LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4816592/607/21

від 21.10.2021 ·

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м.Суми Справа №592/607/21 Номер провадження 22-ц/816/1344/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни на рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 червня 2021 року, у складі судді Степаненка О.А., ухвалене у м. Суми, в с т а н о в и в : 20 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих аліментів. Свої вимоги мотивував тим, що із відповідачем мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року з нього стягнуто аліменти. Із березня 2019 року по теперішній час син проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, і рішенням Сумського районного суду Сумської області від 11 жовтня 2019 року місце проживання дитини визначено разом з батьком. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 12 березня 2020 року припинено стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 . Вважав, що у період з березня 2019 року по травень 2020 року відповідач безпідставно отримала 9601 грн 80 коп аліментів на сина, який у цей період проживав з батьком, тому просив стягнути вказану суму на свою користь у порядку ст. 1212 ЦК України. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 07 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих аліментів відмовлено за безпідставністю позовних вимог. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Юшкевич Є.Ю., посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що відповідачем не заперечується факт проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом з батьком з березня 2019 року. Вказує, що рішенням Сумського районного суму Сумської області від 11 жовтня 2019 року визначене місце проживання дитини з батьком, рішенням Сумського районного суму Сумської області від 12 березня 2020 року було припинено стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , однак з березня 2019 року до травня 2020 року відповідач продовжувала отримувати аліменти та користуватися ними на власний розсуд, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно отримана відповідачем сума коштів підлягає поверненню. Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 до апеляційного суду не направила. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову 9601 грн 80 коп не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2021 року: 2270 грн х 100 = 227000 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2002 року по 2010 рік проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення спільного проживання сторін залишився проживати з матір`ю (а.с. 52). Рішенням Сумського районного суду від 16 квітня 2013 року, справа № 587/556/13-ц, зобов`язано відповідачку ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено порядок побачення ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 (а.с. 53). Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року, справа № 587/1197/13-ц, стягнуто із ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 14 травня 2013 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 54). Заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 11 жовтня 2019 року, справа № 587/1159/19, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його батьком ОСОБА_1 (а.с. 14-17). За даними довідки виконкому Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області № 495 від 22 липня 2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає з березня місяця 2019 року разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації (а.с. 44). Заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 12 березня 2020 року, справа № 587/122/20, припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , стягнутих за рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року (а.с 55-56). Цим же рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 22 січня 2020 року і до повноліття дитини. Рішення суду набрало законної сили. Згідно з довідкою-розрахунком від 09 вересня 2020 року, виданою старшим державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) С.Большаковим, за період з 01 березня 2019 року по 31 травня 2020 року визначено та сплачено ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_4 на суму 9601 грн 80 коп (а.с. 19). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у період з 01 березня 2019 року до 31 травня 2020 року ОСОБА_1 сплачував на користь відповідача аліменти на сина ОСОБА_4 у порядку виконання рішення суду, тому відсутні підстави для стягнення отриманої ОСОБА_2 суми аліментних коштів, як безпідставно набутих. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення безпідставно отриманих аліментів, суд врахував усі істотні обставини, зокрема і ті, про які йдеться у позові та апеляційній скарзі, навів відповідні мотиви. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 мотивував свої вимоги безпідставністю отримання відповідачем аліментів на сина з березня 2019 року до травня 2020 року, оскільки дитина проживала з ним та перебувала на його повному утриманні. Так, суд прийняв до уваги, що позивач сплачував на користь відповідача аліменти на сина на підставі рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року, справа № 587/1197/13-ц (а.с. 54). Вказане рішення суду виконувалося у примусовому порядку, ВП № 39899508 відкрите 20 вересня 2013 року (а.с. 59). У подальшому заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 11 жовтня 2019 року, справа № 587/1159/19, місце проживання неповнолітнього сина сторін визначено разом із батьком ОСОБА_1 , а заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 12 березня 2020 року, справа № 587/122/20, із нього припинено стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , стягнутих за рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року (а.с., 14-17, 55-56). Врахувавши, що рішення суду про припинення стягнення з позивача аліментів на сина набрало законної сили 12 квітня 2020 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення у нього обов`язку по сплаті аліментів на сина після набрання рішенням законної сили, а саме з травня 2020 року. Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок iншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 9601 грн 80 коп грн були набуті ОСОБА_2 , у період з березня 2019 року до 31 травня 2020 року, як аліменти на утримання сина на виконання рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 серпня 2013 року, справа № 587/1197/13-ц, тобто не безпідставно та за відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття їх відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 заявленої суми аліментних коштів, як безпідставно набутих. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та додержані норми процесуального права. Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни залишити без задоволення. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді : О.І. Собина С.С. Ткачук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»