Постанова 4812 № 490/10759/19

09.02.22 22-ц/812/278/22 Провадження №22-ц/812/278/22 Справа №490/10759/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2022 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Бондаренко Т.З., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участю: представника Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Троян А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/10759/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення збитків та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення збитків та моральної шкоди. Позивач зазначав, що Центральний відділ ДВС свідомо нехтує судовими рішеннями щодо зобов`язання відновити виконавче провадження і з часу постановлення ухвали Центрального суду від 25 квітня 2013 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, яка в цій частині ніким не оскаржувалася, до теперішнього часу не відновив виконавче провадження, незважаючи на численні звернення стягувача, та своєчасне направлення відповідних ухвал та постанов суду на адресу державної виконавчої служби. Також зазначає, що з часу відкриття виконавчого провадження в 2013 році державними виконавцями Центрального ВДВС не вчинювалося належних необхідних виконавчих дій щодо виконання рішення суду, а виконавчий лист повертався стягувачу без виконання з підстав не виявлення майна боржника, свідомо ігноруючи інші виконавчі дії, які повинен був вчиняти згідно ЗУ "Про виконавче провадження". Посилаючись на те, що бездіяльність державної виконавчої служби була доведена судовими рішеннями та підтверджується матеріалами справи, згідно положень ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, та рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції", вважає, що відбувається порушення з боку Держави Європейської конвенції за п.1 ст. 6 - стосовно тривалого невиконання рішення суду від 25 квітня 2013 року, п.1 ст.1 протоколу № 1 - втручання у право мирного володіння майном, ст. 13 Європейської конвенції - щодо відсутності ефективних юридичних засобів захисту та забезпечення виконання рішення суду, яке є обов`язковим для виконання і таке повинного гарантуватися саме Державою. Посилаючись на вказане позивач просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2019 року; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року у виконавчому провадженні № 58021890 в період з 09 січня 2019 року по 17 грудня 2019 року; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 158 455,33 грн., з яких: матеріальний збиток у розмірі не стягнутої суми за рішенням суду - 36679,45 грн., інфляційні витрати - 36950,88 грн., 3 % рідних у розмірі 6195,00 грн., моральна шкода у розмірі 78630 грн. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про стягнення збитків та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вказане рішення районного суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди мотивовано тим, що відсутній причинно - наслідковий зв`язок між неправомірними діями державних виконавців та неотриманням позивачем 36 679 грн. 45 коп. суми депозитного вкладу з КС «Кредитний альянс» з нарахуванням інфляції та 3 % річних. В частині стягнення 10 000 грн. моральної шкоди рішення суду мотивоване надмірною тривалістю не виконання судового рішення, а також в наслідок, в тому числі, і неправомірними діями державного виконавця. Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення норм процесуального права справа розглядалась тривалий час, що не може вважатись розумним строком її розгляду, а також, що судом не вирішено заявлені вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця та не наведено щодо цих вимог відповідних висновків. Також, апелянт вказує, що наявність судових рішень про визнання дій державного виконавця неправомірними є достатньою правовою підставою для стягнення матеріальної шкоди у розміру суми невиконаного боржником КС «Кредитний Альянс» боргового зобов`язання за депозитним договором. А відтак, на думку апелянта, відповідно до практики Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини, на вказану суму підлягає нарахуванню як інфляційні збитки так і 3 відсотки річних, однак таке не враховано районним судом. В частині визначення районним судом розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на його користь в сумі 10000 грн, апелянт зазначає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає вимогам ст. 10 ЦПК України ст.ст. 13, 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 червня 2016 року та відповідній практиці Європейського суду з прав людини, а також обставинам даної справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, з матеріалів справи, вбачається, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року з КС «Кредитний Альянс» на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти за договором про залучення внеску (вкладу) в сумі 36 679 грн. 45 коп. На виконання даного рішення 14 червня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № 490/2741/13-ц, який 10 жовтня 2013 року стягувачем пред`явлено до виконання до Центрального відділу ДВС м. Миколаїв. Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа, який наступною постановою державного виконавця цього ж відділу від 20 червня 2014 року повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів на розрахункових рахунках, на які може бути звернуто стягнення. 02 серпня 2014 року ОСОБА_1 повторно пред`явив до виконання до Центрального ВДВС м. Миколаєва виконавчий лист №490/2741/13-ц. Постановою старшого державного виконавця від 08 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження № 44319465 з виконання вищезазначеного виконавчого листа. 25 червня 2015 року постановою державного виконавця виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів, на які може бути звернуто стягнення. 25 травня 2016 року ОСОБА_1 вчергове пред`явив до Центрального ВДВС ММУЮ для виконання вказаний виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем 10 червня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51349148. 25 листопада 2016 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що боржник за адресою, зазначеною у виконавчому листі, відсутній, господарську діяльність не здійснює, а майно, на яке може бути звернуто стягнення, відсутнє. Відповідно до ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2018 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області про повернення виконавчого документу стягувачу - задоволено. Скасовано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання головного державного виконавця Центрального Відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 11 червня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа № 490/2741/13-ц, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва 14 червня 2013 року. Визнано неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час прийняття заяви ОСОБА_1 від 16 травня 2018 року про примусове виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року на підставі виконавчого листа № 490/2741/13-ц , виданого 14 червня 2013 року. Рішення суду набрало законної сили 08 жовтня 2018 року та не оскаржувалося Центральним ВДВС м. Миколаєва в апеляційному порядку. 05 грудня 2018 року ОСОБА_1 вчергове звернувся до Центрального ВДВС м. Миколаїв з вимогою до головного державного виконавця Галкіної М.А. відкрити виконавче провадження на підставі заяви стягувача від 08 червня 2018 року та ухвали суду від 20 вересня 2018 року, але йому було запропоновано подати нову заяву про відкриття виконавчого провадження. Постановою головного державного виконавця Галкіної М.А. від 09 січня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 58021890. Згідно ухвали Центрального районного суду від 21 лютого 2019 року № 490/2741/13 скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області - задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час прийняття заяви ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року про примусове виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року на підставі виконавчого листа № 490/2741/13-ц, виданого 14 червня 2013 року. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2019 року по справі №490/2741/13 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні скарги про визнання неправомірними дій під час виконання ухвали суду від 20 вересня 2018 року скасовано. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Галкіної М.А. щодо невжиття заходів для розгляду та прийняття відповідного процесуального рішення стосовно заяви ОСОБА_1 від 08 червня 2018 року, в зв`язку з отриманням ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2018 року . Зобов`язано державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління у Миколаївській області Галкіну М.А. прийняти процесуальне рішення за заявою стягувача ОСОБА_1 від 08 червня 2018 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №490/2741/13 від 14 червня 2013 року. Із змісту наведених судових рішень слідує, що державним виконавцем не вичерпано усіх можливих дій щодо належного виконання рішення суду, здійснення яких передбачено ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема щодо з`ясування правового статусу приміщення, в якому зареєстровано КС "Кредитний альянс", вчинення необхідних дій щодо проникнення до цього приміщення, виявлення майна в цьому приміщенні, можливого опису та арешту цього майна, вимагання від матеріально відповідальних посадових осіб юридичної особи надання пояснень за фактом невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухиляння боржника від виконання зобов`язань, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Згідно Інформації про Виконавче провадження станом на 17 грудня 2019 року за ВП 58021890 - до теперішнього часу виконавче провадження держаним виконавцем не відновлено. До теперішнього часу судове рішення про стягнення на користь позивача боргу залишається не виконаним. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно із ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили , обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Таким чином, оскільки судове рішення від 25 квітня 2013 року по справі № 490/2741/13-ц набрало законної сили, то воно підлягає безумовному виконанню боржником. Частина 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У ч. 1 ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Так, відповідно до наведених норм, підставою для цивільно - правової відповідальності державного виконавця є наявність - неправомірних дій, заподіяння шкоди та причинний зв`язок між ними. Частиною 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) (ч.4ст.22ЦК України). Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом. В позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказує, що в наслідок неправомірних дій державного виконавця йому завдано шкоду в розмірі не отримання грошової суми, яка підлягала стягненню за судовим рішенням з боржника КС "Кредитний альянс", в сумі 36 679 грн. 45 коп. з урахуванням інфляційних втрат 36 950,88 грн. та 3 % річних 6 195,00 грн. за час несплати, так і моральної шкоди . Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Районний суд, в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди у сумі 36 679,45 грн з відповідними штрафними санкціями, в зв`язку з відсутністю причинно - наслідкового зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та заподіянням саме такої шкоди. Такий висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Так із змісту заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року вбачається, що боржником грошових коштів в сумі 36 679 грн 45 коп. є КС «Кредитний Альянс», яким було порушено зобов`язання за договором про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок № 18 від 30 квітня 2009 року та неправомірно своєчасно не повернуто вказані кошти. За такого з огляду на встановлені обставини та наведені норми права, районний суд правильно констатував, що обов`язок щодо повернення вказаної суми грошей рішенням суду покладено саме на КС «Кредитний альянс», а тому держава не може підміняти боржника в зобов`язаннях про повернення зазначеної грошової суми. Наведеними законодавчими нормами не передбачено в разі установлення судами факту неправомірних дій чи бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні, покладення на державу цивільно - правової відповідальності у вигляді відшкодування стягувачеві грошової суми у якості шкоди, яка дорівнює вартості заборгованості боржника у цьому виконавчому провадженні. Доказів на підтвердження заподіяння реальної майнової шкоди у розумінні, як вона визначена в ст. 22 ЦК України, в наслідок неправомірних дій державного виконавця позивачем суду не надано, про що також правильно зазначив районний суд в рішенні. Враховуючи наведене, висновок районного суду про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача і неодержанням позивачем суми неповернутої йому заборгованості за депозитним вкладом, яку позивач вважає майновою шкодою, є правильним. За такого суд обґрунтовано відмовив в цій частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди в сумі 36 679 грн 45 коп. та в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат нарахованих на вказану суму та 3 % річних за правилами ст. 625 ЦК України, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення майнової шкоди. В той же час, районний суд правильно зазначив про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача. Так, суд правильно вказав, що факти та обставини протиправних дій відповідача, пов`язаних із спірним виконавчим провадженням, встановлені судовим рішенням, яке набуло законної сили, а отже в силу приписів ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню. Так, неправомірність дій державного виконавця, призвела в тому числі і до надмірної тривалості виконавчого провадження, яке триває з жовтня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою становило майже 6 років протягом яких не було забезпечено реальне примусове виконання рішення суду. В свою чергу тривала невизначеність спірних правовідносин пов`язаних з виконанням судового рішення, стала підставою до необхідності відвідування органів ДВС, неможливості здійснювати звичайну щоденну діяльність, невизначеністю можливості розраховувати на використання та розпорядження власними коштами що, призвело до моральних страждань позивача. Враховуючи вказані обставини, районний суд дійшов правильного висновку, що неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь протягом тривалого строку, становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог § 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1, що стало причиною моральних страждань останнього. Неправомірними діями (бездіяльністю) посадових осіб органу державної виконавчої служби було порушено право позивача, як стягувача, щодо своєчасного поновлення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, у зв`язку з чим позивач був вимушений докласти додаткових зусиль для захисту свого порушеного права, внаслідок чого відчував страждання, певні морально-психологічні емоції (моральну шкоду). Враховуючи наведене, районний суд дійшов вірного висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення через неправомірні дії та бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, за дії (бездіяльність) яких несе відповідальність держава відповідно до ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України. Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає компенсації позивачу, районний суд врахував ступінь та глибину моральних страждань позивача, характер протиправної бездіяльності Центрального ВДВС, тривалість та обсяг завданих страждань, факт невиконання на даний час судового рішення, принцип розумності та справедливості та дійшов обґрунтованого висновку, що достатньою сумою відшкодування моральної шкоди є 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що наявність судових рішень про визнання дій державного виконавця неправомірними є достатньою правовою підставою для стягнення матеріальної шкоди у розміру суми невиконаного боржником КС «Кредитний Альянс» боргового зобов`язання за депозитним договором, а відтак, на думку апелянта, відповідно до практики Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини, на вказану суму підлягає нарахуванню як інфляційні збитки так і 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України не можна прийняти до уваги з підстав наведених як районним судом в оскаржуваному рішенні так і в даній постанові. Так, підставою яка виключає можливість стягнення суми боргу за виконавчим документом з Держави, є відсутність причинно - наслідкового зв`язку з неправомірними діями державного виконавця та причинами, через які виник цей борг. Так із судового рішення від 25 квітня 2013 року, яке перебуває на примусовому виконанні, вбачається, що цей борг виник через неправомірну поведінку КС «Кредитний альянс», яким порушено договірні зобов`язання з позивачем, а не через неправомірні дії державного виконавця, які мали місце після виникнення цього боргу, тобто під час інших правовідносин, а саме з приводу примусового виконання судового рішення про стягнення цього боргу. А крім цього, заборгованість в сумі 36 679 грн. 45 коп. не є збитком в розумінні положень ст. 22 ЦК України. Відсутність правових підстав для стягнення майнової шкоди, виключає можливість, як наслідок, і стягнення санкційних нарахувань на вказану суму у вигляді інфляційних втрат та 3% річних. За таких обставин посилання в цій частині апелянта на практику Європейського суду з прав людини не є релевантним. Також підлягає відхиленню і зазначення в апеляційній скарзі про те, що визначений судом розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на його користь позивача в сумі 10000 грн. не відповідає вимогам ст. 10 ЦПК України ст.ст. 13, 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 червня 2016 року та відповідній практиці Європейського суду з прав людини, а також обставинам даної справи. Так, відповідно до положень, викладених в п.9 Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Як зазначено в цій постанові, районний суд прийняв до уваги всі наявні фактори впливу на моральний стан позивача, а також врахував принципи викладені в п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, як то розумності та справедливості, та обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн. При цьому посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував при визначенні розміру моральної шкоди відсутність ефективного національного способу захисту, підлягають відхиленню, так як таке не є предметом судового розгляду у даній справі. Районний суд, відхиляючи довід позивача щодо необхідності стягнення моральної шкоди саме в розмірі 3000 Євро, згідно з наведеною позивачем практикою Європейського суду з прав людини, правильно вказав, що така практика не може бути застосована в даній справі, оскільки обґрунтування розміру моральної шкоди Європейським судом з прав людини має інші підстави, а саме в тому числі і відсутність ефективного національного способу захисту. Відповідач в апеляційній скарзі також вказує на порушення районним судом норм процесуального права, в зв`язку з тривалим розглядом справи. Однак вказані процесуальні порушення, які на думку апелянта мали місце, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду, тому ці доводи не потребують оцінки на предмет доведеності. Також, апелянт вказує на те, що судом не вирішено заявлені вимоги про визнання неправомірними дій державного виконавця та не наведено щодо цих вимог відповідних висновків. Проте, апеляційний суд здійснює перевірку рішення районного суду, а оскільки суд не навів висновків щодо неправомірності дій державного виконавця в зв`язку з невиконанням Постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2019 року та під час виконання Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2013 року по виконавчому провадженню № 58021890 в період з 09 січня 2019 року по 17 грудня 2019 року, при наявності підстав це може бути вирішено в порядку ст. 270 ЦПК України. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування, як такого, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 14 лютого 2022 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.М.Базовкіна Ж.М.Яворська