Постанова 4824 № 755/18936/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2021 року м. Київ справа №755/18936/15-ц провадження № 22-ц/824/2507/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни та відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року у складі судді Арапіної Н.Є. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2015 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Сафір Ф.О. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 78 970,28 доларів США за кредитним договором №KIL0GA00000101 від 26 липня 2007 року. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 липня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №KIL0GA00000101, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 50 000 доларів США на термін до 25 липня 2017 року. ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 78 970,28 доларів США, яка складається з: 32 005,52 дол. США - заборгованість за кредитом; 21 599,22 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 095,82 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 498,21 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 11,57 дол. США - штраф (фіксована частина); 3 759,94 дол. США - штраф (процентна складова). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 липня 2007 року станом на 31 липня 2015 року у розмірі 33 967,91 долари США, що еквівалентно 734 046,54 грн та складається з: 16 474,87 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 13 046,10 доларів США - заборгованість за простроченим тілом кредиту за період з 07 жовтня 2012 року по 07 вересня 2013 року; 4 446,94 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 07 жовтня 2012 року по 07 вересня 2013 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з указаним рішенням, 10 листопада 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 19 363,63 долари США, з яких: 2 484,35 долари США - тіло кредиту; 17 152,28 доларів США - заборгованість по процентах, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення частини тіла кредиту в сумі 2 484,35 долари США через пропуск позовної давності; відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених процентів за період з 08 вересня 2013 року по 31 травня 2015 рік у сумі 15 361, 21 долари США ухвалене з порушенням норм процесуального і матеріального права. Окрім указаного, банк не згодний з правильністю здійсненого судом розрахунку процентів за період з 07 жовтня 2012 року по 07 вересня 2013 року у розмірі 4 446,94 долари США, а також з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 26 липня 2007 року по 06 жовтня 2012 року через пропуск АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності. Стверджує, що банк звернувся до суду 05 жовтня 2015 року в межах строку позовної давності, оскільки позовна давність переривалася щомісячно відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України у період з 10 серпня 2007 року по 15 серпня 2013 року, що підтверджується випискою по рахунку та поясненнями відповідача. 07 жовтня 2013 року пред`явленням позову про звернення стягнення на предмет іпотеки також було перервано строк позовної давності, який почав перебіг наново з 08 жовтня 2013 року та мав закінчитися 07 жовтня 2016 року. З огляду на вказане, вважає, що позивач має право на стягнення заборгованості по кредиту за період з 26 липня 2007 року по 07 жовтня 2013 року, а також заборгованості по процентам за вказаний період. Зазначає, що місцевим судом при відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих на суму простроченого зобов`язання за період з 08 вересня 2013 року по 31 травня 2015 рік не враховано судову практику Верховного Суду, викладену у справах №5017/1987/2012 та №903/191/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16. Апелянт не погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів, нарахованих за період з 08 вересня 2013 року по 31 травня 2015 року, оскільки Верховним Судом у зазначених постановах передбачено, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі п. 3.2 та п. 7.4 Кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки такі проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України. 08 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також з неповним дослідженням усіх обставин справи. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без участі відповідача, не врахувавши вмотивоване клопотання останнього про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням дії карантинних заходів. Стверджує, що банком не було виконано зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а позичальником не було отримано грошові кошти у розмірі 60 280 доларів США готівковим або безготівковим шляхом на поточний (банківський ) рахунок. Окрім того, між сторонами не узгоджувався порядок надання кредиту, а також відповідачу не відкривався банківський (поточний або картковий) рахунок в іноземній валюті відповідно до довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 28 жовтня 2013 року №966203. Наголошує на тому, що факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов`язок позичальника повернути обумовлену угодою суму. Вважає, що ПАТ КБ «Приватбанк» при підписанні кредитного договору порушив Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також ст.ст. 200, 209 та 212 КК України. Звертає увагу суду на порушення банком п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів, ст. 80, 91, 92 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у зв`язку з ненаданням відповідачеві інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність. Зазначає, що банком не дотримано істотних умов кредитного договору та не відкрито відповідачу банківського рахунку для зарахування на нього сум наданих кредитних ресурсів, що визначає, як введення ОСОБА_1 в оману. Стверджує, що районним судом не враховано висновок експертів від 29 квітня 2020 року №2146/18-45/10463/18-72/11399/11400/20-72, який підтверджує те, що заява на видачу готівки №1 від 26 липня 2007 року не є доказом отримання позичальником кредиту у розмірі 50 000 доларів США за укладеним між сторонами кредитним договором. У поданих стороною відповідача доповненнях до апеляційної скарги від 08 листопада 2020 року зазначено, що ПАТ КБ «Приватбанк» не долучено до матеріалів справи первинних бухгалтерських документів, які підтверджували би наявну заборгованість та її розмір. Представник позивача у судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала. Відповідач та його представник свою апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, у задоволенні апеляційної скарги банку просили відмовити. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що банк, звернувшись у вересні 2013 року з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та 07 жовтня 2015 року з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, пропустив строк позовної давності. Суд провів розрахунок заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками з урахуванням строку позовної давності за період з 07 жовтня 2012 року по 07 вересня 2013 року. Вимоги про стягнення пені, штрафів та комісії визнав необґрунтованими. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 26 липня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № KIL0GA00000101, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 50 000 Доларів США, на строк до 25 липня 2017 року (а.с.8-10, том 1). Відповідно до заяви на видачу готівки №1 від 26 липня 2007 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США, що еквівалентно 252 500 грн (а.с. 11, том 1). Згідно розрахунку, заборгованість за кредитним договором № KIL0GA00000101 від 26 липня 2007 року станом на 31 липня 2015 року становить 78 970,28 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 32 005,52 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 21 599 доларів США, заборгованості по комісії у розмірі 3 095,82 доларів США, пені у розмірі 18 498,21 доларів США, фіксованої частини штрафу у розмірі 11,57 доларів США, процентної складової штрафу у розмірі 3 759,94 доларів США (а.с.3-6, 166-192, том 1). 24 жовтня 2013 року відповідачем подано до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву про відмову від отримання грошових коштів за кредитним договором № KIL0GA00000101 від 26 липня 2007 року (а.с.76-81, том 1). Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Нормою ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, звернувся із заявою про застосування строку позовної давності. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності. За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення (Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц). Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено 26 липня 2007 року на строк до 25 липня 2017 року включно. 07 вересня 2013 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору відмовлено. Таким чином, пред`явивши 07 вересня 2013 року позов до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості достроково, ПАТ «КБ «ПриватБанк» змінив строк виконання зобов`язання та перервав строк позовної давності. Отже, позов про стягнення заборгованості, поданий банком 07 жовтня 2015 року, заявлено у межах строку позовної давності. Зважаючи на викладене, враховуючи, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та змінив строк виконання зобов`язання, період, за який підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором з відповідача, є період з 26 липня 2007 року по 07 вересня 2013 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості. Так, згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що заборгованість ОСОБА_1 за період з 26 липня 2007 року по 07 вересня 2013 року за тілом кредиту склала 31 554,94 долари США, які підлягають стягненню з відповідача. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків, колегія виходить з наступного. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України). Перевіряючи правильність нарахування банком процентів, суд апеляційної інстанції виходить із розміру процентної ставки, яка узгоджена з позивачем та зазначена у п. 7.1 кредитного договору. Згідно п. 7.1. Кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує відсотки у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Розмір відсотків 0,92% на місяць складає 11,04% річних. Як слідує із наданого банком розрахунку, починаючи з 08 вересня 2007 року позивач нараховував проценти за ставкою 11,04% річних, а з 15 листопада 2008 року за ставкою 13,08% річних, що свідчить про неправомірні дії банку щодо підвищення процентної ставки, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами. З кредитного договору вбачається, що умови щодо підвищення відсоткової ставки визначені п. 2.3. При цьому доказів узгодження з позичальником підвищення відсоткової ставки у матеріалах справи відсутні. За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами у розмірі 14,07 доларів США, оскільки решта нарахованих позивачем відсотків є недоведеними з огляду на підвищення з 15 листопада 2008 року відсоткової ставки в односторонньому порядку без узгодження з ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги відносно позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих на суму простроченого зобов`язання за період з 08 вересня 2013 року по 31 травня 2015 року, колегія виходить з наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до п. 7.4 кредитного договору, згідно статті 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,40% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Отже, розмір відсотків, визначений п. 7.4 кредитного договору, передбачений до нарахування на суму простроченого зобов`язання в межах дії кредитного договору, а не в якості додаткової відповідальності за невиконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Таким чином, сторонами у пункті 7.4 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) не передбачено іншої домовленості, яка допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16. Зважаючи на викладене, доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Після закінчення строку кредитування, банк має право на стягнення з відповідача заборгованості в порядку, визначеному статтею 625 ЦК України, які забезпечують права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, стягнення відсотків, нарахованих після 07 вересня 2013 року, задоволенню не підлягають, оскільки їх нарахування здійснено поза межами строку кредитування, а вимог про стягнення коштів у порядку статті 625 ЦК України банком заявлено не було. Окрім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що банком за період з 08 вересня 2007 року по 07 вересня 2013 року відповідачеві нараховувались відсотки за користування кредитом, як за ставкою, визначеною п. 7.1, так і за підвищеною ставкою на прострочену заборгованість, що передбачена п. 7.4 кредитного договору. Тобто, в період строку кредитування банком нараховувались відсотки, в тому числі і на суму простроченого зобов`язання. Такі відсотки за умовами договору мали нараховуватись за ставкою 2,40% на місяць, що складає 28,8% річних. Разом з тим, відповідно до наданого позивачем розрахунку до 18 січня 2010 року банком відсотки на прострочену заборгованість не нараховувались, а з 18 січня 2010 року розпочато нарахування відсотків за ставкою 32,86%, що перевищує розмір відсотків, передбачений п. 7.4 кредитного договору, а отже вимоги позивача про стягнення відсотків, нарахованих за період з 27 липня 2007 року по 07 вересня 2013 року на суму простроченого зобов`язання, задоволенню не підлягають. У позовній заяві ПАТ «КБ «Приватбанк» заявлено також вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 18 498,21 дол. США, а також 11,57 дол. США - штраф (фіксована частина); 3 759,94 дол. США - штраф (процентна складова) станом на 31 липня 2015 року. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до п.п. 4.1, 5.4 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного Договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв`язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Враховуючи вищевикладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №285/3500/19. Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому у задоволенні позовних вимог банку про стягнення штрафів у розмірі 11,57 дол. США (фіксована частина) та 3 759,94 дол. США (процентна складова) слід відмовити. Вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню частково з урахуванням строку позовної давності, встановленого статтею 258 ЦК України в 1 рік, та стягненню з відповідача на користь банку підлягає пеня за період з 07 вересня 2012 року по 07 вересня 2013 року у розмірі 715,22 дол. США, що станом на час ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ (27,4674 грн) еквівалентно 19 645,23 грн. Оскільки п. 4.1 кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати, стягненню пеня підлягає у валюті гривня за офіційним курсом НБУ станом на час ухвалення рішення. Вимоги про стягнення заборгованості по комісії у розмірі 3 095,82 доларів США не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Згідно п. 7.1. кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Разом з тим, оскільки п. 7.1 кредитного договору, яким передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0.20% від суми виданого кредиту, не визначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 3 095,82 доларів США. Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності доказів укладення кредитного договору, отримання ним кредитних коштів у розмірі 60 280 доларів США готівковим або безготівковим шляхом на поточний (банківський) рахунок є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000 доларів США та частково погашав заборгованість, про що свідчать розрахунок заборгованості та виписки по рахунках ОСОБА_1 , які є належним підтвердженням факту отримання кредиту відповідачем. Номера рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 для сплати відсотків та тіла кредиту, зазначені у виписках по рахункам відповідача, що були надані банком, відповідають номерам рахунків, передбаченим пунктом 7.2 кредитного договору для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості. Окрім того, як убачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про визнання п. 7.1 кредитного договору недійсним відмовлено. Судами встановлено, що відповідно до п.7.1 кредитного договору кредит надавався позивачу готівкою, в іноземній валюті, відповідно до вимог чинного Законодавства України. Вищезазначений кредитний договір укладений сторонами у письмовій формі, підписаний позивачем і дана обставина не заперечувалась його представником у судовому засіданні, тому посилання ОСОБА_1 на його непоінформованість з умовами договору спростовується його особистим підписом на договорі, відсутністю застережень та зауважень, що свідчить про його згоду з усіма його умовами. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року набрало законної сили, є чинним, а отже має преюдиційне значення при вирішенні даної справи в розрізі встановлення обставин щодо факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі, передбаченому договором. Таким чином, зважаючи на викладене, доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на зазначене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, наведених норм права не врахував, не встановив період кредитування, за який банк мав право стягнути заборгованість з боржника, та неправильно розрахував строк позовної давності, що призвело до неправильного розрахунку суми заборгованості та ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підстави для скасування судового рішення визначені статтею 376 ЦПК України. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційних скарг частково, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог банку частково та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 554,94 доларів США, відсотками у розмірі - 14,07 доларів США, а також пенею - у розмірі 19 645,23 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом частини першої вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13 285,47 грн. За подання апеляційних скарг позивача та відповідача судовий збір стягненню не підлягає з огляду на те, що фактично вимоги апеляційних скарг колегією суддів задоволено не було та не було збільшено суми заборгованості, що підлягала до стягнення. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни та відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року - скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 554,94 доларів США, відсотками у розмірі - 14,07 доларів США, а також пенею - у розмірі 19 645,23 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13 285,47 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «08» червня 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик