Постанова Київський апеляційний суд № 760/13641/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/13641/19 Головуючий у суді І інстанції Саламон О.Б. Провадження № 22-ц/824/10403/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до газети «Столичний бізнес», ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_3 , про захист честі, гідності та ділової репутації, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до газети «Столичний бізнес», ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 о 12:49 год. на веб-сайті https://viktorkravetskiev.wixsite.com газети «Столичний бізнес», засновником (власником) і головним редактором якої є відповідач ОСОБА_2 , було розміщено матеріал з заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_11», під яким знаходиться його фото та розміщена стаття, в якій видання повідомило та поширило недостовірну та негативну інформацію щодо нього. Після вказаної статті на цій сторінці розмішено посилання на адресу в мережі Інтернет https://www.facebook.com, за якою знаходиться сторінка видання у мережі Фейсбук, де відповідачами додатково розміщено ту ж саму інформацію (його фото та статтю «ІНФОРМАЦІЯ_11»). Це ж саме розміщене на особистій сторінці відповідача ОСОБА_2 в соціальній мережі Фейсбук. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачами розміщено другий матеріал щодо нього із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 », під яким знаходиться його фото. Нижче від фото міститься напис: «Адвокат, зрадивши свою клієнтку - вчительку початкових класів, намагається «віджати» в неї квартиру». При натисканні на фото відкриваються витяги з відеоматеріалу, знятого відповідачем в Шевченківському районному суді м. Києва до та під час судового засідання за участю позивача. Також, ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті відеохостингу YouTube: https://www.youtube.com відповідачами розміщено матеріал з його фото із заголовком: «« ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 », за яким відкривається відео з назвою: «« ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 . Адвокат, зрадивши свою клієнтку - вчительку початкових класів, намагається «віджати» в неї квартиру». Відеозаписи здійснені відповідачем в коридорних приміщеннях та залі судового засідання в Шевченківському районному суді м. Києва під час судового засідання за його участю. Позивач вважає, що інформація, поширена відповідачем у вказаних публікаціях, є для нього негативною, порушує його особисті права та принцип презумпції невинуватості, а також є фактично твердженням про його причетність до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіює шкоди його правам та інтересам. Зокрема, ця інформація є негативною, оскільки у публікації стверджується про порушенням ним норм чинного законодавства, а саме підроблення документів з метою заволодіння майном ОСОБА_3 , що створює враження про нього, як про злочинця, що у свою чергу руйнує оцінку людських, ділових та професійних якостей. При цьому, поширена інформація є твердженнями про факти, яких не існувалота які не були перевірені відповідачем, а тому такі твердження мають бути спростовані. На підґрунті окремих дійсних фактичних обставин відповідач в опублікованій ним інформації спотворив реальні обставини та правовідносини сторін і створив власну, будь-яким не підтверджену версію подій з метою шантажування іншої сторони у цивільному спорі, що розглядається у Шевченківському районному суді м. Києва (справа № 761/40506/16-ц), де і має бути надана оцінка діям кожної із сторін. Натомість, як правдиві факти відповідачами викладена інформація щодо наявного спору лише в інтересах однієї особи, що є відвертою маніпуляцією. Позивач стверджує, що неправдивою, в будь-який спосіб не перевіреною та не підтвердженою є розповсюджена у публікаціях інформація: адвокату ОСОБА_1 ОСОБА_5 передала через брата оригінали документів на квартиру; викликавши довіру у своєї клієнтки, він упевнився, що жодних документів на квартиру та не має і запропонував їй ці документи відновити… Схему відновлення документів адвокат запропонував просту - він надрукує текст і поставить «липові» печатки на цьому документі. А щоб процес був швидким і з мінімальним втручанням ОСОБА_6, яка працює у школі та має щільний робочий графік, попросив надати ОСОБА_6 декілька чистих аркушів паперу з підписом. Мовляв, саме на них він підготує необхідні документи і надасть ОСОБА_6; через деякий час після того, як він отримав пусті папірці з підписом інвесторки ОСОБА_6…; підпис на документах про передачу цих прав повністю співпадав з підписом ОСОБА_6 , адже вона особисто підписала чисті аркуші, довірившись адвокатові!; не гаючи часу, новий претендент подав позов у суд про визнання його прав на цю квартиру, а ОСОБА_6 та її родина залишились ошуканими. Зазначена інформація, яка поширена відповідачами про начебто вчинення ним шахрайських дій з метою заволодіння належним ОСОБА_3 майном фактично є твердженням про його причетність до кримінальних правопорушень і порушує принцип презумпції невинуватості. Посилаючись на викладені вище обставини, ОСОБА_1 просив суд: - визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію, поширену відповідачами: ІНФОРМАЦІЯ_4 о 12.49 год. на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_2 газети «Столичний бізнес» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8; ІНФОРМАЦІЯ_4 на сайті соціальної мережі: https://www.facebook.com за адресами в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, на яких було розміщено фото позивача та статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_11», зазначивши в резолютивній частині рішення повний зміст статті, що містить недостовірну інформацію; - визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію, поширену відповідачами: ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті: ІНФОРМАЦІЯ_2 газети «Столичний бізнес» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 на сайті соціальної мережі: https://www.facebook.com за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; - визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію, розміщену відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет сайті відеохостингу YouTube: https://www.youtube.com за адресами в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_12, де відповідачами розміщено матеріал щодо нього з заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 », під яким знаходиться його фото та напис: «Адвокат, зрадивши свою клієнтку - вчительку початкових класів, намагається «віджати» в неї квартиру» з долученням витягів з відеоматеріалом загальною тривалістю 7 хв. 14 сек.; - зобов`язати відповідача протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати зазначену вище недостовірну інформацію, поширену про нього у статті газети «Столичний бізнес» під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_11», та в розміщеному на каналі youtube відео з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 . Адвокат, зрадивши свою клієнтку - вчительку початкових класів, намагається віджати у неї квартиру», шляхом розміщення на зазначених вище сайтах вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування». Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при аналізі змісту спірних публікацій можна дійти висновку, що характер оспорюваної інформації, яка викладена у них, є висвітленням ходу розгляду майнового спору за участі ОСОБА_3 , в розгляді якого безпосередньо приймав участь і позивач. У статті викладається суб`єктивна думка автора щодо подій, повідомляється і про звернення до правоохоронних органів, при цьому в статті не міститься інформації, яка б надавала підстави для висновку про те, що поширення зазначеної інформації порушує особисті немайнові права позивача. Рішенням дисциплінарної палати КДКА Житомирської області від 27 жовтня 2019 року адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом зупинення адвокатської діяльності строком на три місяці внаслідок вчинених незаконних дій щодо ОСОБА_3 , а кореспондент висвітлив факт наявності майнового спору щодо нерухомого майна, в якому приймав участь позивач, що підтверджується судовими рішеннями. Отже, інформація, викладена у цих публікаціях, насамперед звертає увагу суспільства та відповідних органів до ситуації, що сталася, а тому інформація відповідає межам допустимої критики у цих правовідносинах і спрямована на захист фундаментальних конституційно-конвенційних прав широкого кола осіб, які превалюють над правом громадянина на спростування недостовірної інформації. Крім того, суд звернув увагу на те, що визнанню такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію, а також спростуванню підлягають конкретні вислови (речення, частина тексту тощо), однак як вбачається із самих позовних вимог, позивач просить визнати недостовірними та такими, що порушують його немайнові права, спірні публікації в цілому, при цьому визнаючи, що певні події, відображені у них, мали місце в дійсності, а тому задоволення позовних вимог у заявленому вигляді є неможливим. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Аргументація апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, який пов`язаний із захистом честі, гідності та ділової репутації позивача, як адвоката, неправильно застосував положення статті 277 ЦК України, яка встановлює презумпцію вини розповсюджувача інформації, тобто обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Взаємозв`язок із застосованими судом нормами матеріального права та предметом позову та його доводами відсутній. У позовній заяві чітко і недвозначно викладено зміст неправдивої інформації, тому висновки суду про те, що оприлюднена інформація є оціночною та є висвітленням ходу розгляду майнового спору за участі ОСОБА_3 , в розгляді якого безпосередньо приймав участь і позивач, не відповідають дійсності. Під час дослідження статті в ході судового розгляду позивачем було детально зазначено про невідповідність дійсності кожної із самостійної закінченої думки автора, викладеної ним письмово в оскаржуваній публікації, а з урахуванням стилістики, форми викладення матеріалу стаття в цілому спрямована на безпідставне