Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/6317/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6202/21 Справа № 210/6317/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів -Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач- ОСОБА_1 , відповідач-Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача-Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2021 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодження здоров`я. В обґрунтування позову зазначила, що все своє життя відпрацювала на підприємстві «Криворізька-пасажирська вагонна дільниця», а саме з 01.10.1982р. по 31.07.2002р. за професією - провідник пасажирських вагонів та провідник пасажирських вагонів в парках відстою. З 31.07.2002р. звільнена у зв`язку із виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. Згідно наряду на 08.01.1983р. вона виконувала роботу згідно своїх посадових обов`язків. Після того, як зі сторони ст.Львів прибули причепні вагони, зібрала в мішок всю спальну білизну, щоб віднести її до пральні. Виходячи з вагону, вона викинула мішок, а сама, спускаючись з вагону з останньої сходинки зістрибнула, травмувавши при цьому праву ногу, так як ремонтно-екіпіровочний парк знаходився досить низко. Лікарями було надано першу медичну допомогу та встановлено діагноз контрактура лівого колінного суглобу. Після нещасного випадку на підприємстві позивач неодноразово проходила курс лікування в Міській лікарні №1. 11.02.1983р. позивачеві була проведена операція, а саме артротомія, резекція постраждалого меніска лівого колінного суглобу. Однак після операції позивачеві не стало краще, і в неї розвинулась стійка контрактура лівого колінного суглобу. Незважаючи на тривале лікування, вилікувати (ліквідувати) контрактуру лівого колінного суглобу лікарям не вдалося. Згідно п.17 Акту розслідування нещасного випадку №5 вказано діагноз, а саме - контрактура лівого колінного суглобу. В Акті № 5 про нещасний випадок від 14.05.1983р. у п.15 вказано причину нещасного випадку, а саме: слабий контроль за виконанням правил техніки безпеки зі сторони начальника резерву провідників ОСОБА_2 . Спричинена шкода здоров`ю призвела до негативних наслідків морального характеру та фізичних страждань, а саме: сильні болі в правому колінному суглобі, кульгавість на праву ногу, періодичне затерпання правої ноги, порушений звичний спосіб життя, змушена багато витрачати часу на своє лікування, так як її здоров`ю була заподіяна велика шкода; неможливість працювати, через стан здоров`я; незважаючи на тривале лікування. Висновком МСЕК вперше 29.09.2004р. було встановлено 25% втрати професійної працездатності по нещасному випадку. Просила суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я 180 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та платежів. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодження здоров`я, задоволені частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить змінити рішення суду та збільшити, стягнутий судом розмір моральної шкоди до заявлених нею у позові вимог. При цьому, позивач зазначає, що від нещасного випадку вона переносить не тільки моральні, а й фізичні страждання, такі як: сильні болі в правому колінному суглобі, кульгавість на праву ногу, періодичне затерпання правої ноги, що не достатньо було враховано судом першої інстанції. Також скаржник вважає, що суд не врахував того факту, що вперше висновком МСЕК 29.04.2004 їй було встановлено 25% втрати професійної працездатності, безстроково, що свідчить про подальше погіршення у майбутньому стану здоров`я. Вважає, що наведені нею доводи є безумовною підставою для зміни рішення суду. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (Фонд), посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи ставить питання про його скасування в повному обсязі та ухваленні нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. При цьому скаржник зазначає, що позивач звернулася із позовом в суд в 2021 році, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції з назвою «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тобто коли законодавством вже було припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування. Відповідач вказує на те, що новим Законом право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, таке право надано Цивільним кодексом України та КЗпП України за рахунок роботодавця, з вини якого заподіяно шкоду. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, який повинен був застосувати, застосувавши закон, який не підлягав застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Звертає увагу на те, що через не створення безпечних умов праці на підприємстві де працювала позивач, остання отримала трудове каліцтво з вини роботодавця, тому відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції Фонду обов`язку здійснювати виплату моральної шкоди, оскільки Фонд є неналежним відповідачем по справі, саме роботодавець, який не забезпечив безпечних умов праці і повинен нести відповідальність за завдану ОСОБА_1 трудовим каліцтвом моральну шкоду. Звертає увагу на те, що Відділенням Фонду в період з 2004 року по 2020 рік позивачу відшкодовано наступні страхові виплати: одноразову допомогу в розмірі 10640 грн., щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку в розмірі 2339116,06 грн. Скаржник вважає, що позивачем не доведено підстав цивільно-правової відповідальності, а саме: факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями, а також вини відділення Фонду та, зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме відділенням Фонду, наявні підстави для відмови ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, як недоведених. Відзиви на апеляційні скарги не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 17.09.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача відділення Фонду про зупинення провадження по справі до прийняття висновків узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, яке не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Статтею 252 ЦПК України визначено право суду, за яких підстав він має право зупинити провадження у справі. Згідно з пунктом 10 частини 1 вказаної статті суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Заплановане Верховним Судом підготування відповідного аналізу судової практики в аналогічних справах не є підставою для зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з чим, заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, тоді як апеляційна скарга відповідача не може бути задоволена, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до копії трудової книжки, позивач ОСОБА_1 працювала в період часу з 01.10.1982р. по 31.07.2002р. за професією-провідник пасажирських вагонів та провідник пасажирських вагонів в парках відстою на підприємстві «Криворізька-пасажирська вагонна дільниця». 31.07.2002р. звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. Відповідно до п.15 Акту №5 Форми Н-1, причиною нещасного випадку на виробництві встановлено: «слабый контроль за выполнением правил техники безопасности со стороны начальника резерва проводников ОСОБА_2 » (а.с.7-8). Згідно п.17 Акту розслідування нещасного випадку №5 вказано діагноз: контрактура лівого колінного суглобу. Висновком МСЕК №027527 від 29.09.2004 року за результатами огляду було встановлено 25% втрати професійної працездатності з 11.09. 2004 року безстроково (а.с. 6). Суд першої інстанції, задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачці первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 29.04.2004 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, у даному випадку з 29.04.2004р. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 29.04.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. Отже, зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди. Згідно вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом. Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. З урахуванням, наведених вище норм закону, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню, у зв`язку з чим, їх відхиляє. Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір компенсації моральної шкоди є дещо заниженим і у цій частині частково погоджується із доводами позивача ОСОБА_1 . Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з обставин справи, колегія суддів, ураховуючи, характер та об`єм душевних та фізичних страждань позивача, ступінь втрати нею професійної працездатності безстроково-25%, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, оскільки після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, зокрема в результаті отриманого трудового каліцтва, у неї сильні болі в правому колінному суглобі, кульгавість на праву ногу, періодичне затерпання правої ноги, беручи до уваги той факт, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, який має позивач внаслідок втрати здоров`я через трудове каліцтво, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 75 000 грн. до 110 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 110 000 грн. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, відповідно змінює і розмір судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави та збільшує цей розмір з 908 грн. до 1100 грн., що становить один відсоток від стягнутого судом апеляційної інстанції розміру моральної шкоди. Також з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1650 грн. за подання позивачем ОСОБА_1 апеляційної скарги (1100 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областізалишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2021 року, в частині розміру моральної шкоди та судового збору, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 з 75 000 (сімдесяти п`яти тисяч гривень) грн. до 110 000 (ста десяти тисяч гривень) грн., відповідно, збільшивши суму судового збору з 908 (дев`ятсот восьми гривень) грн. до 1100 (одніє тисячі ста гривень) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областіза подання позивачем ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення суду судовий збір на користь держави у розмірі 1650 (одну тисячу шістсот п`ятдесят гривень) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: