розмірі 981,96. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у розмірі 981,96 та ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 року по 28.10.2023 року у межах шести місяців. Офіс Генерального прокурора, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати його та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №520/34352/23 - скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023. Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у розмірі 195585,70 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024, Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону та Офісом Генерального прокурора подано касаційні скарги до Верховного суду. Постановою Верховного Суду від 09.12.2025 касаційні скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року скасовано, а справу № 520/34352/23 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 прийнято до свого провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №520/34352/23 та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Отже, в обгрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у розмірі 981,96 грн, оскільки у цій частині спірних правовідносин припустився застосуванню акту (норми права) за відсутності застосування інших актів (норм права), які можуть та мають бути застосовані, що, в свою чергу, є безумовно неправильним застосуванням норм матеріального права при вирішенні спору. В обгрунування вимог апеляційної скарги Офісом Генерального прокурора зазначено, що нарахування та виплата ОСОБА_1 на підставі судового рішення в справі № 520/2963/22 щомісячної надбавки за вислугу років за період з 05.01.2016 по 01.03.2018 не є сумою, яка має бути виплачена працівнику при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, а отже у даному випадку суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про нарахування та виплату на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023, оскільки така вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню. Звертає увагу, що з лютого 2018 року будь-які нарахування військовим прокурорам здійснюються безпосередньо Військовою прокуратурою сил антитерористичної операції (Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил), що підтверджує факт відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку. Матеріалами справи підтверджено, що з 26.12.2019 наказом військового прокурора об`єднаних сил №759к від 19.12.2019 підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення. Позивач вважав, що у день звільнення з військової служби він не був розрахований у повному обсязі. Зокрема, з 05.01.2016 та по 01.03.2018, відповідачами невірно застосовувались при нарахуванні позивачу грошового забезпечення норми Постанови Кабінету Міністрів України №1090 замість Постанови Кабінету Міністрів України №1294, що виразилось у безпідставному неврахуванні окладу за військовим званням для розрахунку надбавки за вислуги років та зменшення її розміру на 5% по відношенні до розмірів визначених Постановою КМУ №1294. Вбачаючи у вказаному порушення своїх прав, позивач звернувся до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №520/2963/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора з нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 05.01.2016 по 31.01.2018 грошового забезпечення із застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури". Зобов`язано Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 05.01.2016 по 31.01.2018 з урахуванням приписів (порядку розрахунку і розміру) та періоду дії постанов кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та наказів Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 та від 07.06.2018 №260 та виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням, у тому числі винагородою за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, за період з 05.01.2016 по 31.01.2018. Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил з нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2018 року по 01.03.2018 грошового забезпечення із застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури". Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 01.02.2018 по 01.03.2018 з урахуванням приписів (порядку розрахунку і розміру) та періоду дії постанов кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та наказів Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 та від 07.06.2018 №260 та виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням, у тому числі винагородою за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, за період з 01.02.2018 по 01.03.2018. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону залишені без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі № 520/2963/22 залишено без змін. Вказане рішення суду набрало законної сили 20.06.2023. 28.10.2023, тобто після відкриття виконавчого провадження та стягнення з Офісу Генерального прокурора виконавчого збору, останнім здійснено перерахунок належного ОСОБА_1 до виплати грошового забезпечення у розмірі 12445,09 грн на рахунок в АТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується відповідною випискою по рахунку. На переконання позивача, відповідачами з 26.12.2019 по 28.10.2023 не виплачено належні йому до виплати суми грошового забезпечення, а тому він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, у межах шести місяців, у зв`язку із чим звернувся до суду. Задовольняючи позовні частково, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 16.01.2024 виходив з того, що оскільки відповідачами не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено частину грошового забезпечення в розмірі 12445,09 грн, протиправність чого встановлена судовим рішенням у справі №520/2963/22, відтак позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначив, що з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України на дату остаточного розрахунку з позивачем, а саме: 28.10.2023 розмір облікової ставки НБУ становив 16% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 12445,09 грн, 16% від цієї суми становить 1991,21 грн, тобто 5,45 грн за один день затримки розрахунку (1991,21 грн / 365). Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має визначатися в межах шести місяців (180 днів), позивачу мало бути нараховано та виплачено 981, 96 грн (5,45 грн * 180). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльністі відповідачів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, водночас, висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у межах шести місяців у розмірі 981,96 грн. є помилковим, з урахуванням наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України). Частиною першою статі 47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Матеріалами справи підтверджено, що позивачу при звільненні зі служби 26 грудня 2019 року не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі № 520/2963/22, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 28 жовтня 2023 року. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. На підставі частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України). Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті". Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 28 жовтня 2023 року та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями). Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Верховний Суд вказав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України". Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу. Водночас, встановлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути, безумовно, стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Отже, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58 60 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Верховний Суд у постанові від 09.12.2025 у цій справі, скасовуючи постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року зазначив, що здійснені судами обох попередніх інстанцій обчислення середнього заробітку позивача ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають норма чинного законодавства. У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 26 грудня 2019 року по 18 липня 2022 року, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 28 жовтня 2023 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23. Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Судовим розглядом встановлено, що з 26.12.2019 наказом військового прокурора об`єднаних сил №759к від 19.12.2019 підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами військової прокуратури об`єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення. Фактичний розрахунок у частині суми із позивачем проведено при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 по справі № 520/2963/22, що набрало законної сили 20.06.2023. 28.10.2023 Офісом Генерального прокурора здійснено перерахунок належного ОСОБА_1 до виплати грошового забезпечення у розмірі 12445,09 грн на рахунок в АТ КБ "ПриватБанк" Тобто, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 27.12.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по день виплати позивачу грошового забезпечення на виконання судового рішення від 04.11.2022 по справі №520/2963/22. Також слід зазначити, що спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року. При цьому, період затримки в даному випадку має рахуватися саме з 27.12.2019, тобто з наступного дня після звільнення позивача (дата звільнення - 26.12.2019). У межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 27.12.2019 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по день остаточної виплати, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з положеннями п. 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що його середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням складає 1224,50 грн. З аналізу зазначеної суми та розрахункового листа про грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події - звільненню з військової служби, при цьому позивач здійснює розрахунок середньоденного грошового забезпечення із врахуванням винагороди АТО, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне. Виплата винагороди за участь в антитерористичній операції визначена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 року № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік, та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету", постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій", постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. №18 "Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських" та прийнятим на її виконання Порядку та умов виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду. Аналіз наведених нормативно-правових актів свідчить про те, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичний характер, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв`язку з чим така винагорода не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 18 квітня 2019 року (справа № 431/703/17), від 12 вересня 2019 року (справа №235/6160/16-а). Відповідно до розрахункових листів (а.с. 17) грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події - звільненню з військової служби (без урахування разових виплат), склали: - за жовтень 2019 року нараховано: 33344,74 грн. - за листопад 2019 року нараховано 31145,44 грн. Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню з військової служби, склав: (33344,74 + 31145,44) / (31+30) = 1057,22 грн. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1057,22 грн. При звільненні позивачу нараховане грошове забезпечення в загальному розмірі 376484,84 грн., відповідно до розрахункового листа. Разом з тим, при звільненні відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення в повному обсязі, яку в подальшому виплачено на виконання рішення суду у справі № 520/2963/22 у розмірі 12445,09 грн. Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 27.12.2019 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 935 календарних днів, з 19.07.2022 по 19.01.2023 (за 6 місяців) - 185 календарних днів, всього - 1120 календарних днів. Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 26.12.2019 по 19.01.2023 становить 1184086,40 грн. (1057,22*1120) У той же час суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні цього спору, керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із сум належних позивачу під час звільнення та суми, яка була нарахована позивачу на виконання рішення суду у справі № 480/7096/24, та у зв`язку з отриманням коштів на виконання якого позивач звернувся з цим позовом до суду, з огляду на таке. З урахуванням інформації, що міститься в матеріалах справи, розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 388929,93 грн. (сума що виплачена при звільненні - 376484,84 + сума довиплаченого грошового забезпечення - 12445,09). У свою чергу, сума грошового забезпечення у розмірі 12445,09 грн., у зв`язку з несвоєчасно отриманням яких на виконання рішення суду у справі № 520/2963/22, позивач звернувся до суду з цим позовом, складає 3,20% (12445,09/388929,93х100) від усіх належних позивачу при звільненні сум. Відтак, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 до 19.01.2023 у розмірі 37890,76 грн. (1057,22грн. х 3,20% х 1120). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, сума довиплаченого грошового забезпечення (12445,09 грн.) є значно меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, розрахованим виходячи з принципу пропорційності (1184086,40 грн.). Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного Суду, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, зважаючи на розмір нарахованого на виконання рішення суду грошового забезпечення, його співвідношення із середнім заробітком, зважаючи на звернення позивача до суду щодо виплати грошового забезпечення в повному обсязі після звільнення (26.12.2019 дата звільнення) більше ніж через 3 роки, поведінку сторін для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період, яка має бути виплачена позивачу у розмірі 37890,76 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідачів. Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат. Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат саме у сумі 37890,76 грн. Приймаючи рішення про часткове задоволенні позовних, судом першої інстанції не вірно визначено такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачу ОСОБА_1 при звільненні, а розраховано з урахуванням облікової ставки НБУ 16% станом на дату остаточного розрахунку, що є помилковим. Також слід зазначити, що орган на який покладено обов`язок провести остаточний розрахунок при звільненні є саме Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону, оскільки позивач перебував з нею у трудових відносинах. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №520/34352/23 підлягає скасуванню в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у межах шести місяців у розмірі 981,96 грн., з ухваленням в цій частині постанови, якою зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 19.01.2023 у розмірі 37890 (тридцять сім тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 76 коп. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі № 520/34352/23 в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.12.2019 по 28.10.2023 у межах шести місяців у розмірі 981,96 грн. скасувати. Ухвалити в цій частині постанову якою, зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 19.01.2023 у розмірі 37890 (тридцять сім тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 76 коп. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №520/34352/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова