Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/3250/17

08.11.21 22-ц/812/1896/21 Провадження 22- ц /812/1896/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/3250/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального суду м.Миколаєва від 17 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В: В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позивач зазначав, що 19 липня 2015 року між позивачем та відповідачем був укладений у простій письмовій формі договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у сумі 2000 доларів США та останній зобов`язався їх повернути в строк до 01 січня 2016 року. ОСОБА_2 неодноразово надсилав письмову вимогу відповідачу, щодо повернення грошових коштів. На прохання позивача про добровільне повернення боргу не відповів, на неодноразові телефонні дзвінки відповідач обіцяв повернути суму боргу пізніше. Враховуючи вказане позивач просив стягнути з відповідача борг у сумі 2000 доларів США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 54 040 грн., з врахуванням індексу інфляції в сумі 7835,80 грн. та 3% річних в сумі 2034,27 грн. Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 47 482,79 грн. та 3% річних у сумі 8776 грн. Розподілено судовий збір. Рішення суду мотивовано тим, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. За такого судом стягнуто суму основного боргу за відрахуванням сплачених сум та три проценти річних. Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу в якій зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити в частині стягнення 3% річних. Апеляційна скарга мотивована тим, що раніше ухваленим у даній справі заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєві від 26 лютого 2018 року вже було стягнуто суму заборгованості. За таким рішенням в порядку його виконання позивачу сплачено 6557,21 грн. Крім того оскільки розрахунку 3% річних в позовній заяві не наведено, не надається можливим його перевірити, а тому немає підстав для стягнення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи 19 липня 2015 року між позивачем та відповідачем був укладений у простій письмовій формі договорі позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у сумі 2000 доларів США, а той зобов`язався їх повернути в строк до 01 січня 2016 року. ОСОБА_2 неодноразово надсилав письмову вимогу відповідачу, щодо повернення грошових коштів. На прохання позивача, що підтверджується письмовою вимогою від 28 листопада 2016 року, про добровільне повернення боргу не відповів, окрім того на неодноразові телефонні дзвінки відповідач обіцяв повернути суму боргу пізніше. Згідно відповіді на адвокатський запит від 07 травня 2021 року № 25742 Центральний відділ державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) сума стягнутих та перерахованих коштів в рахунок погашення боргу в порядку виконання заочного рішення від 26 лютого 2018 року становить 6557,21 грн., що визнають обидві сторони. Згідно ч.1,2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України). Відповідно до ч. 2 цієї статті, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті , сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Валютний курс це вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Валютний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2003 року за № 1094/8415 та не є сталим, а змінюється в залежності від ситуації на фінансовому ринку. За вказаних обставин та вимог закону, районний суд ухвалив рішення про стягнення суми основного боргу в розмірі 47 482,79 грн. та 3% річних у сумі 8776 грн., в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. При цьому, районний суд, правильно послався на релевантну практику викладену Верховним Судом у постанові від 22 червня 2020 року у справі №752/10525/16-ц. Доводи апеляційної скарги, стосовно відсутності розрахунку суми 3% річних, не спростовує висновки суду та не відповідає матеріалам справи. Так, в уточнених позовних вимогах, позивач зазначив нараховані суми 3% за кожний рік прострочки, що в загальній сумі становить 8776 грн. 60 коп. з чим і погодився суд. На спростування вказаного розрахунку відповідачем свого розрахунку не надано. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність застосування позовної давності, також підлягає відхиленню. Так із матеріалів справи вбачається, що строк виконання збов`язання настав 01 лютого 2016 року, з позовною заявою ОСОБА_2 звернувся 12 квітня 2015 року в якій вимагав в тому числі стягнення 3 % річних. Після скасування заочного рішення позивач лише уточнив вимоги станом на час розгляду справи та навів відповідний розрахунок. Згідно з положенням ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За вказаних обставин, позовна давність не порушена, оскільки вимога заявлена в межах трирічного строку з часу настання обов`язку з виконання зобов`язання. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відповідність оскаржуваного рішення районного суду вимогам матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим відсутні підстави для його зміни чи скасування. На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 509, 525, 526, 527, 611, 615, 1046-1049 ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідач в порядку виконання заочного рішення суду частково виконав зобов`язання, взятих на себе за договором, у зв`язку з чим з нього необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за договором в сумі 47482 грн.93 коп. та три відсотки річних в сумі 8776 грн. 60 коп. на день ухвалення рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 17 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 08 листопада 2021 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова