Постанова Київський апеляційний суд № 761/35496/18

Постанова Іменем України 02 листопада 2021 року провадження №22-ц/824/1964/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року в складі судді Савицького О.А. у цивільній справі №761/35496/18 Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про встановлення батьківства, стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, В С Т А Н О В И В: 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила: встановити, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати органи РАЦС внести зміни до свідоцтва про народження дитини, а саме в графу "батько"; стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 в сумі 25 % від всіх видів заробітку, але не менше ніж 5 000,00 австралійських доларів в місяць, починаючи з 01.06.2018 і до її повноліття; стягнути з ОСОБА_3 аліменти на її утримання, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років в сумі частки 1/6 від всіх видів заробітку, але не менше ніж 3000,00 австралійських доларів в місяць, починаючи з 01.06.2018; стягнути з ОСОБА_3 аліменти по вагітності за 6 місяців в сумі 18 000,00 австралійських доларів; зобов`язати ОСОБА_3 сплачувати додаткові витрати по утриманню дитини щорічно в розмірі 15 000,00 доларів США. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у близьких стосунках. У вересні 2017 року вона завагітніла від відповідача, про що останнього повідомила, і він був радий та підтримував її, був поруч, разом з нею чекав народження дитини та вони планували подальше сімейне життя будувати в Австралії, де він проживає і працює. Також він познайомив її зі своїми друзями та дітьми від першого шлюбу, повідомив їх про її вагітність. Однак, на четвертому місяці вагітності, відповідач повідомив їй, що розриває з нею відносини, а також що передумав мати дитину. Після народження дитини вона повідомила відповідача, що в нього народилася донька, однак він її не відвідує та не спілкується, не допомагає матеріально утримувати. На її неодноразові звернення до відповідача з проханням визнати батьківство останній не реагує, а тому вона вимушена була надати відомості про батька дитини на підставі ст. 135 СК України. Зазначила, що відповідач є матеріально забезпеченим, оскільки є власником і директором компанії, має заробітну плату 20 000,00 австралійських доларів. Проте, не утримує свою доньку матеріально, а також не надає їй коштів, як матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Також зазначила, що вона має право на отримання від відповідача аліментів по вагітності, згідно ст. 84 СК України. Крім того, вказувала, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини, зокрема на розвиток здібностей дитини, а саме вивчення англійської мови і культури, перебування дитини в англомовному середовищі. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка подала до суду апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач проігнорував кожний виклик до суду, направлений йому через суд, незважаючи на те, що він повідомлявся про ініціювання даного судового провадження. Зокрема, суд не взяв до уваги, що в грудні 2019 року відповідач отримав афідевіт від офіцера Австралійського Суду разом з копією позовної заяви та додатками, що свідчить про обізнаність останнього щодо наявності даного спору та суті позовних вимог. Суд не викликав свідків, про допит яких заявлено в позовній заяві; не приділив уваги доказам позивача, не врахував наявність результату здачі відповідачем аналізу крові на резус-фактор, які здає біологічний батько дитини при постановці на облік по вагітності; не врахував, що у поданих до Австралійського посольства документах відповідач вказав на те, що вони очікують дитину і вона вагітна. Також, суд не врахував їх спільних фото та поїздок до батьків, що свідчить про близькі стосунки. НЕ взяв до уваги, що позивачем заявлялося клопотання про призначення судово-генетичної експертизи. Вважала, що через неповне дослідження судом наведених доказів було неправильно застосовано норму матеріального права, яка регулює підстави для визнання батьківства, а саме положення п. 2 ст. 128 СК України. Суд безпідставно посилається в рішенні на рекомендації ЄСПЛ, оскільки такі вказують лише на переважність цього доказу у справах про оспорювання батьківства, тоді як вона просить визнати батьківство відповідача через суд, а останній в свою чергу своїми діями не показує, що оспорює батьківство. Суд проігнорував положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, внаслідок чого не врахував практику Верховного Суду у тотожних правовідносинах. Вважала, що судом ухвалено рішення всупереч правам дитини, які зазначені в ст. 7 Конвенції про права дитини, а також всупереч сімейному законодавству, а саме ч. 7 ст. 7 СК України. Судом також не застосовано положення ч. 2 ст. 13 ЦПК України, якою визначено, що суд має право збирати докази, що стосуються предмета позову з власної ініціативи лише у випадках коли це необхідно для захисту малолітніх або неповнолітніх дітей. Суд не використав право витребування доказів таких, як пояснення відповідача або призначення судово-генетичної експертизи. Суд не провів процесуальних дій, щоб отримати від відповідача пояснень, заперечень чи призначення судово-генетичної експертизи, як того вимагає ст. 498 ЦПК України. За вказаних обставин просила скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Позивачка в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній. Щодо повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що відповідач є громадянином Нової Зеландії та проживає в Австралії за посвідкою на постійне місце проживання, тобто відповідач є іноземцем. Відповідно до ч. 2 ст. 496 ЦПК України іноземці, іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч. 1 ст. 498 ЦПК України, яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Центральним органом Австралії згідно Конвенції про вручення є: Private International and Commercial Law Section, Australian Government, Attorney-General's Department, Robert Garran Offices, 3-5 National Circuit, BARTON ACT 2600, Australia. Дана інформація розміщена на офіційному веб-сайті Гаазької конференції міжнародного приватного права: www.hcch.net. Згідно інформації, наявної в матеріалах справи, наданою на запит позивача від уповноваженого органу Австралії, що займається реєстрацією підприємств та організацій під назвою ASIC (Australian Securities and Investments Commission), відповідач ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: ' АДРЕСА_1 (а.с.180-187). Також ОСОБА_3 був директором та є власником 41% акцій компанії «MECS COMMODITIES PTY LTD» ACN: 169130901, яка зареєстрована за адресою: Richard A. Bobb, Level 3, 5 Hunter Street, Sydney NSW 2000. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.12.2020 доручено Центральному органу Австралії, згідно Конвенції про вручення, вручити ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), який зареєстрований за адресою: ' АДРЕСА_1 судові документи по даній справі (том 2, а.с. 93-94). На виконання ухвали суду від 01.12.2020 Київським апеляційним судом направлено Центральному органу Австралії судові документи для вручення ОСОБА_3 (том 2, а.с. 95-98). 06 серпня 2021 року від Центрального органу Австралії надійшли документи про вручення ОСОБА_3 судових документів, а 01.09.2021 від позивача надійшов офіційний переклад цих документів на українську мову (том 2, а.с. 135-144, 207-228). Із документів, які надійшли від Центрального органу Австралії, зокрема з офіційного перекладу цих документів вбачається, що судові документи у даній справі 24.02.2021 вручено особисто ОСОБА_3 (том 2, а.с. 227). Крім того, суд апеляційної інстанції, повідомляв відповідача про судове засідання, призначене на 02.11.2021, шляхом направлення судової повістки на електронну адресу відповідача та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Судової влади України (том 2, а.с. 242-245). Таким чином, відповідач обізнаний про розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції та суть позовних вимог, а також повідомлений про судове засідання, призначене на 02.11.2021. Ураховуючи викладене, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів походження дитини від відповідача. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказувала, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не врахував письмові докази, наявні в матеріалах справи та не надав оцінки таким доказам, внаслідок чого неправильно застосував норму матеріального права, а саме ст. 128 СК України, яка регулює підстави для визнання батьківства, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Також зазначила, що суд безпідставно не застосував положення ст. 109 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги, з наступних підстав. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України. З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 13.06.2018. В свідоцтві про народження матір`ю дитини записано " ОСОБА_1 ", а батьком " ОСОБА_6 ". Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що батьком дитини є громадянин Австралії - ОСОБА_3 , з яким вона в шлюбі не перебувала та не перебуває. Відомості про батька у свідоцтві про народження записані з її слів, відповідно до статті 135 СК України, а вказана у свідоцтві про народження дитини особа батька є вигаданою. Також зазначила, що вона перебувала у близьких стосунках з ОСОБА_3 , від якого у вересні 2017 року завагітніла, про що йому одразу повідомила. Відповідач на звістку про вагітність відреагував радісно та зазначив, що вони подальше сімейне життя будуть будувати в Австралії. Додала, що вони неодноразово з відповідачем вели розмови про її вагітність, а також з її батьками та спільними знайомими. Відповідач познайомив її зі своїми друзями та дітьми від першого шлюбу, розповів їм про вагітність, розміщував багато спільних фото на своїй сторінці в соціальній мережі. Відвідував з нею лікарню, де вона стала на облік по вагітності, частково оплатив послуги та здавав аналізи. Вони разом подавали заяву до посольства для оформлення візи в Австралію, де зазначили, що вона вагітна. Крім того, вказувала, що доказами їхніх близьких стосунків може свідчити спільна відпустка до Праги, фотофіксація поїздок до її батьків, покази свідків, скріншоти смс-повідомлень, фото розміщені в соціальній мережі. Однак, на 4 місяці вагітності відповідач повідомив їй, що він розриває їхні відносини і що він передумав мати дитину. Також повідомив їй, що буде вчиняти дії щодо утримання її разом з дитиною вже після народження дитини. Зазначила, що на її неодноразові звернення відповідач спочатку повідомляв, що в нього виникли фінансові труднощі, після вирішення яких він буде її підтримувати разом з дитиною. Потім змінив думку та повідомив, що передумав мати дитину, коштів на утримання не надасть, оскільки він проживає в Австралії і українське законодавство не регулює це питання. Законодавцем визначено, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Отже, підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-медичної експертизи (молекулярно-генетичної) експертизи. Однак, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Даний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 23.10.2019 у справі №382/2559/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи (том 1, а.с. 152-154). Також, зматеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про суть спору та розгляд справи в суді першої інстанції, отримав копію позовної заяви разом з іншими судовими документами (том 2, а.с. 9-36, 41-45). Про розгляд справи в суді першої інстанції відповідач повідомлений з дотримання вимог ст. 498 ЦПК України. Будучи належним чином повідомленим про дану справу та обізнаним про суть спору, відповідач не подавав а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції будь-яких заперечень проти пред`явлених до нього позовних вимог та підтвердження таких заперечень доказами, як і не подавав заперечень чи пояснень з приводу пред`явленого позивачкою клопотання про призначення судово-генетичної експертизи. Відповідач не звертався до суду і з клопотанням про призначення у справі судово-генетичної чи судово-імунологічної експертизи для спростування батьківства. Не вчиняв дій для надання біологічних зразків для проведення такої експертизи. Наведені фактичні обставини вказують на те, що відповідач уникає від проходження експертизи для спростування/підтвердження батьківства. Тобто, поведінка відповідача, який обізнаний про розгляд справи і суть спору, свідчить про свідоме ухилення від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Статтею 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. За наведених обставин, коли в матеріалах справи наявні докази, що ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд справи та суть спору, особисто отримав копію позовної заяви та інші судові документи з офіційним перекладом на англійську мову, проте не надав суду будь-яких заперечень чи пояснень з цього приводу, тобто не вчиняв дій для направлення біологічних зразків для проведення генетичної експертизи, що свідчить про його ухилення, колегія суддів дійшла висновку про ухилення відповідача від проведення генетичної експертизи. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при оцінці доказів та як наслідок не застосування положень ст. 109 ЦПК України. Крім того, законодавцем визначено, що ухвалюючи рішення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2 ст. 89 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що: «доказами справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства». З матеріалів справи вбачається, що позивачкою разом з позовною завою подано до суду докази, які підтверджують спільне проживання матері та батька дитини, а також докази, що підтверджують визнання відповідачем батьківства. Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на підтвердження походження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від ОСОБА_3 надала наступні докази: скріншоти смс-повідомлень, адресованих позивачці, про визнання батьківства майбутньої дитини, підтвердження планів на сумісне подальше життя та підтвердження часткової оплати клініки по супроводу вагітності (електронне листування в програмі WhatsApp); скріншоти смс-повідомлень відповідача, адресованих позивачці, де він передумав мати дитину, але після її народження зобов`язується відшкодувати декретні, компенсувати витрати пов`язані з вагітністю та пологами та матеріально утримувати дитину; виписка про результат дослідження крові ОСОБА_3 у ТОВ "Медичний центр ІГР" на визначення групи та резус-приналежності; підписана відповідачем заява на отримання туристичної візи для ОСОБА_1 з перекладом на українську мову; сумісні фотокартки позивачки разом з відповідачем, які останній розміщував на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук; копія броньованих квитків до Австралії та ОАЕ на двотижневе перебування для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; здійснення першого внеску на придбання відповідачем автомобіля у подарунок позивачу (том 1, а.с. 12-50). Відповідачем не надано доказів на спростування доказів, поданих відповідачем. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання батьківства. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування положень матеріального закону, а саме ст. 128 СК України, знайшли своє підтвердження. У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, що допущено судом першої інстанції, є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної вимоги про визнання батьківства. Крім того, задовольняючи позовні вимоги про визнання батьківства, колегія суддів врахувала положення пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, згідно якої в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У статтях 7, 18 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, регламентовано, що дитина реєструється одразу після народження і з моменту народження має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 17 травня 2007 року у справі «Jevremovic v. Serbia» наголосив, що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини. З урахуванням інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позову в частині визнання походження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_3 . Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання органів РАЦС внести зміни до свідоцтва про народження дитини, оскільки судове рішення про визнання батьківства є самостійною підставою для таких органів внесення змін до свідоцтва про народження дитини. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в частині відмовленої позовної вимоги про визнання батьківства з ухваленням нового судового рішення про задоволення цієї позовної вимоги, то підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції в частині відмовлених інших позовних вимог, які є похідними. Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, аліментів на утримання матері, з якою проживає дитина, до досягнення нею трирічного віку, аліментів по вагітності та додаткових витрат на дитину, колегія суддів зазначає наступне. Як вже вказувалося вище, згідно Серії НОМЕР_1 від 13.06.2018, позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4). У даній справі, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання батьківства та дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З матеріалів справи вбачається, що дитина проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведеність стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання своєї дитини, відмовляється піклуватися про дитину і приймати участь у її вихованні. Зауважила, що їй відомо про наявність у відповідача дітей від першого шлюбу, на яких йому призначено аліменти, яких він виховує та щоденно піклується про них. Отже, ураховуючи, що дитина проживає разом з матір`ю і знаходиться на її утриманні, тоді як батько дитини, який є працездатною особою, не надає матеріальну допомогу на утримання дитини, а також враховуючи потреби для дитини відповідного віку і стан здоров`я дитини, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. Колегія суддів також приходить до висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 , з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років. Відповідно до ч. 1 ст. 80 Сімейного кодексу України (далі - СК України) аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Згідно з ч. 2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. За приписами частини 4 статті 84 СК України право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. В позовній заяві позивачка вказує, що відповідач є власником та директором компанії, має постійний заробіток. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтвоаність позовних вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 , з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років. Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню на утримання дитини та матері дитини, до досягнення нею трьох років, колегія суддів враховує наступне. За приписами ч. 2 ст. 182 ЦПК України, якою передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Таким чином, беручи до уваги положення ст. 182 СК України, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини та аліментів на утримання позивачки, з якою проживає дитина підлягають частковому задоволенню. Тобто, аліменти на утримання дитини підлягають стягненню у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до 6 років), який станом на день розгляду спору становить 2013,00 грн, щомісячно, починаючи, з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, а аліменти на утримання позивачки, з якою проживає дитина, у розмірі 1/6 з усіх видів заробітку (доходу), починаючи від дня пред`явлення позову, і до досягнення дитиною трьох років. В той же час, колегія суддів приходить до висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України визначено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, ОСОБА_1 вказувала на те, що на її думку, дитина має право вивчати англійську мову для вільного спілкування з батьком, який має постійне місце проживання в Австралії і спілкується англійською мовою. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять доказів, що вивчення дитиною англійської мови викликано особливими обставинами, зокрема здібностями дитини до вивчення іноземних мов. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини, а відтак і відмову в їх задоволенні. Щодо вирішення позовних вимог про стягнення аліментів під час вагітності колегія суддів зазначає наступне. Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача аліментів по вагітності, ОСОБА_1 вказувала, що вона має право на таке утримання на підставі ст. 84 СК України. Відповідно до ч.1 ст. 84 СК України визначено, що дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. В частині 5 статті 84 СК України визначено, що аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. З аналізу ч. 1 , ч. 5 ст. 84 СК України можна зробити висновок, що стягнення аліментів по вагітності має дружина. Як неодноразово вказувалося вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_2 , батьком якої визнано відповідача. Однак, оскільки ОСОБА_1 не перебувала в шлюбі з відповідачем, тобто не була дружиною, відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а позивачка на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору то з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 114 грн 40 коп., що пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду Києва від 26 серпня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про встановлення батьківства, стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину - задовольнити частково. Визнати, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: 'Meriton Apartments' Unit 4508, 2 Como Crescent, Southport, QLD 4215, Australia) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: ' АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), з якою проживає дитина, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 14 вересня 2018 року і до досягнення дитиною трьох років. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване місце проживання: ' АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в сумі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн 40 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 10 листопада 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець