Постанова 4824 № 362/3886/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 362/3886/20 Головуючий у І-й інстанції - Войтенко Ю.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/13364/2021 Доповідач Заришняк Г.М П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В : В липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. В обґрунтування позову вказувала, що перебувала у шлюбі з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 07.07.2007 року. Рішенням Шевченнківського районного суду від 11.10.2017 р. їх шлюб було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що відповідач після розлучення щомісячно за власною ініціативою та за усною домовленістю між сторонами сплачував аліменти на утримання сина в розмірі 300 євро на місяць. Проте, з лютого 2020 р. по теперішній час відповідач припинив сплачувати кошти на утримання дитини, ігноруючи прохання позивача брати участь у фінансових витратах на утримання дитини. ОСОБА_1 має можливість сплачувати аліменти, оскільки здійснює адвокатську діяльність, має у власності нерухоме майно у вигляді житлового будинку, земельних ділянок, частини квартири. Посилаючись на викладене, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 9500, 00 грн. щомісячно, починаючи з дати подання позову і закінчуючи досягнення дитиною повноліття. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 4000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.07.2020р. і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону. Рішення в частині стягнення суми платежу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню. Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року вирішено питання щодо стягнення судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 418,84 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та додаткове рішення того ж суду від 09 червня 2021 року, скасувати та постановити нове рішення по суті позовних вимог з урахуванням обставин, викладених у його відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду від 09 червня 2021 року та додаткового рішення суду від 09 червня 2021 року в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 07.07.2007 року між сторонами було укладено зареєстрований шлюб, який було розірвано на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.10.2017 року. Від даного шлюбу у сторін є спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження витрат на дитину позивачем надано довідку про те, що ОСОБА_3 є вихованцем «BABY HOUSE CLUB» з 15.11.2017 року по теперішній час, щомісячні внески сплачуються матір`ю регулярно. Згідно з наданими договорами, щомісячна оплата за перебування дитини у «BABY HOUSE CLUB» становить 8000,00 грн. Також, представником позивача на підтвердження витрат на дитину надано рахунок-акт від 31.07.2020 р. про сплату коштів за консультацію дитячого уролога в розмірі 640,00 грн., акт від 31.07.2020 р. про сплату за консультацію лікаря-отоларинголога в розмірі 390,00 грн., а також, чеки щодо сплати коштів за іграшки, предмети одягу тощо. Також матеріалами справи встановлено, що між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до шлюбного договору, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Валігурою Г.В. за №259 від 14.03.2017р., за умовами якої сторони погодили, що у разі припинення шлюбно-сімейних стосунків та розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна подружжя буде здійснено наступним чином: квартира за АДРЕСА_1 , яка буде придбана у майбутньому відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу квартири, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області 11 квітня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за №1395, який укладений дружиною, після повної сплати грошових коштів за цим попереднім договором, буде оформлена за основним договором купівлі-продажу квартири в особисту приватну власність дружини, і на неї не буде розповсюджуватися режим спільної сумісної власності подружжя відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України. Грошові кошти, які є еквівалентом 23 185,00 доларів США, які є Ѕ частиною від грошових коштів, які були вкладені сторонами за попереднім договором на час укладення шлюбного договору у придбання квартири та визначені сторонами, як спільна сумісна власність подружжя, - переходять у власність дружини під зобов`язання оформлення 1/3 частини квартири, яка відповідає розміру переданих коштів чоловіком дружині на спільного сина сторін, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Частиною другої додаткової угоди сторони погодили, що у разі невиконання зобов`язання оформлення 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , на спільного сина сторін, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок сплати аліментів на його утримання, квартира АДРЕСА_1 буде вважатись спільною сумісною власністю подружжя, відповідно внесків кожного з подружжя. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 став власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.01.2019 р. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Однак, матеріали справи не містять належні та допустимі докази того, що відповідач подарував квартиру своєму синові в рахунок саме щомісячних аліментних платежів або з метою припинення права на аліменти для дитини. Матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами укладався Договір про припинення права на аліменти. Надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом батька та не звільняє його від обов`язку утримувати дитину. Отже, відповідачем не доведено належними та переконливими доказами припинення його права на аліменти на утримання дитини, у зв`язку з чим, суд першої інстанції правомірно не прийняв доводи відповідача щодо повного виконання свого обов`язку по сплаті аліментів на дитину. Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7,8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У відповідності з вимогами ч. 3 ст. 181 СК України, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. У частинах першій - третій статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідач пояснив, що їх з позивачкою малолітній син перебуває майже повністю на його утриманні, періодично син проживає з ним, також відповідач займається розвитком дитини. Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачем, що не заперечувалось сторонами. Згідно довідки, наданої відповідачем слідує що він дійсно працює в Адвокатському об`єднанні «Адвокатська компанія АРЦЕО», розмір його сукупного доходу за період з січня 2017 року по травень 2020 року становив 80 397,23 грн. При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що позивачкою не доведено щомісячний розмір витрат на дитину в сумі 19 000,00 грн. на підтвердження заявленого розміру аліментів в сумі 9500,00 грн. Разом з цим, суд правильним вважав доведеним розмір витрат на дитину в сумі 8000,00 грн. щомісячно. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до правильного висновку про те, що враховуючи працездатний вік позивача, відсутність по справі даних про його незадовільний стан здоров`я, відповідач не має інших утриманців, наявність у позивача на праві власності об`єктів нерухомого майна, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 4000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття, Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 у добровільному порядку надавав матеріальну допомогу позивачці на утримання сина не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вказана обставина визнається позивачкою ОСОБА_2 , проте не стосується періоду стягнення аліментів, а мало місце до подання позову до суду. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач 20.09.2017 року, виконав свій батьківський обов`язок щодо утримання спільного сина, передавши ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 23 185 доларів США під зобов`язання оформлення 1/3 квартири АДРЕСА_1 в рахунок сплати аліментів, що передбачено п.2 додаткової угоди №1 до шлюбного договору, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказана додаткова угода не містить вказівки щодо періоду сплати аліментів, за який враховується передача вказаної квартири, також відсутнє посилання про подальше припинення сплати аліментів. Відповідно до вимог ч.1 ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. В матеріалах відсутні будь-які докази укладення між сторонами нотаріально посвідченого договору про припинення права на сплату аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно - частину квартири, а також відповідний дозвіл органу опіки та піклування на укладення такого правочину, згідно з приписами ч.1 ст. 195 СК України. Отже, за таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що сплата аліментів є припиненою в зв`язку з передачею частини нерухомості сину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заслуговують на увагу. Щодо оскарження додаткового рішення, апеляційний суд зазначає наступне. 02 березня 2021 р. стороною позивача надано суду докази щодо понесених витрат на правову допомогу. З матеріалів справи слідує, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 4000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось. В подальшому, представник позивача звернулась до Святошинського районного суду м. Києва із заявою про подання доказів, що підтверджують розмір витрат, які позивач сплатила, або має сплатити у зв`язку з розглядом справи та про стягнення понесених судових витрат. У вказаній заяві представник позивача просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 12 902,00 грн. у якості компенсації витрат, які позивач ОСОБА_2 сплатила у зв`язку з розглядом справи. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. З матеріалів справи слідує, що судом при ухваленні рішення від 12.04.2021 у справі №362/3886/20 не було вирішено питання щодо розподілу понесених позивачкою витрат на правничу допомогу. При цьому, представник позивача в судовому засіданні від 12 квітня 2021 року надала пояснення щодо обґрунтування судових витрат по справі. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження понесення судових витрат представником було надано договір про надання правової допомоги №07-12/20 від 07.12.2020р. та додаткову угоду від 07.12.2020 р. укладену між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Світлани Старчої», в якій деталізовано надані послуги та роботи. Окрім того, представником надано розрахунок витрат від 07.12.2020 р., який містить детальний перелік наданих послуг та вартість таких послуг. Також надано акт виконаних робіт та наданих послуг по справі №362/3886/20, який містить погоджену вартість наданих послуг. Акт містить описку в даті його складення, проте враховуючи зміст та назву акту, вказана описка є очевидною та не може бути підставою для визнання вказаного доказу недопустимим. Сплата позивачем коштів за надані послуги з правничої допомоги підтверджуються наданими копіями квитанцій №31836699, №31858185, № 31080741, №2. Враховуючи те, що позовні вимоги були задоволені частково, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 5418, 84 грн. (42% від 9500). Додаткове рішення суду відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що додаткове рішення суду першої інстанції прямо пов`язано із рішенням суду першої інстанції від 12.04.2021 року, то у випадку скасування основного рішення додаткове рішення також підлягає скасуванню, не містять підстав для скасування додаткового рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення судового рішення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: