Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2216/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2216/21 пров. № А/857/16024/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача керівник Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суддя у І інстанції Матуляк Я.П., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 07 липня 2021 року, ВСТАНОВИВ : 11 травня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив стягнути на його користь з Івано-Франківської обласної прокуратури середній заробіток без утримання податків та інших обов`язкових платежів за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду віж 18 січня 2021 року у справі № 300/1454/20 з 19 січня 2021 року по день прийняття судом рішення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі № 300/2216/21 позов було задоволено. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі № 300/1454/20 про поновлення на роботі за період з 19 січня 2021 року по 10 березня 2021 року у розмірі 32349,24 грн. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №300/1454/20 наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 11 березня 2021 року №154к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01 травня 2020 року. Отже, з 11 березня 2021 року позивача фактично поновлено на роботі і вимушений прогул, за який позивач просить стягнути середній заробіток, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача становить з 19 січня 2021 року по 10 березня 2021 року. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період лютий-березень 2020 року становила 898,59 грн. З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2021 року по 10 березня 2021 року, яку слід стягнути на користь позивача, складає 32349,24 грн. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Івано-Франківською обласною прокуратурою, яка просить таке скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №300/1454/20 наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 11 березня 2021 року №154к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області з 01 травня 2020 року, тобто з 11 березня 2021 року позивача фактично поновлено на роботі. Частиною 1 статті 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Таким чином, з 11 березня 2021 року слід обраховувати строк звернення до суду із вимогами про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі №300/1454/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Разом із тим, як свідчать матеріали справи, позовна заява, що розглядається, була подана засобами поштового зв`язку лише 11 травня 2021 року (а.с. 11) та зареєстрована у суді 14 травня 2021 року, тобто після закінчення встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява № 48778/99). Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. При цьому чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, помилково наполягаючи на тому, що такий не пропущено із посиланням на приписи частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та КЗпП, які носять загальний характер у порівнянні із спеціальними приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас апеляційний суд наголошує на тому, що до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку із цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та платою за виконану роботу. Отже, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується у випадку, що розглядається, місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видання наказу про поновлення на роботі. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. За правилами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково. Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року у справі № 300/2216/21 та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко