Постанова 4812 № 489/1873/21

13.10.21 22-ц/812/1890/21 Провадження 22- ц /812/1890/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участю: представника відповідача Шумілової Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 489/1873/21за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 липня 2021 року ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі АТ «ПУМБ») про захист прав споживача,- В С Т А Н О В И В: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про захист прав споживача. Позивач зазначав, що 01 жовтня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 5729023, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 22000 дол. США строком до 01 жовтня 2022 року із процентною ставкою за користування кредитом 12,9 відсотків річних. У забезпечення виконання даного договору з ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 01 жовтня 2007 року. Відповідно до цього договору іпотекодавець поручилася перед Банком своїм нерухомим майном за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, а саме - квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04 листопада 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 жовтня 2007 року № 5729023 в сумі 32883,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті становило 262834,29 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною продажу предмета іпотеки на підставі проведеної в рамках виконавчого провадження оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. 22 грудня 2020 року позивач звернувся до банку з пропозицією укласти мирову угоду, проте листом-відповіддю від 12 лютого 2021 року дізнався, що Банком було задоволено забезпеченою іпотекою грошову вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження. Право власності банку на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано держаним реєстратором 11 липня 2018 року. Посилаючись на те, що відповідачем було порушено процедуру реєстрації за собою предмета іпотеки, оскільки така була можлива в позасудовому порядку лише до набрання законної сили рішенням від 04 листопада 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідач не отримав від власника іпотечного майна згоди на стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність в рахунок погашення боргу в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що ринкова ціна на предмет іпотеки становить 419547 грн. проте, про оцінку предмету іпотеки не було повідомлено власника, в той час як у позивача може виникнути обов`язок щодо повернення вартості предмету іпотеки іпотекодавцю, в зв`язку з чим позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо набуття права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на вказану квартиру; відновити становище, яке існувало до порушення відповідачем прав позивача, шляхом поновлення ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що іпотекодавцем за відповідним договором є інша особа, тобто не позивач, в той же час позивач звертаючись до суду не обґрунтував в чому саме полягає порушення саме його прав. Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд не звернув увагу на те, що Банк на момент набуття права власності на іпотечне майно не визначив його вартості та не повідомив про це власника майна, проте останній не позбавлений права пред`явлення вимог до позивача з приводу компенсації вартості квартири переданої в погашення кредитної заборгованості, яка може перевищувати заборгованість визначену рішенням суду від 04 листопада 2013 року. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи , що 01 жовтня 2007 між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є відповідач, було укладено кредитний договір № 5729023, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 22000 дол. США строком до 01 жовтня 2022 року із процентною ставкою за користування кредитом 12,9 відсотків річних (а.с.4-6). У забезпечення виконання даного договору з ОСОБА_2 (на час укладення договору прізвище - ОСОБА_3 ) укладено договір іпотеки від 01 жовтня 2007 року. Відповідно до цього договору іпотекодавець поручилася перед банком своїм нерухомим майном за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, а саме - квартирою АДРЕСА_1 (а.с.7-9). Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 листопада 2013 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 жовтня 2007 року № 5729023 в сумі 32883,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті становило 262834,29 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною продажу предмета іпотеки на підставі проведеної в рамках виконавчого провадження оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Розподілено судові витрати, відмовлено в частині вимог про виселення мешканців з квартири (а.с.10-13). Листом АТ «ПУМБ» від 12 лютого 2021 року позивача повідомлено, що Банком було задоволено забезпеченою іпотекою грошову вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження відповідно до ст. 36,37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.14). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2021 року зазначено, що 11 липня 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Ільяш О.О. про державну реєстрацію прав нерухоме майно, індексний номер: 42041270 від 13 липня 2018 року було проведено державну реєстрацію права власності за АТ «ПУМБ» на квартиру АДРЕСА_1 Така реєстрація була здійснена, в тому числі і на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі та повідомлення про вручення вказаного поштового відправлення (а.с.18-20). Відповідно до положень ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Заявляючи позовні вимоги про протиправність дій Банку щодо набуття права власності на предмет іпотеки та скасування відповідну державну реєстрацію набутого Банком права власності на іпотечне майно, як на підставу задоволення таких вимог вказував на неможливість в позасудовому порядку передачі права власності на іпотечне майно після набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке мало місце 04 листопада 2013 року, а також порушення при цьому як Закону України «Про іпотеку» в частині визначення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки так і Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким захищено права власника іпотечного майна за відповідних умов. Таким чином позивачем фактично оспорюється право власності Банку, набуте на підставі державної реєстрації права власності на іпотечне майно, вчиненої щодо майна іпотекодавця, тобто власника майна, яким була ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ). За такого, даний спір стосується майнових прав та обов`язків іпотекодержателя та іпотекодавця, тобто Банку та ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ). В той же час ОСОБА_2 , ( ОСОБА_3 ) позовних вимог на захист свого права власності на предмет іпотеки не пред`являла. Надаючи оцінку вказаному правовому обґрунтуванню позовних вимог, районний суд дійшов правильного висновку стосовно того, що договір іпотеки в забезпечення кредитних зобов`язань позивача було укладено банком не з ним, а з іншою особою, а саме ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), яка не є учасником даного спору. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 , які направлені на захист права власності на іпотечне майно не можуть бути задоволені, оскільки позивач не є власником цього майна. Також, позивач вказував, що вартість квартири на час реєстрації права власності за Банком відповідно до звичайних цін на ринку житла в м.Миколаєві, становила 419547 грн., що перевищувало суму кредитної заборгованості в розмірі 262834,29 грн., визначену рішенням суду 04 листопада 2013 року. Таке, як зазначено в позові, може призвести в майбутньому до надмірних грошових стягнень з нього на користь іпотекодавця ОСОБА_2 , як нового кредитора. З наведених доводів слідує, що позивач ОСОБА_1 , як споживач кредитних послуг, фактично не погоджується з розміром кредитної заборгованості, визначеної банком на час набуття права власності на іпотечне майно в позасудовому порядку. В той же час позовних вимог щодо оспорення розміру заборгованості, визначеної банком ним не заявлено та будь яких доказів з цього приводу суду не надано. Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона відповідно до ст.81 ЦПК України має довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За вказаних обставин, районний суд виходячи із змісту заявлених вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Перший Український Міжнародний банк» на квартиру АДРЕСА_1 та відновлення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) право власності на іпотечне майно, дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем порушення його прав щодо майнових прав на вказану квартиру та правомірно відмовив в задоволенні позову. При цьому, посилання в рішенні суду щодо неправомірності визначення Банком заборгованості станом на 02 травня 2018 року, а також щодо поширення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини з реєстрації за іпотекодержателем права власності в позасудовому порядку, є передчасними, проте таке не вплинуло на правильність остаточного висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом порушення його прав, як споживача кредитних послуг, оскільки розмір вартості квартири на момент оспорюваної державної реєстрації не визначався, тоді як ринкова її вартість становить суму вищу ніж визначено за рішенням суду від 04 листопада 2013 року, а таке може потягнути надмірну компенсацію вартості квартири іпотекодавцю за рахунок позивача, не можна прийняти до уваги, оскільки вказані обставини свідчать про спір споживача кредитних послуг щодо визначеної Банком розміру кредитної заборгованості, тоді як відповідні вимоги позивачем не заявлені. Тому, районний суд вірно виходив із змісту заявлених вимог та зазначив, що вони ґрунтуються на правовідносинах, які випливають з іпотечного договору, де позивач не є іпотекодавцем. За такого, обставини викладені в позові стосовно розміру вартості квартири та розміру кредитної заборгованості, не є підставою для оспорення права власності Банку на спірну квартиру саме за позовом ОСОБА_1 , оскільки він не є її власником. В апеляційній скарзі апелянт також наполягає на безпідставному, на його погляд, незастосуванні судом положень п. 3 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514 ЦК України, якими передбачено можливість заміни кредитора іншою особою внаслідок, в тому числі і виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем, та що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом. Однак, зміст заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, свідчить про те, що предметом спору він вказав саме право власності на іпотечне майно, тобто на квартиру АДРЕСА_1 , а спір щодо прав і обов`язків нового кредитора, у даній справі не заявлявся та не вирішувався, тому відсутні підстави для застосування вказаних положень закону. Відсутні також підстави і для застосування положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, а також рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року відносно того, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у сфері споживчого кредитування, оскільки не є достатнім лише посилання на вказану норму та судове рішення, тоді як вимоги щодо захисту конкретного права споживача яке випливає з кредитних правовідносин, в тому числі і права на належне визначення розміру кредитної заборгованості, в даній справі не заявлені. Так, в апеляційній скарзі фактично відтворено зміст позовних вимог та не міститься доводів на спростування наведених висновків суду. За такого, враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 18 жовтня 2021 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова