LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824431/7001/18

від 03.11.2021 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 431/7001/18 номер провадження №22-ц/824/13827/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року /суддя Коваль О.А./ у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року позивач ФОП ОСОБА_2 звернувся з первісним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 29.06.2016 року № ТН 1206 про надання товарів та послуг по догляду за шкірою обличчя на суму в розмірі 17 370 грн. Відповідач на день подачі позову із позивачем не розрахувався , внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 7800 грн. яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання договору недійсним та стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі - 7 800 грн. та сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі - 640 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, залишено без задоволення. /т. 2 а.с. 80-84/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, відмовивши у задоволенні первісного позову, задовольнивши вимоги зустрічного позову. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, в матеріалах справи відсутня видаткова накладна на отриманий товар, оскільки товар не було видано, а були надані лише пробники які при використанні викликали реакції і шкоду здоров`ю. Суд першої інстанції не пересвідчився, яким доказом підтверджено виконання позивачем умов 4.1.4 договору купівлі-продажу №ТН1206 від 29.06.2016 р. Вказувала, що судом першої інстанції не застосовано до договору умови договорів поставки, не враховано відсутність посилання у змішаному договорі поставки на Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів (правила Інкотермс) та не враховано ч. 8 ст. 14 ЗУ «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.98 р. № 332-XIV. На враховано судом першої інстанції, що в порушення ст. 81 ЦПК України позивачем не доведено те, що якщо товари були відвантажені покупцеві під час перебування постачальника на спрощеній системі оподаткування, цей постачальник повинен збільшити бухгалтерський фінрезультат податкового (звітного) періоду на суму доходу, отриманого після 01.01.2017 р. як плата за такі товари. Окремо наголошувала на надмірних строках розгляду справи та те, що не було заслухано її в судовому засіданні як сторону свідка подій. Наголошувала також, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст.216, 230 ЦК України, про те, що договір укладеним під впливом обману не створює юридичні наслідки; ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», якою нечесна підприємницька практика забороняється. Вказувала, що в порушення ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів». Постанови Кабінету Міністрів України №172 від 19.03.1994 року «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів», ані в договорі купівлі-продажу №ТН1206 від 29.06.2016р., ані в Акті приймання-передачі не конкретизовано (не наведений перелік) документів, які підтверджують якість і безпеку товару та які згідно з підписаними документами мали бути передані виконавцем послуг споживачу. Жодних належних і допустимих доказів того, що такі документи, були наявні не надано, а розмір шрифту оферти, створює істотні складнощі в прочитанні його змісту. Наголошувала, що судом першої інстанції не здійснено її захист як споживача, наголошуючи в апеляційній скарзі на нормах, що регулюють видачу споживчого кредиту, перелічувала загальні положення ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЦК Українни /а.с. апеляційної скарги 7-13/ Окремо вказувала на тому, що очікує понести витрати на правничу допомогу в сумі 6336 грн. ФОП ОСОБА_2 з відзивом на апеляційну скаргу не звертався. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 29.06.2016 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір № ТН 1206, за умовами якого Сторона-1 (продавець) зобов`язується надати Клієнту комплекс товарів та послуг по догляду за шкірою обличчя, а Клієнт зобов`язується прийняти цей комплекс по догляду згідно Акту приймання-передачі та сплатити за нього визначену Договором грошову суму. Згідно п. 4.1.3 Договору, Продавець зобов`язаний в разі виникнення у Клієнта додаткової необхідності роз`ясненні впродовж терміну придатності придбаного Комплексу по догляду надавати усні роз`яснення (консультації) щодо ефективного та безпечного використання Комплексу по догляду. У відповідності з 4.1.4 цього Договору Сторона-1 зобов`язана надати клієнту необхідну, доступну та достовірну інформацію про Комплекс по догляду до моменту підписання цього Договору. Загальна вартість Комплексу по догляду за цим Договором складає 17 370 грн. При оплаті Комплексу по догляду частинами Клієнт в день підписання вносить перший платіж в розмірі 2000 грн. Залишок вартості в розмірі 15 370 грн клієнта сплачує рівними частинами в сумі 1537 грн не пізніше 29.04.2017 р. (п. 5.1, 5.3, 5.4, 5.6 Договору). До договору додано специфікацію товару (Перелік № 1), що включає набір косметики і послуги (Комлекс). Виконання зобов`язань позивача за Договором підтверджується п. 2.4 цього Договору, в якому обумовлено, що зобов`язання продавця по передачі в розпорядження покупцеві згідно Акту приймання-передачі та підписанні даного договору. Зазначений договір, Перелік № 1, а також Акт приймання-передачі особисто підписані відповідачем ОСОБА_1 . Підписавши документи, сторони погодились, що до клієнта переходить право власності на Комплекс, а при передачі Сторона-1 надає необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товар та послуги в наочній формі, що доводиться до клієнта (п.п. 2.1, 2.2 Договору). Відповідач внесла перший платіж у розмірі 2000 грн. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частина 1 ст. 612 ЦК України встановлює, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором № ТН 1206 від 29.06.2016 року виконав, а саме передав майно, зазначене у специфікації у власність ОСОБА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі №ТН 1206 від 29.06.2016 р., а відповідачка прийняла у власність вказаний комплекс товарів, відповідно до п. 2.1 Договору № ТН 1206 від 29.06.2016 року /т. 2 а.с. 55-57/ При цьому, відповідач від виконання своїх зобов`язань ухиляється, платежі встановлені в договорі не сплачує. При цьому, сам договір відповідає нормам Цивільного кодексу України, доводи позивача підтверджується належними доказами. Договором вартість послуг оцінено в 17 370 грн. Вказана сума складалась з 9240 грн - вартість набору косметики та 8 130 грн - вартість косметичних послуг. Відповідачем було сплачено 2000 грн., в подальшому відповідач не з`являлась за послугами і не оплачувала товар, а тому, до відповідача пред`явлено вимогу про сплату виключно неоплаченого товару на суму 7 240 грн., яку суд першої інстанції обґрунтовано стягнув. Косметичну послугу було отримано одну, чого не заперечувалось сторонами, її вартість зазначено 560 грн, яка була сплачена і стягнення якої обґрунтовано було задоволено судом першої інстанції. Стосовно зустрічних позовних вимог, судом першої інстанції також обґрунтовано відмовлено, із посиланням на ч. 1 ст. 215 ЦК України відповідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Як на підставу зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що ФОП ОСОБА_2 не було дотримано якості наданого товару, чим її було введено в оману і заподіяно шкоди. Однак, в обґрунтування своїх вимог, відповідачем не надано належних і допустимих доказів неналежної якості товару. Всупереч цьому, представником відповідача надано: висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи косметичної продукції «HIKARI» від 05.11.2015 р. № 05.03.02-03/49715, згідно якого об`єкт експертизи відповідає встановленим медичним критеріям безпеки/ показникам, та сертифікат відповідності вимогам держстандартів засобів косметичних по догляду за шкірою «HIKARI» державної системи сертифікації УкрСЕПРО на підставі випробувань ВЛ ТОВ «Випробувально-Дослідний Центр «Укрстандарт». Крім того, комплекс товарів був отриманий ОСОБА_1 29.06.2016 р. згідно укладеного договору, зі скаргами на алергічну реакцію остання звернулась у січні 2017 р. Відтак, у суду наявні обґрунтовані сумніви заподіяння шкоди внаслідок використання придбаної у позивача продукції. При цьому, ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено позовну давність в один рік у справах із вимог у зв`язку з недоліками проданого товару, а до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 звернулась після подачі позову про стягнення з неї заборгованості у березні 2019 року. Із наведених вище підстав суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав обставин, що можуть враховуватись як введення в оману. Доводи апеляційної скарги фактично дублюють вимоги зустрічного позову та перелічують численні норми законодавства, зокрема і щодо споживчого кредитування, яке не має відношення до правовідносин між сторонами. Апелянтом не вказано буквально в сому саме полягало невірно застосування судом першої інстанції норм матеріального права, чому саме незастосування норм щодо поставки товару та правил Інкотермс призвело до ухвалення невірного рішення у справі. Доводам щодо нечесної підприємницької практики та ведення в оману, була надана вірна оцінка судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності видаткової накладної на підтвердження отримання товару та не дослідження податкових операцій відповідача, апеляційним судом не приймаються, з огляду на те, що виконання зобов`язань позивача за Договором підтверджується п. 2.4 цього Договору, в якому обумовлено, що зобов`язання продавця по передачі в розпорядження покупцеві згідно Акту приймання-передачі та підписанні даного договору. Зазначений договір, Перелік № 1, а також Акт приймання-передачі особисто підписані ОСОБА_1 , підписавши останні, сторони погодились, що до клієнта переходить право власності на Комплекс, а при передачі Сторона-1 надає необхідну, доступну, достовірну та своєчасно інформацію про товар та послуги в наочній формі, що доводиться до клієнта (п.п. 2.1, 2.2 Договору). Добровільне укладення договору підтверджується також оплатою відповідачем першого платежу у розмірі 2000 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»