Постанова 4816 № 589/2001/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м.Суми Справа №589/2001/20 Номер провадження 22-ц/816/1481/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. сторони по справі: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Конюшка Дениса Борисовича на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2021 року, в складі судді Курбанової А.Р., ухвалене у м. Шостка, повний текст якого складено 14 липня 2021 року, в с т а н о в и в: 22 червня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 49359,23 грн у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 10000 грн у відшкодування моральної шкоди та витрати пов`язані з розглядом справи 1500 грн (витрати з визначення матеріального збитку завданого автомобілю), 5000 грн (витрати на правову допомогу) та 768,40 грн (сплаченого судового збору). Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що нею за актом прийому-передачі було передано у користування легковий автомобіль Fiat Tipo р. н. НОМЕР_1 , на що відповідач їй передав розписку-зобов`язання, згідно якої зобов`язався у разі пошкодження та/або знищення ввіреного транспортного засобу відшкодувати шкоду. 02 червня 2020 року о 08-30 год. її представником було виявлено відчинений автомобіль з ключами запалення по вул. Кубанської України, 1-а в м. Київ, із значними механічними пошкодженнями. Згідно зі звіту №47/64.06.20 та висновку експерта-товарознавця від 04 червня 2020 року вартість завданих збитків становить 49359,23 грн. Крім того, внаслідок не належного виконання відповідачем своїх зобов`язань позивачці було завдано моральну шкоду, оскільки вона зазнала душевних страждань, протягом значного часу не могла користуватися автомобілем, змушена була відновлювати автомобіль, витрачати свій час на пошук запчастин, тощо. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 36231,43 грн, моральну шкоду в сумі 1000 грн та судові витрати в сумі 1468,20 грн. Своє рішення суд обґрунтовував тим, що шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу, заподіяна з вини відповідача, а тому, відповідно до ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, вона має бути відшкодована відповідачем. При цьому, при визначенні розміру збитків не можуть бути враховані пошкодження автомобіля, які були наявні на момент передачі позивачем автомобіля відповідачу. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з того, що характер та обсяг душевних і психічних переживань позивача, зумовлених пошкодженням її майна, є незначним, так як відновлення автомобіля не потребує тривалого часу та надмірних зусиль з боку позивача. В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заподіював шкоди позивачці шляхом пошкодження автомобіля, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про пошкодження транспортного засобу саме відповідачем, порядок фіксації виявлених пошкоджень та джерело їх виникнення. Звертає увагу, що автомобіль не був знайдений позивачкою випадково, як про те вона зазначає у апеляційній скарзі, оскільки автомобіль нею був виявлений за адресою: по АДРЕСА_1 , де позивачка зберігає свої транспортні засоби та передає їх у користування іншим особам. Вказує представник, що договір оренди транспортного засобу укладений між позивачкою та відповідачем є нікчемним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, а тому він не спричинює жодних юридичних наслідків, зокрема й відповідальності відповідача пов`язаної з невиконанням договору. Зазначає представник й про те, що позивачем ставилось питання про відшкодування шкоди, заподіяними пошкодженнями які вже існували на момент передачі автомобіля відповідачу, а долучений до позову звіт про оцінку завданих збитків є неналежним доказом, оскільки він не відповідає вимогам методики товарознавчої експертизи. Крім того, інший звіт про оцінку завданих збитків долучений позивачем з порушенням ст. 83 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не направлено Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ухвали суду першої інстанції від 03 вересня 2021 року судовий розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Fiat Tipo р.н. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 11). Відповідно до змісту розписки-зобов`язання від 23 березня 2020 року ОСОБА_2 отримав у тимчасове користування транспортний засіб Fiat Tipo, р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , на термін не менше 6 місяців та зобов`язався у випадку дострокового повернення вказаного транспортного засобу сплатити відшкодування у розмірі 4000 грн в день повернення такого транспортного засобу, а також відшкодувати шкоду у разі пошкодження та/або знищення цього майна, шкоду заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб (а.с. 12). У матеріалах справи маються також Умови оренди (зокрема, щодо вартості, строку, порядку повернення майна, відповідальності сторін тощо), які підписані відповідачем (а.с. 15). Факт передачі позивачем відповідачу вказаного транспортного засобу зі свідоцтвом про його реєстрацію, страховим полісом та ключами підтверджується відповідним актом прийому-передачі автомобіля. Відповідно до вказаного акту автомобіль на момент передачі перебував в технічно справному стані та загальна вартість транспортного засобу становить 300000 грн (а.с. 13). Також, при передачі автомобіля були зафіксовані наявні пошкодження, про що сторонами був складений окремий акт - акт видачі авто (а.с. 14). Судом також встановлено, що під час використання відповідачем автомобіля , останній зазнав пошкоджень: деформований капот, тріснуте лобове скло, деформовано ліве переднє крило та ліва передня стійка, деформовані петлі капоту, пошкоджений замок закриття капоту та інше. При цьому відповідачем не спростовано тих обставин, за яких власник автомобілю стверджує, що даний автомобіль її представником було 02 червня 2020 року знайдено відчиненим у АДРЕСА_1 . Зі звіту про оцінку вартості матеріального збитку №47/64.06.20 від 04 червня 2020 року вбачається, що матеріальний збиток, завданий власникові Fiat Tipo, р. н. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження становить 49359,23 грн (а.с. 29-47). Однак, при розрахунку завданих збитків були враховані всі наявні на автомобілі пошкодження, у зв`язку з чим позивачем у підтвердження своїх вимог був наданий звіт про оцінку вартості матеріального збитку № 47/64.03.21/2 від 18 березня 2021 року (проведений на підставі попереднього огляду транспортного засобу від 02 червня 2020 року), який складений з виключенням пошкоджень, що малися на автомобілі на момент передачі такого відповідачу. Відтак розмір матеріальних збитків, визначений цим звітом, склав 36231,43 грн (а.с. 90). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правова природа відносин, що виникла між сторонами не може розглядатись, як договір оренди транспортного засобу, оскільки відповідно до ст. ст. 204, 216 та ч. 2 ст. 799 ЦК України без нотаріального посвідчення договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи є нікчемним. У той же час, пошкодження автомобіля відбулось у період, коли він перебував у відповідача, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягнення майнова шкода, оскільки відповідачем не доведено, що пошкодження автомобіля було не з його вини. Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Тобто недійсність такого правочину встановлена законом та визнання його недійсним судом не вимагається відповідно до частини другої статті 215 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. При цьому, права особи, яка вважає себе власником майна, у даному випадку підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України). Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. За змістом ч. 1 ст. 1214 ЦК України з часу коли особа набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, вона відповідає за допущене нею погіршення майна. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). З огляду на вищевказані положення закону, колегія суддів відповідно до ч. 2 ст.5 ЦПК України знаходить законними висновки суду, що саме відповідач, з моменту володіння вказаним транспортним засобом та до моменту його повернення власнику, ніс відповідальність за допущенне погіршення такого майна. При цьому, доказів вибуття цього майна із володіння відповідача, на момент отримання пошкоджень та, що шкода завдана не з вини відповідача суду, як першої так і апеляційної інстанції, не надано. Колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги з приводу того, що у зв`язку з нікчемністю правочину відповідач не повинен нести відповідальність за завдані збитки, оскільки, як уже зазначалося, факт передачі автомобіля у користування підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (розписка-зобов`язання від 23 березня 2020 року та акт - акт видачі авто), а за змістом ст. ст. 1212, 1214 ЦК України з часу коли особа набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, вона відповідає за допущене нею погіршення майна та повинна повернути це майно. Іншого відповідачем не доведено. Колегія суддів не може погодитись й з доводами апеляційної скарги щодо недопустимості як доказу звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 47/64.03.21/2 від 18 березня 2021 року, згідно якого розмір матеріальних збитків склав 36231,43 грн, виходячи з наступного. Так, як убачається з матеріалів справи позивач у відповідності до ст. 83 ЦПК України на підтвердження позовних вимог одночасно з позовом подав звіт про оцінку вартості матеріального збитку №47/64.06.20 від 04 червня 2020 року згідно якого розмір збитку становив 49359,23 грн (а.с. 29-47). У ході розгляду справи було встановлено, що до вищевказаного розміру матеріальних збитків були включені всі пошкодження автомобіля, зокрема й ті, які мав автомобіль на момент передачі транспортного засобу відповідачу, у зв`язку з чим позивачем було надано інший звіт оцінки вартості матеріального збитку № 47/64.03.21/2 від 18 березня 2021 року (проведений на підставі попереднього огляду транспортного засобу від 02 червня 2020 року), який складений з виключенням пошкоджень, що малися на автомобілі на момент передачі такого відповідачу. За таких обставин, фактично позивач у такий спосіб зменшив розмір позовних вимог, а не надав новий доказ, як на тому наполягає представник відповідача у своїй апеляційній скарзі. При цьому, в самій апеляційній скарзі представник вказує, що в першому звіті фактично були включені пошкодження, які існували на автомобілі на момент його передачі відповідачу. Крім того, колегія суддів враховує той факт, що відповідач не погоджуючись з розміром розрахунку завданих збитків та порядком їх проведення, не скористався наданим законом правом, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 103 ЦПК України та не заявляв клопотання про проведення судової експертизи щодо визначення розміру майнових збитків. За таких обставин, колегія суддів знаходить законним висновок суду, що завдана позивачці майнова шкода внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу, заподіяна з вини відповідача, відповідно має бути відшкодована останнім в розмірі, визначеному за виключенням тих пошкоджень, які були наявні ще на момент передачі йому автомобіля, а саме в сумі 36231,43 грн. Виходячи із змісту апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення в частині стягнення з відповідача моральної шкоди та судових витрат, оскільки в апеляційній скарзі не наведено доводів з яких відповідач та/або його представник не згоден з рішенням суду в цій частині. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Конюшка Дениса Борисовича залишити без задоволення. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: С.С. Ткачук Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко