Постанова 4813 № 493/1208/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.11.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи № 493/1208/20 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6999/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М., розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року, постановлене під головуванням судді Мясківської І.М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов 25.08.2020 року акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» в особі представника (далі-Банк) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.12.2011 року у розмірі 139 495,92 гривень. Позов обґрунтовано тим, що відповідачка ОСОБА_1 звернулась до Банка з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.12.2011 року. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України (договір приєднання). Під час підписання заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідачка зобов`язалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, тобто щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. В процесі користування кредитним рахунком відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. Станом на 31.07.2020 року відповідачка має заборгованість в розмірі 348 151,33 грн., з яких: 2 481,02 грн. заборгованість за кредитом; 343 770, 31 грн. заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом; 1 900 грн. заборгованість за пенею. Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, Банк просив стягнути з відповідачки 2 481,02 грн. заборгованості за кредитом і 137 014,90 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом з 26.11.2011 року по 31.12.2018 року. Відповідачка ОСОБА_1 з 06.10.2020 року обізнана про наявність позовної заяви Банка в суді першої інстанції, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відповідачці поштового відправлення суду від 23.09.2020 року за місцем реєстрації відповідачки (а.с.54,61). Відповідачка не скористалась правом надати відзив, пояснення або заперечення на позовну заяву Банка. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 26.11.2020 року позов Банка задоволений частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Банка заборгованість за кредитним договором від 26.12.2011 року в розмірі 2 481,02 грн., тобто заборгованість за тілом кредиту. Суд відмовив Банку у стягненні заборгованості за простроченими відсотками. Суд стягнув з відповідачки на користь Банка судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 37,38 грн. Судове рішення мотивовано тим, що вимоги Банка в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими і доведеними. Вимоги в частині стягнення заборгованості по відсоткам суд вважав не доведеним належними та допустимими доказами. Зокрема, суд зазначив, що відповідачка отримала згідно із розрахунком заборгованості кошти в розмірі 2 481,02 грн., однак вчасно його не повернула, а щодо інших вимог, Банк не надав суду переконливих доказів того, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Доводи апеляційної скарги та відзив на скаргу ОСОБА_1 звернулась до Банка з метою отримання банківських послуг і 26.12.2011 року підписала відповідну заяву та отримала кредит у вигляді встановлено кредитного ліміту на кредитну картку. Розглядаючи справу №342/180/17, Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшення строку позовної давності у момент підписання заяви позичальника або у подальшому не змінювались то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником. На підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, яка, відповідно до п.5.6 Положення Національного банку України від 18.06.2003 року №254 є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій. У постанові від 10.04.2019 року по справі №356/1635/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем платіжної картки зі встановленим лімітом кредитування та отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. У постанові від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17 Верховний Суд зробив висновок, що саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. У постанові від 06.02.2018 року по справі №755/2720/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. У постанові від 17.04.2019 року по справі №666/388/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що посилання у касаційній скарзі на не підписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та на не ознайомлення з їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Слід прийняти до уваги висновки Верховного Суду по справі №415/5971/17 про неприйняття до уваги позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, оскільки вона висловлена у конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувались такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків по кредиту і порушив норми матеріального права: ст. 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1048 ч.1, 1069 ЦК України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Місцевий суд своїм рішенням призводить до нехтування принципами платності кредитного договору і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку і у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Сама необхідність плати за користування чужими грошовими коштами в європейських країнах ні в якому разі не заперечується. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст. 169 Кодексу європейського договірного права акту міжнародної приватно-правової уніфікації. Посилаючись на зазначені обставини, Банк просить скасувати рішення суду в частині, в якій відмовлено у задоволені вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позову Банка. Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України). 31.03.2021 року, відповідачка ОСОБА_1 отримала копію апеляційної скарги Банка і копію ухвали апеляційного суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням Укрпошти від 02.04.2021 року про вручення поштового відправлення апеляційного суду ОСОБА_1 (а.с.119). Відповідачка ОСОБА_1 не скористалась правом надати відзив, заперечення або пояснення на апеляційну скаргу. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи Банку у позові про стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що Банк не довів свої вимоги в цій частині належними і допустимими доказами. Колегія суддів не погоджується з висновками суду в цій частині зважаючи на наступне. Фактичні обставини справи встановлені апеляційним судом Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 звернулась до Банка з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.12.2011 року (а.с.14,37). Згідно довідки Банка (а.с.9), на підставі договору від 26.12.2011 року, відповідачці ОСОБА_1 видавались кредитні картки, а саме, № НОМЕР_1 від 26.12.2011 року зі строком дії до 05/15 та № НОМЕР_2 від 11.01.2013 року зі строком дії до 08/16. Кредитний ліміт відповідачці ОСОБА_1 протягом 2011-2020 років змінювався з 2 000 грн. у грудні 2011 року і до 2 490 грн. у вересні 2014 року, що вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 (а.с.8). Отримавши кредитну картку, відповідачка здійснила дії щодо проведення її активації і протягом 2011-2014 років користувалась карткою, отримуючи від Банка кредитні кошти з власної ініціативи, частково здійснювала погашення заборгованості по кредитному договору (останній платіж у січні 2014 року), що вбачається з виписки із банківського рахунку на ім`я ОСОБА_1 .. Виписка із банківського рахунку відповідачки містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідачки (баланс станом на дату укладання кредитного договору, надану суму кредиту, операції за кредитною карткою із визначенням дати проведення операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції, а.с.44-47). Станом на 31.07.2020 року, за розрахунками Банка, відповідачка має заборгованість в розмірі 348 151,33 грн., з яких: 2 481,02 грн. заборгованість за кредитом; 343 770, 31 грн. заборгованість за відсотками за користуванням кредитом; 1 900 грн. заборгованість за пенею (а.с.5-7). 25.08.2020 року Банк звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.12.2011 року, зокрема заборгованості по процентам у розмірі 139 495,92 грн. (а.с.2-4). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Між сторонами виникли правовідносини з кредитних зобов`язань між Банком та фізичною особою, які регулюються нормами ЦК України. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. ст. 526 ч.1, 527 ч.1, 610 ч.1, 611 ч.1 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено і не спростовано відповідачкою, що 26.12.2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву, на підставі якої Банк відкрив відповідачці кредитний рахунок зі встановленням початкового кредитного ліміту у розмірі 2 000 грн. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку. Протягом 2011-2014 років відповідачка користувалась карткою, отримуючи від Банка кредитні кошти з власної ініціативи, частково здійснювала погашення заборгованості по кредитному договору, при цьому, останній платіж відповідачка здійснила у січні 2014 року, що вбачається з виписки із банківського рахунку. Станом на 31.07.2020 року відповідачці нарахована заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом у розмірі 343 770, 31 грн. Разом з тим, Банк просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по процентам у розмірі 139 495,92 грн. (а.с.2-8). Банк не надав ні суду першої ні суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів того, що відповідачка ОСОБА_1 , підписуючи 26.12.2011 року Анкету-заяву була обізнана з умовами обслуговування кредитної картки в частині сплати процентів за користування кредитним коштами. З огляду на те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що 26.12.2011 року відповідачка ознайомилась з умовами кредитування в частині сплати процентів (відсотків) за користування кредитним коштами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову Банку у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 139 495,92 грн. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови Банку у позові про стягнення заборгованості по процентам підлягає залишенню без змін. Доводи Банка у скарзі що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору; до уваги не слід приймати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17; суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачається чинним цивільним законодавством України, а також європейським законодавством, - не заслуговують на увагу. До правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися Банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (26.12.2011 року) і станом на час звернення із позовом до суду (25.08.2020 року). Банк додав до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у декількох редакціях, які найбільш сприятливі для задоволення позову (а.с.11-36). Суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що із наданими позивачем до позовної заяви витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт й витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг в Банку, відповідачка була ознайомлена і погодилась з ними, підписуючи заяву про видачу кредиту. Анкета-заява, а також інші матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позичальниця ОСОБА_1 була ознайомлена із Витягом з Тарифів та Витягом з Умов і погодилась з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов Банку від 26.12.2011 року. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із позичальницею Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які Банк вважав узгодженими. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності і призвів би до покладення на слабшу сторону споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка визнавала будь-яким чином свій обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання суду в рішенні на правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 є правомірним, оскільки за змістом ст. 263 ч.4 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 йдеться про необхідність доведення обізнаності споживача банківських послуг щодо Правил та Умов кредитування. Доводи Банка у скарзі із посиланням на постанови Верховного Суду: від 10.04.2019 року по справі №356/1635/16-ц ; від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17; від 06.02.2018 року по справі №755/2720/16-ц; від 17.04.2019 року по справі №666/388/16-ц; по справі №415/5971/17 - до уваги не приймаються, оскільки у даному випадку не йдеться про строки позовної давності або докази укладення чи не укладення кредитного договору. Чинне процесуальне законодавство закріплює низку обов`язків учасників процесу у сфері доказування, до яких належать: по-перше, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України); по-друге, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України); по-третє, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п. 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Банк, сторона договору, має довести суду факт обізнаності позичальниці, як споживачки банківських послуг і слабшої сторони договору щодо обов`язку сплатити проценти/відсотки та їх розмір. Разом з тим, вказані докази не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій. Апеляційна скарга представника Банка не містить доводів необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 2 481,02 грн., тому рішення суду, зважаючи на зміст положень ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, підлягає перевірці судом апеляційної інстанції в межах доводів скарги. Приймаючи до уваги, що висновки суду першої інстанції в частині відповідають обставинам справи, суд в частині відмови у позові про стягнення процентів постановив рішення із дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін. Судові витрати Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу представника Банка і залишає без змін рішення суду першої інстанції в частині, тому Банк не має право на відшкодування судових витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанцій в розмірі 3 153 грн. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року в частині відмови у позові про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 137 014, 90 гривень залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: