Постанова КЦС ВС № 459/1321/16-ц

Постанова Іменем України 26 жовтня 2021 року м. Київ справа № 459/1321/16-ц провадження № 61-10485св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабіровна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Червоногвардійського міського суду Львівської області від 25 лютого 2020 року у складі судді Новосада М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг»), в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсними, укладені 24 грудня 2015 року між АТ КБ «Приват Банк» та ТОВ «Естейт Селлінг» договір купівлі-продажу про реалізацію іпотечного майна та договір іпотеки однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також виключити запис про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ТОВ «Естейт Селлінг». Позов мотивовано тим, що вказана квартира належала на праві власності їй та її синові ОСОБА_3 і була придбана ними на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 1999 року. 22 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 150 доларів США під 12% річних, з кінцевим терміном повернення 22 січня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею, ОСОБА_3 та банком був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . В подальшому їй стало відомо, що квартира була продана АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року ТОВ «Естейт Селлінг». Зазначала, що вказана квартира є єдиним її житлом. На час відчуження майна діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно із яким рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії цього закону не підлягають виконанню. Даний закон тимчасово забороняв примусово стягувати (відчужувати) майно, яке було надане як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, позовОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу та іпотеки, укладені від 24 грудня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» щодо квартири АДРЕСА_1 . Виключено запис про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, яка знаходиться за вказаною вище адресою за ТОВ «Естейт Селлінг». Виключено із Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 24 грудня 2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг». Судові рішення мотивовані тим, що оскільки договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України, у зв`язку із чим такий договір слід визнати недійсним із виключенням запису про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Естейт Селлінг». Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, щооспорюваний договір купівлі-продажу вчинено на підставі іпотечного застереження, тобто в порядку позасудового врегулювання, на що позивачка надала свою особисту згоду в договорі, що зазначено у пункті 27 Іпотечного договору. Зазначає, що в даному випадку, стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору. Відзив на касаційну скаргу У жовтні 2021 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пащука А. І. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Фактичні обставини справи, встановлені судами 22 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 20 150,00 доларів США під 12,00% річних, з кінцевим терміном повернення 22 січня 2018 року. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22 січня 2008 року між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві власності квартира АДРЕСА_1 , яка набута останніми на підставі договору купівлі-продажу від 28 жовтня 1999 року. Загальна площа квартири становить 30,3 кв. м. Відповідно до довідки КП «Комінтех» від 08 грудня 2015 року за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позичальник ОСОБА_2 належним чином умови договору не виконував, внаслідок чого станом на 06 листопада 2009 року виникла заборгованість за кредитним договором. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року, задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» та у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором у розмірі 178 893,73 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» із укладенням від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру права власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено та знято з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Червонограді Львівської області ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі. 24 грудня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» було укладено договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Цього ж дня ТОВ «Естейт Селлінг» передало в іпотеку банку вказану квартиру на підставі договору іпотеки. Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року рішення Червоноградького міського суду Львівської області від 09 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено.

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку. Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону. Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19). Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що на час укладення спірного договору діяв мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, передана квартира в іпотеку не перевищувала 140,0 кв. м, позивач використовувала її як місце постійного проживання та не мала іншого нерухомого житлового майна, дійшов правильного висновку про те, що відчуження належної позивачу квартири не узгоджується із положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що в свою чергу, є підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу, а також договору іпотеки, укладені між відповідачами, недійсним згідно із частиною першою статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України із скасуванням відповідних записів про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Естейт Селлінг». Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 211/429/19 (провадження № 61-4820св19), від 09 червня 2021 року у справі № 295/1667/19-ц (провадження № 61-1201св20), а тому посилання в касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є помилковими. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Червоногвардійського міського суду Львівської області від 25 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 травня 2021 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара