Постанова 4824 № 761/7925/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/7525/2021 справа № 761/7925/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі: Судді - доповідача: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року, постановлене суддею Юзьковою О.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кручі Дніпра», третя особа - Державне підприємство «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки», про визнання розповсюдженої інформації недостовірною, яка порочить честь, гідність і ділову репутацію фізичної особи, зобов`язання спростувати дану інформацію та стягнення моральної шкоди, У С Т А Н О В И Л А : У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки», ОСОБА_2 , ТОВ «Видавничий дім «Кручі Дніпра» про визнання розповсюдженої інформації недостовірною, яка порочить честь, гідність і ділову репутацію фізичної особи, зобов`язання спростувати дану інформацію та стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи тим, що позивач з січня 2004 р. по липень 2010 року працювала звукооператором в ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки». В період з 02 червня 2010 р. по 22 червня 2010 р. позивач перебувала на амбулаторному лікуванні у Броварській центральній лікарні. Під час лікування було зроблено операцію. По закінченню лікування позивачу видано листок непрацездатності № 010782, який 23.06.2010 р. здано на підприємство. В подальшому позивача було звільнено з посади на підставі наказу № 106-К від 05.07.2010 р. за п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогули, які виникли в результаті анулювання частини лікарняного листа. Під впливом стресу, отриманого під час звільнення, позивач не мала ні моральних сил, ні відповідних юридичних знань для з`ясування правомірності звільнення. Тільки після сплину декількох років, більш юридично обізнані люди, повідомили позивачу про можливість оскарження звільнення в судовому порядку. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.07.2017 р., яке набрало законної сили, було стягнуто з ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» заборгованість по заробітній платі у розмірі 1 458 грн. 24 коп. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14.01.2019 р. звільнення позивача у липні 2010 р. визнано незаконним. 28.02.2018 р. позивач дізналась про те, що в інтернет - виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1» міститься публікація, яку було замовлено ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки», і написана ОСОБА_2 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2». Трохи згодом така стаття вийшла і в друкованому виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1». Автор статті, яка знаходиться у трудових відносинах з ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» розповсюдила в засобі масової інформації недостовірну інформацію щодо особистого життя ОСОБА_1 , її трудових відносин із ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки», змалювала позивача у негативному світлі, зазначаючи, що ОСОБА_1 працювала в театрі «от прогула до выговора», ставлячи під сумнів її професійну репутацію та сам факт захворювання. Твердження юриста театру, що позивач працювала від прогулу до прогулу є вкрай невірне і образливе. Це зрозумів і власник видання ОСОБА_3 , який після звернення до нього через мережу «Фейсбук» і роз`яснення йому всіх невідповідностей інформації дійсним обставинам справи, з власної ініціативи видалив публікацію зі свого інтернет-видання, тим самим визнавши свої дії протиправними та незаконними. Проте, стаття у друкованому виданні розійшлася тиражем 270 000 екземплярів. Так, в публікації автор у глузливій, принизливій формі описує перебіг захворювання позивача і видачу начебто «липового» лікарняного. Автор зазначає, що завдяки своїм нечуваним хитрощам позивач «нафантазувала» собі захворювання і під час «надуманого» лікування поїхала за кордон відпочивати. Звернення ОСОБА_1 до суду протягом 2016 р. та 2017 р. за захистом своїх прав ОСОБА_2 називає «хронічним набряком хитрощів», а позивача - «комбінаторшою». Автор статті вказує на невеликі суми отримані ОСОБА_1 , і в той саме час стверджує, що позивач вже заробила зовсім іншу суму, а саме мільйон гривень. Всі звернення до суду відповідач називає не інакше «як наглістю, помноженою на безпринципність», «бажанням побільше урвати». Далі в статті зазначаються висловлювання народних артистів театру, які абсолютно не знаючи про дійсні обставини справи, спираючись тільки на чутки та плітки, в унісон підспівують відповідачу. За таких обставин, позивач просить суд визнати розповсюджену відповідачами інформацію, викладену в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеній в інтернет-виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1» ІНФОРМАЦІЯ_3 і в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» недостовірною; зобов`язати відповідачів розмістити в інтернет-виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1» та у друкованому засобі масової інформації щотижневику «ІНФОРМАЦІЯ_1» спростувати поширену ним недостовірну інформацію наступного змісту: «Державне підприємство «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» заявляє, що інформація поширена юристом нашого театру ОСОБА_2 на сторінках інтернет-видання « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та друкованому засобі масової інформації № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_3 в публікації « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відносно колишнього звукооператора театру громадянки ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Інформація про те, що вона у грудні 2010 році «нафантазувала» собі хворобу, придбала «липовий» лікарняний і в нечесний спосіб намагалась отримати з ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» один мільйон гривень - не відповідає дійсності, тому що в згаданій період часу вона дійсно була хворою, перебувала на амбулаторному лікування у Броварській ЦРЛ (нині - Комунальне некомунальне підприємство «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області), після чого їй було видано листок непрацездатності № 010782, який у законний спосіб не визнавався необґрунтовано подовженим, а, отже, є дійсний до цього часу. Вона не є «комбінаторшою», якою театр змалював її в очах читачів щотижневика «ІНФОРМАЦІЯ_1», тому що в той період часу дійсно хворіла, що підтверджено документально і не планувала через «хронічний набряк хитрощів» заробити за рахунок держави мільйон гривень, а її вимоги в судових інстанціях є абсолютно правомірними, тому що базуються на чинному законодавстві. Народні артисти театру ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не володіли інформацією про дійсні обставини, а тому приносять свої вибачення за свої висловлювання на сторінках щотижневика «ІНФОРМАЦІЯ_1». В свою чергу приносить свої вибачення перед ОСОБА_1 генеральний директор - художній керівник державного підприємства ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» ОСОБА_11 та автор публікації, юрист театру - ОСОБА_2 »; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.; стягнути з відповідачів солідарно судові витрати в вигляді судового збору та витрат на послуги адвоката. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, 05.04.2021 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення суду незаконне та необґрунтоване, вказала, о суд мав самостійно дослідити матеріали справи та визначити, яку саме інформацію визнати недостовірною, сама ж вважає, що вся інформація, викладена в статтях, є недостовірною та має бути спростована. У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, що викладені в ній. Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кручі Дніпра» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_2 та третя особа - Державне підприємство «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги неконкретизовані, яка саме інформація, викладена у статтях, повинна бути визнана недостовірною, які дії відповідачів привели до наслідків, зазначених у позові, вбачається, що викладена в статті інформація стосується не лише позивача, але і інших осіб, які не заявляли позовних вимог , а також позивач просить зобовязати вчинити дії осіб, які не беруть участь у справі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, і не заперечується учасниками процесу, що у лютому 2018 року у друкованому засобі масової інформації «ІНФОРМАЦІЯ_1» № НОМЕР_1 було розміщено статтю ОСОБА_2, юриста Театру імені Лесі Українки під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2». Також не оспорювалась сторонами та обставина, що в квітні 2019 р. юристом ОСОБА_2 розміщено в друкованому засобі масової інформації «ІНФОРМАЦІЯ_1» № НОМЕР_2 статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». ( а.с.211) Як вбачається із даних публікацій, відповідачем висвітлювались події, які мали місце в ДП «Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки» щодо ОСОБА_1 , яка працювала в Державному підприємстві звукооператором і була звільнена з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України, звернення позивача до суду, стягнення на користь позивача коштів. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що публікації вчинені в глузливій, принизливій формі, описується перебіг її захворювання і видача начебто «липового» листка непрацездатності і намагання безпідставно стягнути з держави мільйон гривень. Також позивач вказує, що дії відповідачів, а саме автора та ТОВ «Видавничий Дім «Круч Дніпра», яким було розміщено статті ОСОБА_2 у друкованому засобі масової інформації, порушено право на особисте життя, повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації, що і просить визнати ОСОБА_1 , а також визнати поширену у статтях інформацію недостовірною та розмістити в друкованому виданні «ІНФОРМАЦІЯ_1» статтю зі змістом, викладеним у позові. Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Відповідно до ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з?ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд повинен розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок розповсюдження про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не конкретизовано, яку саме інформацію , викладену відповідачами, вона вважає недостовірною, такою, що можливо перевірити та спростувати . Позивач вказала, що відповідач звернення ОСОБА_1 до суду протягом 2016 р. та 2017 р. за захистом своїх прав називає «хронічним набряком хитрощів», а позивача - «комбінаторшою». Автор статті вказує на невеликі суми отримані ОСОБА_1 , і в той саме час стверджує, що позивач вже заробила зовсім іншу суму, а саме мільйон гривень. Всі звернення до суду відповідач називає не інакше «як наглістю, помноженою на безпринципність», «бажанням побільше урвати». Зазначені висловлювання є , на думку колегії суддів, оціночними судженнями, які неможна перевірити. Яка саме інформація , викладена відповідачем не відповідає дійсності та ганьбить честь та гідність позивача, яку інформацію позивач просить спростувати , в позовній заяві не зазначено. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що суд сам повинен визначити , яку інформацію слід визнати недостовірною та спростувати, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці твердження суперечать вимогам цивільно-процесуального законодавства про межі позовних вимог. В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, та взаємного зв`язку, врахувавши, що оприлюднені відповідачем висловлювання містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 6 грудня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: