Постанова 4854 № 420/967/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/967/21 Місце прийняття ухвали суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту ухвали суду 1 інстанції: 31.05.2023 року; Суддя І інстанції: Свида Л.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 22.01.2021 року ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року в порядку та розмірах, передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат у період служби на посаді прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень п. 3-1 «Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, п. 2 «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року в порядку та розмірах, передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язав Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) з урахуванням проведених виплат ОСОБА_1 у період його служби на посаді прокурора відділу нагляду з організації процесуального керівництва, підтримання обвинувачення в суді, додержання законів при виконанні судових рішень та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України з 26 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року відповідно до п. 3-1 «Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, п. 2 «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», (з урахуванням приписів примітки до цього Додатку). Проаналізувавши положення Закону України «Про прокуратуру» від 04.10.2014 року №1697-VII, постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012 року, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ та Закону України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють питання виплат грошового забезпечення, у тому числі надбавок, інших доплат, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата прокурора регулюється спеціальним законом про прокуратуру, не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, та має складатись з посадового окладу, премій та надбавок, у тому числі вислуги років та інших виплат, передбачених законодавством. Суд першої інстанції визначив, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні приписів Основного Закону України, визначається виключно законом, а тому у спірний період не підлягають застосуванню положення абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, якими врегульовано питання виплати заробітної плати прокурора на підставі актів Кабінету Міністрів України, і які за своїм змістом суперечать ч. 2 ст. 131-1 Конституції України. З огляду на те, що є підтвердженою протиправність бездіяльності органу прокуратури щодо нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення позивача відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення у повному обсязі. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року змінено в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив з того, що визначений розмір посадового окладу прокурора є встановленою Законом України «Про прокуратуру» гарантією, виплата якого регулюється вказаним Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-IX положення ч. 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» змін не зазнали. Отже, виплата прокурору посадового окладу у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31.05.2012 року, суперечить закону про прокуратуру. Відповідно, виплата прокурору посадового окладу не може бути пов`язана із фактом його переведення до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур. Визначення у ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» посадового окладу прокурора окружної прокуратури у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, означає введення етапу запровадження збільшення розміру посадового окладу прокурора, який пов`язаний із прийняттям рішенням Генерального прокурора про початок роботи Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у період з 26.03.2020 року по 10.09.2020 року до порядку нарахування позивачу посадового окладу підлягали застосування виключно положення ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, з огляду на те, що наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року №414, опублікованого в газеті Верховної Ради України «Голос України» 09.09.2020 року, днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року, апеляційний суд зауважив, що у спірний період виплата позивачу посадового окладу підлягала у розмірі, передбаченому ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме виходячи з 12 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 23.05.2023 року ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС України звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням рішення у справі №420/967/21. Вказані вимоги обґрунтовані не виконанням до теперішнього часу рішення суду відповідачем. Заявник додає, що на фактичне виконання судового рішення не вплинули і відповідні заходи державного виконавця, спрямовані на примусове виконання рішення суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено. Суд зобов`язав Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону в Одеській області протягом одного місяця з дати прийняття цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №420/967/21. Проаналізувавши положення статті 129-1 Конституції України, статтей 370, 382 КАС України та врахувавши повідомлені позивачем обставини про не виконання відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заяви та наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням статті 129-1 Конституції України та статті 382 КАС України і помилково не враховано, що питання стосовно наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю пов`язане із безпосереднім з`ясуванням судом обставин, які свідчать про не виконання рішення суду, а також причин невиконання судового рішення, наданням правової оцінки таким обставинам. Акцентуючи увагу на не підтвердженні належними доказами факту не виконання рішення у цій справі, апелянт наполягає на тому, що самі по собі твердження позивача про не виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду не є достатньою правовою підставою для встановлення судового контролю в адміністративній справі. В результаті неповного з`ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи, та не здійснення перевірки відповідних доказів, суд застосував заходи судового контролю у той час, як судове рішення фактично є виконаним. Отже, задоволення судом заяви про встановлення судового контролю за судовим рішенням, яке на момент вирішення справи є виконаним суперечить меті судового контролю та завданню адміністративного судочинства. Апелянт додає, що виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у першу чергу забезпечується через примусове виконання судового рішення в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Однак, заявником перед зверненням до суду із заявою про встановлення судового контролю в адміністративній справі усіх прав, передбачених вказаним Законом, використано не було. Окремо вказуючи на допущені судом порушення норм процесуального права, апелянт вказує на не дотримання заявником положень частини 1 статті 167 КАС України, а саме не наданні доказів надсилання заяви із доданими до неї документами іншим учасникам справи. Зазначене є прямим наслідком повернення заяви заявнику та не прийняття її до розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами частин 2, 3 статті 14 КАС України, згідно яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення щодо обов`язковості судових рішень містять норми статті 370 КАС України. Апеляційний суд враховує, що у цій справі в судовому порядку підтверджено право позивача на виплату у спірному періоді посадового окладу у розмірі, передбаченому частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме виходячи з 12 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 19.07.2021 року Одеським окружним адміністративний суд в адміністративній справі №420/967/21 виданий ОСОБА_1 виконавчий лист, який пред`явлений на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Як свідчать обставини справи, державним виконавцем вживались заходи щодо забезпечення виконання судового рішення, у тому числі шляхом накладення штрафів на боржника Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, направлення органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, пов`язане з невиконанням рішення. У зв`язку із невиконанням боржником рішення та з огляду на не можливість виконання рішення без участі боржника, державним виконавцем винесено постанову про закінчення відповідного виконавчого провадження. До суду відповідачем подається примірник повідомлення про виконання судового рішення у цій справі, оформлене на адресу державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України після закінчення виконавчого провадження. У вказаному повідомленні відповідачем зазначається про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора на виконання рішення в адміністративній справі №420/967/21. Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно представленого у повідомленні розрахунку відповідачем не здійснено перерахунок та виплату позивачу посадового окладу в порядку, визначеному рішенням, яке набрало законної сили, а саме у розмірі, передбаченому частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Апеляційний суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частинами 2, 3 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства передбачено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Згідно із частиною 7 цієї статті сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов`язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою. Таким чином, вказаними положеннями КАС України регламентовано право суду зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови, а саме невиконання рішення суду. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, від 20 липня 2004року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України. Фактичне (не у повному обсязі) не виконання рішення суду, що набрало законної сили, є достатньою правовою обставиною для застосування судом заходів судового контролю. Встановлення дійсних причин виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналіз відповідних актів законодавства та дій суб`єкта владних повноважень, здійснених та спрямованих на виконання судового рішення, перевірка їх відповідності вимогам законодавства, встановлення наявності та форми вини відповідної посадової особи, здійснюються відповідним адміністративним судом саме на стадії судового контролю за виконанням рішення. Не виконання судового рішення відповідачем знайшло своє підтвердження під час розгляду справи. У зв`язку із чим, колегія суддів вважає за необхідне повторно наголосити на тому, що факт не виконання у повному обсязі рішення суду на момент звернення позивача із заявою в порядку статті 382 КАС України підтверджує обставини для встановлення судом судового контролю в адміністративній справі та ґрунтовність застосованих судом першої інстанції заходів судового контролю. Крім того, на фактичне виконання рішення суду у цій справі не вплинули і заходи державного виконавця, направлені на забезпечення виконання рішення. Стосовно доводів апелянта про недотримання позивачем порядку звернення із заявою та необхідність застосування відповідних правових наслідків стосовно поданої заяви, колегія суддів звертає увагу на наступні положення адміністративного процесуального законодавства та обставини справи. Статтею 167 КАС України передбачено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Серед іншого, у частині 1 статті 167 КАС України визначено, що до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (частина 2 статті 167 КАС України). Як свідчать обставини справи, позивач, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, додав докази її надіслання іншому учаснику справи Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону. Також, знаходять своє підтвердження доводи апелянта про наведення (доповнення) позивачем у поданій до суду заяві в порядку судового контролю обставин (даних) про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом у цій справі та які не зазначені позивачем у надісланій відповідачу копії цієї заяви. Одночасному врахуванню підлягає й та обставина, що Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону є стороною у виконавчому провадженні з виконання виконавчого документа, виданого судом у цій справі, та обізнана про хід відповідного виконавчого провадження. Отже, допущення позивачем певних недоліків у заяві не вплинули на процесуальні права та обов`язки іншого учасника відповідача, у тому числі пов`язаних із правом учасника на наведення своїх доводів, міркувань, заперечень, подання доказів тощо. У зв`язку із чим, на переконання апеляційного суду, подана позивачем заява не містить таких недоліків, які не давали суду можливості її розглянути та свідчили про наявність безумовних правових підстав для її повернення заявнику. Враховуючи вищенаведене у сукупності, оскільки рішення суду у цій справі фактично залишається не виконаним, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність обставин для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. З огляду на викладене, висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло