Ухвала КАС ВС № 803/745/15-а

УХВАЛА 08 листопада 2021 року м. Київ справа № 803/745/15-а адміністративне провадження № К/9901/37366/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №803/745/15-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, ДПС України, Головного управління ДПС у Волинській області та Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, визнання недійсним запису, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ : До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №803/745/15-а, предметом розгляду якої є: - визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України в 16 березня 2015 року № 190-о «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади» з моменту прийняття; - поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області з 17 березня 2015 року; - визнання недійсним запису від 16 березня 2015 року про звільнення із займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», згідно пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, внесений до трудової книжки ОСОБА_1 , зобов`язавши Головне управління ДПС у Волинській області внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 ; - стягнення з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (правонаступника Головного управління Мінідоходів у Волинській області) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за кожен робочий день з 17 березня 2015 року по день поновлення на посаді, в тому числі інші суми, що підлягають стягненню у зв`язку із звільненням, у розмірі 1778959,00 грн; рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць звернути до негайного виконання; - зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 . Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року № 190-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів у Волинській області з 17 березня 2015 року. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 588003,84 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 803/745/15-а скасовано в частині стягнення з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 588003,84 грн, відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 та стягнення витрат на правову допомогу, та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, м. Луцьк, Київський майдан, 4 ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року по 22 березня 2021 року (день прийняття рішення по справі) в сумі 1546072,12 грн (один мільйон п`ятсот сорок шість тисяч сімдесят дві гривні дванадцять копійок). Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Волинській області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, м. Луцьк, Київський майдан, 4 ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень). В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. При цьому відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права (статті 52 КАС України) без урахування висновків Верховного Суду висловлених у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №826/9815/18 При цьому, варто зауважити, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. При цьому, у скарзі лише викладено обставини справи, процитовано норми законодавства, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. В той же час, скаржник підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції протиправно враховано коефіцієнт коригування заробітної плати при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відсутня правова позиція щодо даних правовідносин. Скаржником вказано, що під час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення не було підстав для врахування 10 Порядку №100. При цьому, скаржник вказує, що враховуючи позицію Верховного Суду, про те що середній заробіток не є заробітною платою, а також вимогу статті 235 КЗпП про одночасне прийняття рішення про виплату середнього заробітку із прийняттям рішення про поновлення, слід дійти висновку, що розрахунок такого середнього заробітку повинен здійснюватися на підставі Порядку №100 в редакції чинній на час прийняття судового рішення. Водночас, в обґрунтування того, як саме на думку скаржника, відповідна норма права повинна застосовуватися, скаржник зазначає, що питання доцільності застосування пункту 10 Порядку №100 вирішено Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 Верховний Суд наголошує, що таке обґрунтування підстав відносно застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними, а тому не може бути прийняте судом касаційної інстанції, як підставою касаційного оскарження судових рішень. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №803/745/15-а за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, ДПС України, Головного управління ДПС у Волинській області та Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, визнання недійсним запису, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяО.В. Калашнікова