Постанова 4811 № 460/3049/15-ц

Справа № 460/3049/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кондратьєва Н.А. Провадження № 22-ц/811/2269/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м.Львів Справа №460/3049/15 Провадження № 22ц/811/2269/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Яворівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Яворові 9 червня 2020 року у складі судді Кондратьєвої Н.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, - встановив: 25 серпня 2015 року позивач звернувся з цим позовом. Просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь борг у розмірі 34 716 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 277 484,98 грн., та судовий збір. В обґрунтування позову посилається на те, що в серпні-вересні 2008 року він позичив відповідачам 55 000 доларів США на придбання квартири. Відповідачі своєчасно борг не повертали, він (позивач) вирішив оформити їхні зобов`язання письмовою розпискою. Розписка складена 1 лютого 2009 року за добровільною згодою відповідачів та в присутності свідків. Зазначає, що відповідачі зобов`язувалися до 1 серпня 2009 року повернути борг. В усній домовленості вони вирішили, що відповідачі будуть щомісячно повертати борг рівними частками, а саме: по 9 167 доларів США щомісячно. Стверджує, що у березні 2009 року відповідачі повернули йому 9 167 доларів США. У квітні-травні грошей не повернули, мотивуючи тим, що не можуть продати автомобіль, щоб виручити за нього кошти для погашення боргу, тому він (позивач) зарахував автомобіль подружжя як повернуту суму боргу в розмірі 9 167 доларів США за квітень. Також відповідачі передали йому 150 грам ювелірних прикрас, за які він зумів виручити 1 950 доларів США. Стверджує, що після оформлення боргової розписки відповідачі повернули йому сумарно 20 284 доларів США. Вказує, що він (позивач) неодноразово звертався до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про добровільне повернення боргу, однак, кошти не повернуті. Зазначає, що 25 липня 2012 року він звернувся з позовом до Сихівського районного суду, однак позовну заяву повернули, оскільки вона не підсудна цьому суду. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 7 травня 2013 року задоволено його позов про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на його ( ОСОБА_2 ) користь 34 716 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України становить 277 484, 98 грн., в рахунок виконання договору позики, а також 2 774, 85 грн. (всього - 280 259, 83 грн.). Відповідно до довідки Яворівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2015 року № 575 цивільна справа № 1329/5045/12р. за його ( ОСОБА_2 ) позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики пошкоджена в результаті пожежі 11 березня 2014 року в приміщенні Яворівського районного суду Львівської області, за адресою: м. Яворів, вул. Будівельна,

5. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 29 січня 2016 року відновлено втрачене судове провадження у вказаній справі. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 5 липня 2016 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 7 травня 2013 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 8 серпня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 7 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 5 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 9 червня 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 34 716 доларів США боргу. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що відповідачі в серпні-вересні 2008 року позичили у ОСОБА_2 55 000 доларів США, які зобов`язувалися повернути до 1 серпня 2009 року. Стверджує, що позивач звернувся до суду 14 листопада 2012 року, тобто, з пропуском позовної давності, перебіг якої необхідно рахувати з 2 серпня 2009 року. Просить застосувати позовну давність та відмовити в позові. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позичили в ОСОБА_2 55 000 доларів США на термін шість місяців, які зобов`язувалися повернути до 1 серпня 2009 року. Зазначене стверджується розпискою від 1 лютого 2009 року. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 30 липня 2012 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за цим договором позики повернуто позивачу у зв`язку з непідсудністю справи Сихівському суду. Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21 вересня 2012 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений судом строк. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання передбачені ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`зання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв та ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 524 цього Кодексу зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. С таттею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Я кщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. З аборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У кладення договору, виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики не суперечить чинному законодавству. С уд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. В ідповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положеннями ч.4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч.2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Згідно із ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Судом встановлено, що позивач у зв`язку з відсутністю у нього інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів звертався до Сихівського районного суду м. Львова та Миколаївського районного суду Львівської області з позовом про стягнення боргу, що свідчить про те, що він не втрачав інтересу до свого порушеного права, намагався в судовому порядку його захистити. На час виникнення спірних правовідносин, у разі подання позову з порушенням правил територіальної або виключної підсудності суди повертали позовну заяву позивачу у зв`язку з тим, що справа не підсудна цим судам, для подання до належного суду. ЦПК України у чинній редакції зобов`язує суддю при виявленні порушення підсудності на етапі відкриття провадження у справі направляти цивільну справу до належного суду. За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`ктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Є встановленим, що позивач в межах передбаченого законом строку позовної давності звертався до Сихівського районного суду м. Львова щодо захисту свого порушеного права. З наявної в матеріалах справи розписки про позику зазначено, що відповідачі зобов`язалися повернути позивачеві кошти до 1 серпня 2009 року. Первинно позивач звернувся з позовом до Сихівського районного суду м.Львова. В ухвалі цього суду від 30 липня 2012 року про повернення позовної заяви зазначено, що один із відповідачів - ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 зареєстрована в с.Ямельня Яворівського району. У зв`язку з тим, що жоден із відповідачів не проживав у Сихівському районі м.Львова, позов повернуто. Позивач повторно звернувся до Миколаївського районного суду Львівської області. Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21 вересня 2012 р листопада 2012 року ОСОБА_2 звернувся з цим позовом до Яворівського районного суду Львівської області. Зазначене свідчить свідчить про те, що він вживав заходів для відновлення свого порушеного права в межах позовної давності, не втрачав інтересу до спірних правовідносин. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності. Судом встановлено, що у позивача наявний оригінал боргової розписки. Відповідачами не заперечується те, що в повному обсязі вони борг не повернули і зв`язку з цим просили застосувати позовну давність. На підставі аналізу наявних у справі доказів судом першої інстанції встановлені дійсні обставини справи. Суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 9 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено і підписано 26 жовтня 2021 року. Головуючий Судді