Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/1721/19

Справа № 138/1721/19 Провадження № 22-ц/801/2095/2021 Категорія: 31 Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 рокуСправа № 138/1721/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача: Рибчинського В.П., суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О., за участю секретаря судового засідання Михайленко А.В., Кожушко Л.Ф. та її представника ОСОБА_1 , представників ОСОБА_2 адвокатів Заболотної Г.В. та Каріти В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та позовом третьої особи ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.02.2011 сторони уклали договір дарування, відповідно до якого позивач передала безоплатно у власність, а відповідач прийняла в дарунок 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 . При укладенні вказаного договору сторони домовились про те, що позивач дарує відповідачу частину квартири, а остання зобов`язується здійснювати догляд за позивачем. Позивач помилково вважала, що укладений договір дарування є договором довічного утримання. З середини квітня по 15 травня 2019 року відповідач проживала разом з позивачем у спірній квартирі. За цей період вона погрожувала позивачу виселенням та перевела усі особові рахунки на комунальні платежі на своє ім`я. Враховуючи викладене, позивач вважає вказаний вище договір дарування не дійсним, оскільки він був укладений під впливом помилки. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_5 . Позивач виявила, що за місяць до смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 теж подарував відповідачу належну йому частку вказаної вище квартири АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що такий правочин є нікчемним, оскільки на час укладення вказаного договору дарування ОСОБА_5 був визнаний судом недієздатним, а позивач була його опікуном і згоди на укладення такого договору вона не надавала. Зважаючи на викладене, позивач звернулась до суду з позовом в якому просить визнати договір дарування від 03.02.2011 недійсним та застосувати наслідки недійсності договору дарування від 19.08.2014. 26.02.2020 до суду надійшов позов ОСОБА_4 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, який мотивовано тим, що після залучення його до участі в даній справі в якості третьої особи, ОСОБА_4 ознайомившись з матеріалами справи дізнався про наявність договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , де дарувальником був його батько ОСОБА_5 , а обдарованою особою ОСОБА_2 . 16 червня 1989 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із його батьком - ОСОБА_5 . Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 28 липня 2014 року ОСОБА_5 було визнано недієздатним, а також встановлено над ним опіку, призначивши його опікуном ОСОБА_3 . Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак при житті він зробивши заповітне розпорядження на нього на належну йому частину квартири. За таких обставин, він вважає, що зазначений вище договір дарування належної його батьку 1/2 частини квартири від 19.08.2014 був укладений в той час, як рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 28.07.2014, яке набрало законної сили, його батька було визнано недієздатним. Таким чином, такий договір дарування є нікчемним правочином, а відтак є недійсним. Враховуючи викладене, просить суд застосувати наслідки недійсності договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 шляхом припинення приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Застосовано наслідки недійсності договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 19.08.2014 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Марценюк С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 721, шляхом припинення права приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору дарування від 19.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Вінницької області Марценюк С.А., зареєстрованого в реєстрі за №

721. Судові витрати понесені ОСОБА_3 залишено за нею. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати у виді судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24.06.2019 у виді арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі договору дарування 1/2 частини квартири, посвідченого 03.02.2011 державним нотаріусом Могилів-Подільської державної нотаріальної контори Малярчук Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2-84 та договору дарування 1/2 частини посвідченого 19.08.2014 приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу Марценюк С.А. зареєстрованого в реєстрі за №

721. Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням суду. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення змінити та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. В решті рішення залишити без змін. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом встановлено, що 03 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладеного договір дарування, згідно якого позивач передала безоплатно у власність, а відповідач прийняла в дарунок 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується копією договору дарування частки квартири від 03.02.2011, посвідченого державним нотаріусом Могилів-Подільської міської державної нотаріальної контори Малярчуком Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2-84 (а.с.10,11). На підставі вказаного вище договору дарування за відповідачем було зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири за АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про Державну реєстрацію прав № 28951713 від 09.02.2011 (а.с.11). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , виходив з того, що ОСОБА_3 не довела жодними належними та допустимими доказами, що договір дарування від 03.02.2011 було укладено внаслідок помилки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що є особою похилого віку, спірне домоволодіння є її єдиним житлом, договір дарування вчинено нею під впливом помилки, оскільки укладаючи його вона вважала, що укладає з відповідачкою договір довічного утримання та не розуміла правові наслідки вчиненого нею правочину. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18). За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про недоведеність позивачем зазначених у позові обставин про те, що на момент укладення оспорюваного договору дарування вона помилялася стосовно правової природи цього правочину. Зміна свого рішення або ставлення до наслідків правочину, після його укладення, не повинні створювати уявлення про наявність помилки на момент укладення оспорюваного правочину. Під час розгляду справи ОСОБА_3 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема не довела вчинення правочину під впливом помилки. Судом першої інстанції обґрунтовано враховано надані позивачем пояснення в судовому засіданні, в яких ОСОБА_3 фактично визнала факт того, що була обізнана про укладення договору дарування, однак помилилась в тому, що відповідачу можна довіряти як людині. Також судом встановлено, що оспорюваний договір дарування укладений та підписаний в присутності нотаріуса, яка відповідно до вимог законодавства встановила особи дарувальника та обдарованого, перевірила їх дієздатність та правостановлюючі документи на відчужувану Ѕ частку квартири, про що зазначено у спірному договорі дарування, також сторонам роз`яснено зміст відповідних норм ЦК України. Договір дарування підписаний ОСОБА_3 особисто. Цивільна дієздатність ОСОБА_3 на момент укладення цих договорів не була обмежена. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано стан здоров`я позивачки та необхідність у сторонньому догляді, наявність чи відсутність у неї іншого житла, є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 в суді першої інстанції фактично визнала, що розуміла природу вчиненого правочину, однак помилялась в особі відповідачки, зокрема в тому що їй можна довіряти як людині. Щодо посилань на відсутність у позивачки іншого житла, апеляційний суд зазначає, що згідно договору дарування, який був укладений ще у 2011 році, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 лише Ѕ частину квартири. Інша частина квартири належала її чоловікові, і позивачка як член сім`ї мала законні підстави і надалі проживати у спірній квартирі, а тому стверджувати, що вона була позбавлена житла немає підстав. Також апеляційний суд зазначає, що сторони правочину є родичами, а саме двоюрідними сестрами, ОСОБА_3 не довела і судом не встановлено, що відповідачка чинить перешкоди їй у можливості користування квартирою та вчиняє дії з її виселення, що свідчить про відсутність порушених прав у позивача. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_3 не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування вона помилилась стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення. До укладення договору нотаріусом позивача було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного позивачкою. Сторони укладеного договору дарування ствердили, що такий договір не має характеру фіктивної та удаваної угоди. Дарувальник ствердив, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального (пункти 6 та 10 договору дарування частки квартири). Встановивши, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16. Матеріали справи не містять даних про те, що стан здоров`я позивачки викликав необхідність укладення саме договору довічного утримання, а не дарування. Адже як пояснила ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду, на момент укладення договору дарування (03 лютого 2011 року) проблем зі здоров`ям у неї не було та стороннього догляду вона не потребувала. Правильним є висновок про відсутність у справі належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності волі у позивача під час укладення оспорюваного договору дарування, зокрема неправильного сприйняття ОСОБА_3 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. За встановлених фактичних обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 змінила наміри щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договорів під час укладення такого правочину. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко