Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/62/21
від 11.11.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7953/21 Справа № 932/62/21 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Деркач Н.М., суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю., при секретарі Усик А.Д., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості , - В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав заяву від 19 березня 2014 року. Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв`язку з чим, станом на 10 листопада 2020 року має заборгованість в сумі 73404,77 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 59913,92 грн., заборгованість за простроченими відсотками 13490,85 грн.. Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задоволено частково та стягнуто на його користь з відповідача заборгованість за простроченим кредитом в розмірі 59913,92 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягуючи заборгованість за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості за відсотками, суд виходив з їх недоведеності. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено факт видачі картки, надання ліміту в розмірі 25 000,00 грн.. Апелянт вказує, що здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2014 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін, з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, тоді як стягуючи заборгованість за простроченим тілом кредиту, суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, матеріалами справи встановлено, що АТ КБ ПриватБанк на підтвердження своїх позовних вимог надало копію Анкети-Заяви від 19 березня 2014 року. Долучені до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими передбачено, зокрема, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, - відповідачем не підписані. Заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано, яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження своїх позовних вимог Банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 19 березня 2014 року, згідно якого, станом на 10 листопада 2020 року відповідач має заборгованість в сумі 73404,77 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту 59913,92 грн., заборгованість за простроченими відсотками 13490,85 грн.. Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Розмір відсоткової ставки на прострочений кредит 84,00%, 42,00%, 40,80% між сторонами не погоджено. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип відсоткової ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 84,00%, 42,00%, 40,80% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України. Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками. При цьому, колегія суддів вважає, що суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, так як відповідачем на спростування вказаних вимог не надано жодних доказів відсутності або погашення ним заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», тоді як виписка по картковому рахунку підтверджує рух кошів по ньому, в тому числі в рамках кредитного ліміту. Встановивши факт отримання та використання позичальником коштів, а також те, що останній належним чином не виконує зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь Банку суми заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 59 913,92 грн.. Доводи апелянта в скарзі про те, що позивачем не доведено факт видачі картки, надання ліміту в розмірі 25 000,00 грн., - колегія суддів вважає безпідставними, так як, відповідачем на спростування вказаних позовних вимог ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного належного та допустимого доказу. Крім того, вказані доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Твердження апелянта про те, що він здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2014 року, колегія суддів також вважає безпідставними, так як вказане є лише його припущенням, нічим не підтвердженим, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Н.М. Деркач М.О. Макаров І.Ю. Ткаченко