Постанова 4857 № 300/2447/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2447/19 пров. № А/857/12453/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П. за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М., представника відповідача Карпаш Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, прийняте суддею Скільським І.І. о 15 годині 41 хвилині у місті Івано - Франківську, повний текст складений 11.09.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Держпраці в Івано-Франківській області, Державної служби України з питань праці про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання судового рішення,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася з позовом про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання судового рішення з 28.05.2019 року по 22.10.2019 року в розмірі 119 850,00 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року задоволено позов. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні. Отже, з дня ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання. Оскільки фактично позивача на вказаній посаді вчасно не поновлено, то остання має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в силу приписів статті 236 КЗпП України. Суд відхилив покликання відповідача про відсутність вини управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо вчасного поновлення позивача на посаді, оскільки такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Також суд відхилив доводи позивача про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки виконання вказаного судового рішення на 64 801,25 грн., оскільки як встановлено судом та не заперечувалось відповідачами, на даний час в Івано-Франківському міському суді розглядається цивільний позов про повернення позивачем зайво отриманих коштів в розмірі 64 801,25 грн., а вказані обставини не є предметом розгляду даної справи. Суд визнав протиправною бездіяльність начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області - Росипайла І.Я. щодо ненадання відповіді на заяву позивача про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.09.2018 року по 27.05.2019 року та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконання вказаного рішення починаючи з 28.05.2019 року по 22.10.2019 року. Стягнув понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5900 грн. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, управління Держпраці в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що при стягненні з управління Держпраці в Івано-Франківській області коштів на користь позивача не враховано той факт, що останнє мало сплатити податки, однак, в силу примусового виконання судового рішення, не могло це зробити. Відтак ОСОБА_1 зобов`язана була повернути на рахунок управління Держпраці в Івано-Франківській області зайво отримані кошти в розмірі 64801 грн. З метою повернення зайво отриманих коштів, уравління звернулося до Івано Франківського міського суду із позовом. Крім того, звертає увагу на те, що поновлення управлінням Держпраці в Івано-Франківській області позивача стало можливим лише після видання суб`єктом призначення (Головою Держпраці) відповідного наказу про її поновлення на посаді. Відтак, на думку апелянта, його вини у невиконанні судового рішення немає. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що хибним є покликання відповідачів на те, що заявлена нею сума в розмірі 119 850 грн. підлягає до зменшення у зв`язку із нарахуванням управлінням Держпраці в Івано-Франківській області заробітної плати за період з 28.05.2019 року по 09.09.2019 року на загальну суму 85 979, 89 грн., оскільки жодних доказів того, що дана сума була виплачена ОСОБА_1 зі сторони відповідачів не додано. Крім того, незрозумілим є посилання апелянта на те, що позивач повинна повернути кошти в сумі 64 801, 25 грн., адже позов про повернення коштів розглядається у Франківському міськрайонному суді і не є предметом даної справи. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року у справі №0940/2341/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним і скасовано наказ Державної служби України з питань праці №60-кт від 17.09.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області, з 18.09.2018 року. Стягнуто з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 199 750,00 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області та в частині стягнення з управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 25850,00 грн. Вирішено питання судових витрат. Вказане рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 року. Відповідно до наказів Державної служби України з питань праці від 21.10.2019 року №109-кт та управління Держпраці в Івано-Франківській області від 22.10.2019 року №220-к, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області з 18.09.2018 року. 06.11.2019 року позивач звернулася із заявою до начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.09.2018 року по 27.05.2019 рік, згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року у справі №0940/2341/18 та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку невиконання вказаного рішення суду з 28.05.2019 року по 22.10.2019 року. Станом на момент звернення позивача до суду середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку невиконання судового рішення за період з 28.05.2019 року по 22.10.2019 року не виплачено. Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. З аналізу правових норм, що застосовуються до спірних правовідносин випливає, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок виявляється у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Отже, згідно статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.12.2020 року у справі № 807/2434/15. Як вже було зазначено вище, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року у справі №0940/2341/18 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області, з 18.09.2018 року. Однак, відповідно до наказу управління Держпраці в Івано-Франківській області від 22.10.2019 року №220-к, позивача фактично поновлено на посаді заступника начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області тільки 22.10.2019 року. Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що поновлення управлінням Держпраці в Івано-Франківській області ОСОБА_1 стало можливим лише після видання суб`єктом призначення (Головою Держпраці) відповідного наказу про її поновлення на посаді, відтак його вини у невиконанні судового рішення немає, оскільки чинним законодавством відповідальність роботодавця, передбачена статтею 236 КЗпП України, не поставлена у залежність від його вини. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі №812/801/17 і від 30.04.2020 року у справі №260/1424/18. Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення». В свою чергу, наказ про поновлення позивача на публічній службі було видано управлінням Держпраці в Івано-Франківській області лише 22.10.2019 року, що є датою належного виконання судового рішення. З приводу покликання апелянта на те, що при стягненні з управління Держпраці в Івано-Франківській області коштів на користь позивача не враховано той факт, що останнє мало сплатити податки, однак, в силу примусового виконання судового рішення, не могло це зробити, відтак ОСОБА_1 зобов`язана була повернути на рахунок управління Держпраці в Івано-Франківській області зайво отримані кошти в розмірі 64801 грн., то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в Івано-Франківському міському суді розглядається цивільний позов про повернення позивачем зайво отриманих коштів в розмірі 64 801,25 грн., а вказані обставини не є предметом розгляду даної справи. Щодо доводів скаржника про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 119 850 грн. підлягає до зменшення у зв`язку із нарахуванням управлінням Держпраці в Івано-Франківській області заробітної плати за період з 28.05.2019 року по 09.09.2019 року на загальну суму 85 979, 89 грн., то такі не заслуговують на увагу суду, оскільки ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду, апелянтом не подано, а судом не здобути жодних доказів, які б підтвердили факт виплати ОСОБА_1 вказаної суми. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що судом першої інстанції вірно визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання судового рішення, яка підлягає стягненню, оскільки враховано висновки суду, викладені у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року у справі №0940/2341/18, яке набрало законної сили та правила, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Щодо позовної вимоги про бездіяльність ОСОБА_2 , то суд зазначає наступне. Із матеріалів справи встановлено, що 06.11.2019 року позивач звернулася із заявою до начальника управління Держпраці в Івано-Франківській області - Росипайла Ігоря Ярославовича про виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.09.2018 року по 27.05.2019 рік, згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року у справі №0940/2341/18 та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку невиконання вказаного рішення з 28.05.2019 року по 22.10.2019 рік. Проте, як вірно звернута увага судом першої інстанції, відповідь на таку заяву не надано та належним чином не відреаговано, що свідчить про бездіяльність ОСОБА_2 як начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.11.2019 року. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 300/2447/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 19.02.2021 року.