формування враження читача про позивача, як про непорядну людину, злочинця, що залишилось поза увагою і не знайшло свого відображення у висновках суду. Натомість висновки суду про те, що коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями, безпідставні і суперечать дійсному змісту розміщеної відповідачем інформації. Крім того, суд допустив порушення процесуального законодавства в частині змагальності сторін, подання та оцінки доказів, оскільки необґрунтовано прийняв до уваги покази допитаних у справі свідків зі сторони відповідачів, які є зацікавленими особами, та відхилив покази свідка зі сторони позивача. Також суд не врахував, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення правил адвокатської етики в частині виникнення конфлікту інтересів між ОСОБА_3 яку він представляв раніше, та ОСОБА_7 , якого мав наміри представляти в подальшому, а будь-яких інших порушень не було встановлено, в тому числі і таких, які б слугували підставою для оскаржуваної публікації. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися у судове засідання,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 о 12.49 год. на веб-сайті: https://viktorkravetskiev.wixsite.com газети «Столичний бізнес» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8, та ІНФОРМАЦІЯ_4 на сайті соціальної мережі: https://www.facebook.com за адресами в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, було розміщено фото позивача та статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_11». Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті: https://viktorkravetskiev.wixsite.com газети «Столичний бізнес» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8, та ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті соціальної мережі: https://www.facebook.com за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_7 , було розміщено публікації відносно позивача аналогічного змісту. Також, ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет сайті відеохостингу YouTube: https://www.youtube.com за адресами в мережі Інтернет:ІНФОРМАЦІЯ_13, відповідачами розміщено матеріал щодо позивача з заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_3 »: історія «віджиму» квартири вчительки ОСОБА_4 », під яким знаходиться його фото та напис: «Адвокат, зрадивши свою клієнтку - вчительку початкових класів, намагається «віджати» в неї квартиру» з долученням витягів з відеоматеріалом загальною тривалістю 7 хв. 14 сек. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин слід застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», а також, враховуючи положення статті 9 Конституції України, при вирішенні спору у даній справі необхідно враховувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Так, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Отже, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. У відповідних положеннях Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (стаття 32). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про телекомунікації» Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про інформацію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, інформація яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»). Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею

19. Таким чином повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Тобто, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). Крім того, ЄСПЛ здійснює такий захист відповідно до закріплених у статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод положень про те, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (рішення ЄСПЛ у справах «Лопес Остра проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, заява № 16798/90, «Геттон та інші проти Сполученого Королівства» від 02 жовтня 2001 року, заява № 36022/97, «Гримковська проти України» від 21 липня 2011 року, заява № 38182/03). Право людини на безпечне навколишнє природне довкілля являє собою можливість знаходитись/проживати в навколишньому природному середовищі, яке не заподіює шкоди її здоров`ю і життю, а у випадку порушення цього права - вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку. Таке визначення охоплює всі основні ознаки цього суб`єктивного права: по-перше, право проживання в сприятливому навколишньому природному середовищі, безпечному для здоров`я і життя людини; по-друге, право вимагати усунення різних перешкод при здійсненні цього права у встановленому законодавством порядку; по-третє, право на звертання у відповідні органи за захистом порушеного права з метою його поновлення (відновлення); по-четверте, здійснення захисту порушеного права шляхом установлення державою певних правових гарантій. Засоби масової інформації висвітлюючи події, що мають значний суспільний інтерес і стосуються прав і обов`язків широкого кола громадян, зокрема, щодо безпечності навколишнього природного середовища, життя і здоров`я людей, можуть не тільки висвітлювати обставини певної події, але й виражати допустиму критику осіб, які в силу закону, компетенції, обов`язків або повноважень можуть впливати на забезпечення дотримання прав громадян та усунути негативні наслідки тої чи іншої події. Колегія суддів констатує, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47). Разом із тим частиною першою статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію. Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи публічних осіб або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» (980_247); рішення у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» від 25 червня 1992 року, Series A, no. 239; рішення у справі «Джерсільд проти Данії»). За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Проаналізувавши зміст спірних публікацій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що характер оспорюваної інформації, яка викладена у них, є висвітленням ходу розгляду майнового спору за участі ОСОБА_3 , в розгляді якого безпосередньо приймав участь і позивач. В статті викладається суб`єктивна думка автора щодо подій, повідомляється і про звернення до правоохоронних органів, при цьому в статті не міститься інформації, яка б надавала підстави для висновку про те, що поширення зазначеної інформації порушує особисті немайнові права позивача, який має право на заняття адвокатською діяльністю. Судом враховано і те, що допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_8 підтвердили обставини, викладені у статті. За наслідком дій позивача щодо ОСОБА_3 , які були висвітлені відповідачами,рішенням дисциплінарної палати КДКА Житомирської області від 27 жовтня 2019 року адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення адвокатської діяльності строком на три місяці. Як свідчать матеріали справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суд від 1 квітня 2020 року, у справі № 240/11371/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення від 27 вересня 2019 року відмовлено. Відтак, у даній ситуації кореспондент висвітлив факт наявності майнового спору щодо нерухомого майна, в якому приймав участь позивач, що підтверджується судовими рішеннями, зверненнями до правоохоронних органів тощо. Отже, інформація, викладена у оспорюваних позивачем публікаціях, насамперед звертає увагу суспільства та відповідних органів до ситуації, що сталася, а тому інформація відповідає межам допустимої критики у цих правовідносинах і спрямована на захист фундаментальних конституційно-конвенційних прав широкого кола осіб, які превалюють над правом громадянина на спростування недостовірної інформації. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотримання балансу між необхідністю втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів журналіста на відносини, які склались, та захистом особистих немайнових благ позивача, які охороняються цивільним законодавством. Поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів та права на самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статтьі 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278ЦК) тощо. Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 як засновник (власник) та головний редактор Інформаційно-рекламної газети «Столичний бізнес» і сайту «Інтернет-додаток до газети «Столичний бізнес» у мережі Інтернет поширив про нього недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність і ділову репутацію. Вирішуючи спір, районний суд правомірно звернув увагу на те, що визнанню такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію, а також спростуванню підлягають конкретні вислови (речення, частина тексту тощо). Водночас, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просив визнати недостовірними та такими, що порушують його немайнові права, спірні публікації в цілому, при цьому визнаючи, що певні події, відображені у них, мали місце в дійсності. Під час судового розгляду справи було детально досліджено вказану статтю, однак встановити яка конкретно інформація на думку позивача не відповідає дійсності, не вдалося. Зокрема, в судових засіданнях суду першої інстанції, на запитання позивачу, які речення, висловлювання чи конкретні абзаци в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» є недостовірними, останній обмежився загальною фразою «вся стаття», а відтак, з урахуванням змісту позовних вимог, їх задоволення у заявленому вигляді є не можливим. Розглядаючи справу, місцевий суд врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які відповідають та не відповідають дійсності і порочать особу, та вірно розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободи вираження думки і слова у засобі масової інформації у питаннях позбавлення житла третьої особи як інвестора у будівництві. Також судом вірно враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 червня 2020 року у справі № 761/7719/18 (провадження № 61-3311св20), в якій розглядалося питання про захист честі, гідності та ділової репутації щодо спростування інформації, розміщеної у статті в мережі Інтернет, адже в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем спірних правовідносин, положень чинного законодавства та судової практики, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній