Постанова 4805 № 288/424/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №288/424/20 Головуючий у 1-й інст. Зайченко Є. О. Категорія 82 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області, ухвалене 01 червня 2021 року суддею Зайченко Є.О. у смт. Попільні, у справі №288/424/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання недійсним положень кредитного договору, в с т а н о в и в : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі Товариство, ТОВ «Споживчий центр»), у якому просила: визнати порушеними її права, як споживача фінансових послуг, при укладанні з відповідачем кредитного договору №19.07.2019-010000691 від 19 липня 2019 року; визнати недійсним п. 5.4 вказаного кредитного договору. Обґрунтовувала вимоги тим, що 25 червня 2019 року вона за допомогою мобільного телефону через мережу інтернет замовила від Товариства, онлайн, та отримала займ у розмірі 9000 грн, які були перераховані безготівково на її картковий рахунок. Кошти фактично надавалися шляхом заповнення електронної заявки на їх отримання. У подальшому їй почали надходити повідомлення про необхідність повернення суми позики і процентів за користування коштами. У зв`язку з чим вона звернулася із листом до відповідача щодо надання їй кредитного договору, де визначено розмір процентів за користування коштами. На свій лист вона отримала відповідь, до якої долучено пропозицію про укладення кредитного договору, заявку та заяву позичальника про перекредитування/зарахування. Із вказаних документів вбачається, що вона, як позичальник, на підставі статті 601 ЦК України, просила зарахувати її вимогу про видачу суми кредиту у розмірі 9000 грн за кредитним договором №19.07.2019-010000691 в рахунок вимоги кредитора про повернення вказаної суми кредиту за кредитним договором №25.06.2019-100004901 від 25 червня 2019 року. Кредитор погоджується на вказане зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Зобов`язання кредитора з видачі кредиту за кредитним договором №19.07.2019-010000691 та зобов`язання позичальника з повернення суми кредиту за кредитним договором №25.06.2019-100004901 від 25 червня 2019 року вважаються виконаними в момент припинення попередніх зобов`язань позичальника в обліку кредитора. Зазначала, що порядок обрахування неустойки, закріплений у п 5.4. спірного договору, передбачає можливість непропорційно великої суми компенсації у порівнянні з розміром основного боргу, не відповідає засадам добросовісності, розумності та є несправедливим. Тому, просила задовольнити її позов. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове, яким задовольнити її позов. Просила розглянути апеляційну скаргу за її відсутності. Крім доводів, викладених у позовній заяві вказала, що суд першої інстанції не врахував ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори умови, які є несправедливими, зокрема, несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 500 відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. У відзиві представник ТОВ «Споживчий центр» Шкромида Ю.В. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Вказав, що позивач не вірно тлумачить п.5.4, оскільки друге речення цього пункту договору містить імперативне обмеження розміру штрафу його максимальний розміром, який встановлений законом. Товариство не використало своє право, визначене договором, нарахувати ОСОБА_1 штраф, який є видом забезпечення виконання зобов`язання та на який добровільно погодилася остання. Окрім того, з 01.03.2020 Товариство не має права нараховувати штраф, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19)» від 17.03.2020 передбачено, що на період введення карантину споживач за невиконання зобов`язань за договором звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Вважає, що будь-які підстави ототожнювати неустойку у вигляді штрафу з компенсацією вартості продукції відсутні, тому посилання позивача на п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо компенсації вартості продукції) є необґрунтованими. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту. Згідно ст.ст.626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 203 та ст. 204 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691) визначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Частиною 1 ст. 1-1 цього Закону передбачено, що він регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.22 ч.1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів"). За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штраф є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення штраф відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності. Відповідно до положень частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір № 19.07.2019-010000691, відповідно до якого, Товариство надало позивачу грошові кошти в сумі 9000 грн, строком на 28 днів, на умовах строковості, зворотності, платності, а вона зобов`язалась повернути їх та сплатити проценти за користування в порядку та на умовах, визначених договором. Цього ж числа ТОВ «Споживчий центр» підтвердило заявку ОСОБА_1 на укладення вказаного кредитного договору та надало останній транш у сумі 9000 грн на 14 календарних днів з платою за користування кредитом 2520 грн, що становить 28 % в процентному значенні (фіксована незмінна процентна ставка). У договорі зазначено, що позичальник отримала інформацію, передбачену ч.2 ст.12, ч.2 ст.13 Закону України "Про захист прав споживачів", про ознайомлення з якими свідчить особистий підпис ОСОБА_1 . Пунктом 2.8 оспореного договору передбачено, що у разі невиконання та/або неповного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення відповідного Кредиту у встановлений строк, та/або дострокового часткового повернення кредиту, такий Кредит (його неповернута частина) вважається автоматично пролонгованим на строк, що дорівнює строку, на який видавався Кредит, відповідно до п. 1.3 Договору у випадку сплати позичальником процентів, штрафу, якщо такі були нараховані. При цьому позичальник не звільняється від зобов`язання додатково оплатити проценти щодо пролонгованого Кредиту, які будуть нараховані з наступного дня від дати пролонгації Кредиту у розмірі, що визначається за наступною формулою: П=П1*К/К1, де П - розмір процентів щодо пролонгованого Кредиту; П1 - розмір процентів щодо Кредиту, стосовно якого застосовується пролонгація, встановлений п. 1.3 Договору; К - розмір Кредиту (його частини), стосовно якого застосовується пролонгація, який фактично не повернутий кредитору на останній день строку кредитування таким Кредитом (без урахування його пролонгації); К1 - розмір Кредиту, стосовно якого застосовується пролонгація, встановлений п. 1.3 Договору. Автоматична пролонгація не застосовується, якщо у результаті такої пролонгації строк повернення Кредиту перевищить термін дії договору, встановлений п. 8.1 Договору. Окрім того, пункт 5.4 цього договору містить положення, за якими у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання. Максимальний розмір штрафу встановлений законом. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання недійсним п. 5.4 договору № 19.07.2019-010000691 від 19 липня 2019 року задоволенню не підлягають, оскільки остання не довела наявність відповідних правових підстав для цього. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що укладений між сторонами договір є договором про надання споживчого кредиту, його зміст не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, сторони узгодили всі істотні умови договору. Крім того, ОСОБА_1 особистим підписом засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів на умовах, що визначені Договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору було вільним, на момент укладення договору вона не заявляла заперечень чи додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала умови кредитного договору. Також, суд послався на висновки Верховного Суду про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору (постанови від 25 січня 2018 року у справі №475/704/15-ц, від 21 лютого 2018 року у справі №641/3576/16-ц, від 12 квітня 2018 року у справі №591/3625/16-ц, від 03 травня 2018 року у справі №221/1660/16-ц, від 16 липня 2018 року у справі №686/1871/16-ц). Крім того, суд першої інстанції послався також на правові позиції Верховного Суду України викладені у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-845цс15 та Верховного Суду у постанові від 25 січня 2018 року у справі №475/704/15-ц, якими визначено, що розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів (плати за користування кредитом), у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору. Крім того, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вказав, що штраф не є компенсацією за невиконання споживачем зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки компенсація має місце при відшкодуванні збитків, заподіяних кредитору, тоді як неустойка може застосовуватися і за відсутності таких збитків. Крім цього, конкретний розмір штрафу у кредитному договорі від 19 липня 2019 року № 19.07.2019-010000691 не визначений і залежить від розміру невиконаних позичальником зобов`язань. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, які є правильними, такими, що відповідають встановленим судом обставинам справи, нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та узгоджуються з судовою практикою в аналогічних правовідносинах. Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам, зазначеним в позовній заяві, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та не спростовують висновку суду першої інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, який не потребує додаткового правового аналізу. Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 08 листопада 2021 року.