Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/10827/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року справа №200/10827/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. у справі № 200/10827/21 (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №65939850 від 06.08.2021, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 судові витрати; встановити судовий контроль за виконання рішення суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року відмовлено в задоволені адміністративного позову. Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в силу приписів статті 31 Закону № 1404, статті 254 КАС України, якщо у виконавчому листі № 200/11109/20-а від 11.06. 2021 року Донецького окружного адміністративного суду, викладена резолютивна частина рішення була незрозумілою для відповідача, то він або Міністерство юстиції України мали право звернутись до Донецького окружного адміністративного суду із відповідною заявою. Позивач, не запитував у Міністерстві юстиції України інформацію про створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту) про що зазначається у відповіді від 19.03.2021 № 12060/2457-22- 21/33.3, а обґрунтування його створення, що було враховано судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні законних і обґрунтованих рішень у справі № 200/11109/20-а. Судом першої інстанції у рішенні не була надана оцінка нормативним та організаційно-розпорядчим документам Міністерства юстиції України з питань запобігання корупції, про які позивач зазначав у адміністративному позові, і які досліджувались у адміністративній справі № 200/11109/20-а, суд обмежився лише оцінкою положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», який не стосувався спірних правовідносин у справі, що свідчить про порушення положень частини 3 статті 242 КАС України, щодо обґрунтованості судового рішення. У заяві про примусове виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі № 200/11109/20-а, позивач зазначив контактну інформацію, а саме номер свого мобільного телефону та особисту електронну пошту, що надавало можливість відповідальним особам Міністерства юстиції України, з метою виконання рішення суду у справі № 200/11109/20-а поспілкуватись з позивачем, з`ясувати зміст запиту, детально вникнути в його суть, та як наслідок виконати рішення суду у відповідності до його змісту повідомивши про це державного виконавця. Рішення суду у справі № 200/11109/20-а цілком відповідає принципу правової визначеності і не викликає будь яких сумнівів, є зрозумілим, викладеним чіткою і простою мовою Позивач у запиті просив надати письмове обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту) у вигляді документа, зазначивши при цьому зміст документа. Зазначене виключає можливість для Міністерства юстиції України, яке затвердило своїм наказом Антикорупційну програму Міністерства юстиції України на 2018-2020 роки та Додаток із заходами щодо усунення корупційних ризиків до Антикорупційної програми Міністерства юстиції України на 2018-2020 роки, видавши наказ Міністерства юстиції України від 28.07.2020 № 2359/к «Про затвердження структури та штатної чисельності працівників апарату Міністерства юстиції України», надати на запит позивача на отримання письмового обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту) лише інформацію про нормативно-правові документи, якими воно керувалось у цьому питанні, а не письмове обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту) у вигляді документу. У відповіді за результатами повторного розгляду заяви позивача, йому лише повідомлялось, що Міністр затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мін`юсту, наказом Мін`юсту від 31.08.2020 № 2958/5 затверджено Положення про Офіс протидії рейдерству Міністерства юстиції України, цитувався зміст пункту 1 розділу 2 «Основні завдання» Положення про Офіс протидії рейдерству Міністерства юстиції України, а також повідомлялось, що листи Міністерства не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер. У той час, зазначена відповідь по тексту, є аналогічною відповіді від 21 вересня 2020 року № 41846/ПІ-Т-3232/19.1.2, яка була предметом судового розгляду, і яка рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 № 200/11109/20-а, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, була визнана судом фактичною відмовою у наданні позивачу запитуваної інформації. Отже, суд при винесені рішення, помилково врахував відповідь Міністерства юстиції України від 19.03.2021 № 12060/2457-22-21/33.3 за підписом заступника Міністра з питань державної реєстрації Ольги Онищук, як таку, що є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 65939850 від 06 серпня 2021 року на підставі вимог пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом). Також апелянт просив постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та постановити окрему ухвалу суду, щодо допущених порушень положень Закону № 1404 при здійсненні виконавчого провадження ВП № 65939850. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 14.09.2020 позивачем на офіційну електронну адресу Міністерства юстиції України callcentre@minjust.gov.ua направлено письмовий запит на отримання публічної інформації, у якому просив надати письмове обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту). Вказаний запит позивача, був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232. 21 вересня 2020 року на електронну пошту позивача zakonkh3@gmail.com від Міністерства юстиції України надійшов лист-відповідь "Про розгляд запиту" № 41846/ПІ-Т-3232/19.1.2 від 21 вересня 2020 року, який був підписаний заступником Міністра юстиції України з питань державної реєстрації Оніщук Ольгою Миколаївною о 11 год. 21 хв. 21 вересня 2020 року, із застосуванням кваліфікованого електронного підпису з кваліфікованою електронною позначкою часу та СЖ-коду, у якому позивачу повідомлялось, що відповідно до підпункту 13 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, Міністр затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мін`юсту, наказом Мін`юсту від 31.08.2020 № 2958/5 затверджено Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, цитувався зміст пункту 1 розділу 2 "Основні завдання" Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, а також повідомлялось, що листи Міністерства не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер. Будь-які документи, разом із відповіддю, позивачу не надсилались. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі 200/11109/20-а задоволено частково позов позивача до Міністерства юстиції України в особі заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації Оніщук Ольги Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, а саме суд: визнав протиправними дії Міністерства юстиції України в особі заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації Оніщук Ольги Миколаївни, що виявилися у відмові надати позивачу публічну інформацію щодо обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту), відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 14 вересня 2020 року, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232; зобов`язав Міністерство юстиції України повторно розглянути запит позивача про надання публічної інформації від 14 вересня 2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні. У вказаному рішенні суд зазначив, що як вбачається зі змісту листа Міністерства юстиції України від 14 вересня 2020 року позивачу повідомлено, що відповідно до підпункту 13 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, Міністр затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мін`юсту, наказом Мін`юсту від 31.08.2020 № 2958/5 затверджено Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, цитувався зміст пункту 1 розділу 2 "Основні завдання" Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, а також повідомлялось, що листи Міністерства не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер. Водночас, вказаний лист взагалі не містить жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, передбаченої положеннями Закону України №2939-VI. Відповідачем при наданні відповіді позивачу від 21 вересня 2020 року не враховано вимоги ст.22 Закону № 2939, оскільки у наданій ним відмові у задоволенні запиту на інформацію не зазначено мотивованої підстави для такої відмови та не роз`яснено порядку оскарження відмови. Таким чином, Міністерством юстиції України не було здійснено належного розгляду запиту позивача про надання інформації від 14 вересня 2020 року по суті. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі 200/11109/20-а судом 11.06.2021 оформлено та видано виконавчий лист./а.с.19/ 01.07.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65939850 за виконавчим листом №200/11109/20-а щодо зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути запит позивача про надання публічної інформації від 14 вересня 2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні./а.с.25/ 01.07.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження. Листом від 16.07.2021 № 35224/33.3/32-21 боржник повідомив відділ про повне фактичне виконання рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, на підтвердження чого надано копію листа від 19.03.2021 № 12060/2457-22-21/33.3, яким повторно розглянуто запит позивача на отримання публічної інформації від 14.09.2020 № ПІ-Т-3232. До листа додано скріншот відправлення відповіді заявнику засобами електронного зв`язку. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 19.03.2021 №12060/2457-22-21/33.3 (надісланого на електронну адресу позивача) повідомлено позивача, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі 200/11109/20-а Міністерство юстиції України повторно розглянуло запит на отримання публічної інформації від 14.09.2020 щодо надання інформації про створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту). В зазначеному листі повідомлялося позивачу, що відповідно до підпункту 13 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, Міністр затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мін`юсту, наказом Мін`юсту від 31.08.2020 № 2958/5 затверджено Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, цитувався зміст пункту 1 розділу 2 «Основні завдання» Положення про Офісу протидії рейдерству Міністерства юстиції України, а також повідомлялось, що листи Міністерства не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер. Будь-які документи, разом із відповіддю, позивачу не надсилались. 06.08.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною на підставі інформації викладеної в листі 16.07.2021 № 35224/33.3/32-21 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Спірним у справі є правомірність прийняття головним державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження через фактичне виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами 1, 2 статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404). Статтею 1 Закону Закон № 1404 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За статтею 2 Закону № 1404, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до п. 1 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. Частиною 1 статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 1 ст.13 Закону №1404 встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини 3, частина 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до ч.1 статті 63 Закону № 1404, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону № 1404). Приписи п. 9 ч. 1, ч. 2 ч. 3 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" обумовлюють, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі 200/11109/20-а, зокрема, зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути запит позивача про надання публічної інформації від 14 вересня 2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні. При цьому, у запиті позивача про надання публічної інформації від 14 вересня 2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 вересня 2020 року за №ПІ-Т-3232, останій просив надати письмове обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту). На електронну адресу позивача були надіслано лист Міністерства юстиції України від 19.03.2021 №12060/2457-22-21/33.3 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі 200/11109/20-а Міністерство юстиції України повторно розглянуло запит на отримання публічної інформації від 14.09.2020 щодо надання інформації про створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту). Отже, лист Міністерства юстиції України надісланий на виконання рішення суду про повторний розгляд запиту на отримання публічної інформації від 14.09.2020 стосувався надання інформації про створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту), а не надання інформації щодо обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту), як прямо зазначено у запиті. Наведений лист не містить інформації щодо обґрунтування створення Офісу протидії рейдерству (на правах Департаменту), а його зміст є аналогічним відповіді від 21 вересня 2020 року № 41846/ПІ-Т-3232/19.1.2, яка була предметом судового розгляду у справі № 200/11109/20-а, в межах якої була визнана судом фактичною відмовою у наданні позивачу запитуваної інформації. Отже, Міністерством юстиції України фактично заяву позивача не розглянуто та питання які в ньому наведені не вирішені. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надана на виконання рішення суду відповідь не може вважатися фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом. Крім того, відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1404 визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18. Отже, Законом № 1404-VIII на державного виконавця покладено обов`язок перевіряти виконання рішення боржником, проте під час розгляду справи судом встановлено, що державний виконавець не переконався у фактичному виконанні у повному обсязі рішення суду у справі № 200/11109/20-а, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною та такою, що підлягає скасуванню. Виходячи з наведеного вище, суду дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача. Щодо вимог апелянта в частині постановлення ухвали про стягнення в дохід Державного бюджету України з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та постановлення окремої ухвали суду щодо допущених порушень положень Закону № 1404 при здійсненні виконавчого провадження ВП № 65939850, суд зазначає, що вказане є правом суду. Крім того, в обґрунтування причин застосування штрафу позивач посилається на допущені відповідачем процесуальні порушення під час розгляду справи в суді першої інстанції. Статтею ст.317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.. Суд вважає, що судом першої інстанції не вірно було надано оцінку обставинам справи та ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Щодо стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу при зверненні з апеляційною скаргою, суд зазначає, що позивач посилався на надання доказів понесених витрат у майбутньому, проте на час розгляду справи таких документів не надано. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами зазначені витрат на правничу допомогу. Разом з цим, позивач не позбавлений можливості звернутись з відповідним клопотанням у майбутньому. Керуючись статями 139, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. у справі № 200/10827/21 - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 р. у справі № 200/10827/21 - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №65939850 від 06.08.2021, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ЄДРПУО 00015622) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) ? гривень 00? копійок. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 листопада 2021 року. Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко І.Д. Компанієць