Постанова 4855 № 580/2651/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2651/21 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного упраління Національної поліції в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Звенигородський районний відділ поліції Головного упраління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, - ВСТАНОВИВ: До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного упраління Національної поліції в Черкаській області в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке оформлене листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021 щодо розгляду звернення позивача від 16.03.2021; - зобов`язати відповідача скасувати, як протиправний, власний наказ по особовому складу від 07.03.2018 №88 о/с, в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1 - слідчого слідчого відділення Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області; - зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді слідчого слідчого відділення Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області та у спеціальному званні майор поліції; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2018 по день поновлення на службі, з урахуванням розміру середньоденного заробітку 500 грн 12 коп та зарахувати весь час вимушеного прогулу до стажу служби в поліції, що дає право на призначення пенсії за вислугою років. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в частині позовних вимог щодо: - зобов`язання відповідача скасувати, як протиправний, власний наказ по особовому складу від 07.03.2018 №88 о/с, в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1 - слідчого слідчого відділення Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області; - зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді слідчого слідчого відділення Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області та у спеціальному званні майор поліції; - зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2018 по день поновлення на службі, з урахуванням розміру середньоденного заробітку 500 грн 12 коп та зарахувати весь час вимушеного прогулу до стажу служби в поліції, що дає право на призначення пенсії за вислугою років. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача, яке оформлене листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021, щодо розгляду звернення позивача від 16.03.2021, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до змісту якої просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що положення Дисциплінарного статуту Національної поліції не можуть бути застосовані під час розгляду цього спору, оскільки на момент звільнення позивача діяв Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ. Крім того, апелянт вказує, що закон не зобов`язує поліцейського подавати саме рапорт на оскарження дисциплінарного стягнення, оскарження наказу про звільнення здійснюється у загальному порядку із застосуванням норм загального законодавства. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. 27 вересня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив представника відповідача, відповідно до змісту якого просиіть апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року без змін. У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції на підставі доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 21.08.1996 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом управління МВС України у Черкаській області від 06.11.2015 №312 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України. 07.11.2015 позивача прийнято на службу в Національну поліцію України. Наказом по особовому складу від 07.03.2018 №88 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. 16.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Черкаській області із заявою в якій просив скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 07.03.2018 № 88 о/с в частині звільнення його зі служби, поновити порушені права, шляхом поновлення на рівнозначній посаді у слідчому відділі Звенигородського районного відділу поліції ГУНП та у спеціальному званні майор поліції, внести відповідні корегуючі записи у трудову книжку, виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, виплатити компенсацію за невикористані відпустки у 2018 - 2020 роках, провести компенсаційні виплати відповідно до Закону України від № 2050 - III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та в порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів країни від 21.02.2001 №159. Листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021 відповідачем повідомлено позивачу про відмову у задоволенні його заяви. Вважаючи рішення, оформлене листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021 протиправним, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на звернення позивача від 16.03.2021 відповідачем надано змістовну відповідь в письмовій формі з посиланням на Закон України "Про дисциплінарний статут" і викладенням мотивів такої відмови. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України «Про звернення громадян». Вказаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Положеннями статті 1 вказаного Закону передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Частинами першою, третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. За правилами частини першої статті 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Отже, чинним законодавством закріплений прямий обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну та обґрунтовану відповідь на звернення громадян у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до відповідача із заявою від 16.03.2021 про скасування наказу Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 07.03.2018 № 88 о/с в частині звільнення його зі служби, поновлення порушених прав, шляхом поновлення на рівнозначній посаді у слідчому відділі Звенигородського районного відділу поліції ГУНП та у спеціальному званні майор поліції, внесення відповідних корегуючих записів у трудову книжку, виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, виплату компенсації за невикористані відпустки у 2018 - 2020 роках, проведення компенсаційних виплат в порядку Закону України "Про звернення громадян". Так, листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021 відповідачем повідомлено позивачу про відмову у задоволенні його заяви у зв`язку з тим, що згідно статті 21 Закону України "Про дисциплінарний статут", дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення особи з наказом, відносно якої воно застосовано. У листі вказано, що оскільки трьохмісячний термін закінчився 20 червня 2018 року, у Головного управління Національної поліції у Черкаській області відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач надав позивачу відповідь про результати розгляду його звернення від 16.03.2021 року, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про звернення громадян». При цьому, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджено Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», який визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень. Відповідно до частини 1 ст. 20 Дисциплінарний статуту органів внутрішніх справ України особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду. Статтею 21 Дисциплінарного статуту обумовлено, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено старшим прямим начальником, який має право накладати дисциплінарні стягнення. Старший прямий начальник у разі надходження заяви про поновлення пропущеного строку подання скарги повинен всебічно та об`єктивно розглянути її і прийняти відповідне рішення не пізніше 10 днів після надходження заяви. Про результати розгляду заяви про поновлення пропущеного строку повідомляються особа рядового або начальницького складу, яка її подала, та начальник, який наклав на неї дисциплінарне стягнення. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено згідно з наказом від 07.03.2018 № 88 о/с, із відповідним наказом позивач ознайомився 20 березня 2018 року, отже, строк на оскарження дисциплінарного стягнення в адміністративному порядку закінчився із урахуванням вихідного дня 21 травня 2018 року. Однак, із заявою про скасування наказу від 07.03.2018 № 88 о/с в порядку ЗУ «Про звернення громадян» позивач звернувся до відповідача лише 16 березня 2021 року, тобто майже через три роки після ознайомлення з оскаржуваним наказом. При цьому, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача із заявою про поновлення пропущеного строку подання скарги. Відтак, апеляційний суд не вбачає правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача, яке оформлене листом від 02.04.2021 №Н-66/05/12/18-2021 щодо розгляду звернення позивача від 16.03.2021. Крім того, незважаючи на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійсно послався на приписи Дисциплінарного статуту Національної поліції України, який ще не набрав чинності на час виникнення спірних правовідносин, то посилання на норми вказаного статуту, а не на відповідні положення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, які були чинними, не призвело до неправильного вирішення справи судом першої інстанції. Відтак, обґрунтованість доводів апелянта в цій частині не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов І.О.Грибан