Постанова Чернівецький апеляційний суд № 715/1402/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 листопада 2021 року м. Чернівці Справа № 715/1402/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О., секретар: Тодоряк Г.Д., позивач: акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей Глибоцької районної державної адміністрації Глибоцького району Чернівецької області, при розгляді справи за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Маковійчук Ю.В., дата складання повного тексту рішення 07.02.2020 року, - В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому просило: - звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру за АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2005 року №370, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом в сумі 739 507 грн; - виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_2 . Провадження №22-ц/822/927/21 Позов мотивований тим, що 19 грудня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №370, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 36 2710 дол.США зі сплатою 11,5% річних строком до 14 грудня 2020 року. Того ж дня з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за вищевказаним кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №370, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року. 03 липня 2009 року між сторонами укладений додатковий договір №1 про зміну умов договору іпотеки від 19 грудня 2005 року №370, за умовами якого змінено договір з доповненням його п.1.4.1 та викладено його у новій редакції, відповідно до якої «повернення кредиту в сумі 37 634,56 дол.США з кінцевим терміном повернення заборгованості 14 грудня 2020 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання». Посилаючись на те, що позичальник порушив взяті на себе за умовами кредитного договору зобов`язання, банк просив задовольнити позовні вимоги. У відзиві на позовну ОСОБА_3 вказував, що окрім спірної квартири іншого житла у нього не має, в квартирі зареєстровані неповнолітні діти, а твердження позивача, що остання придбана за кредитні кошти спростовується договором її купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року, та при тому, що сам кредитний договір укладено 19 грудня 2005 року. Крім того, зауважив, що Банк використав право, надане йому ч.1 ст.651, ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України, а також договором та направив боржнику письмові вимоги від 15 квітня 2009 року та від 20 серпня 2015 року із зобов`язанням - сплатити на рахунок позивача борг, чим змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором. На підставі наведеного просив у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску строку позовної давності. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року залишено без змін. Постановою КЦС у складі ВС від 04 серпня 2021 року касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 травня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, перегляду підлягає рішення за апеляційною скаргою АТ «Альфа-Банк». АТ «Альфа-Банк» в апеляційній просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей Глибоцької РДА Глибоцького району Чернівецької області, - про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення задовольнити в повному обсязі, із врахуванням внесених 04.02.2019 року змін до ст.39 ЗУ «Про іпотеку». АТ «Альфа-Банк» в апеляційній скарзі зазначає, що відмовляючи у позові судом першої інстанції застосовано строк позовної давності з порушення норм процесуального права. Наведені мотиви в рішенні суду є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчать про направлення на адресу позичальника або вручення позичальнику вимоги від 20.08.2015 року, відсутній конверт виділення поштового зв`язку про її направлення, або розписка про її отримання, а висновки суду про отримання даної вимоги є всього лише припущенням та не доводяться жодними доказами. Сам текст вимоги не містить посилання на те, що банк вимагає дострокового виконання умов кредитного договору, а саме дострокового погашення заборгованості, строк сплати якої ще не настав. Дана вимога має назву «про усунення порушень зобов`язання за договором кредиту», а не «про дострокове погашення заборгованості». Вважає, що обов`язок доказування обставин щодо моменту початку перебігу позовної давності лежить саме на особі, яка заявила про їх застосування. Крім того, вказує, що позов є підставним і в частині позовних вимог про виселення, хоч судом дана вимога в рішенні не оцінювалась по причині відмови в первісній вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки. Як вбачається з п. 1.2. Кредитного договору та п. 1.2. Додаткової угоди №1 від 03.07.2009 року про зміну умов Договору кредиту № 370 від 19.12.2002 року, кредитні кошти було видано з цільовим призначенням на купівлю іпотечної квартири, а те, що договір купівлі - продажу було укладено раніше дати видачі кредиту, не є підставою для відмови в позові, оскільки в іншому випадку ОСОБА_3 не мав би необхідного переліку документів, що вимагалось наведеною постановою КМУ, а також не може свідчити про повний розрахунок за нерухоме майно навіть якщо у його змісті про це зазначено, оскільки він стосується правовідносин покупця та продавця. Що стосується доводів відповідача про відсутність у нього іншого житлового майна, то такі доводи є безпідставними, оскільки на підставі Інформаційної довідки з Державних реєстрів, яка була вчинена після відкриття провадження у справі, у ОСОБА_3 в приватній власності наявне житлове приміщення, на які позивач посилається в позовній заяві. Більше того, в приватній власності ОСОБА_1 перебуває кв. АДРЕСА_4 . Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Так, ч.4 ст.263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись 20 серпня 2015 року до ОСОБА_3 з вимогою про дострокове погашення заборгованості АТ «Укрсоцбанк» змінило строк виконання основного зобов`язання. Оскільки до суду з цим позовом АТ «Альфа-Банк» звернулось лише 10 липня 2019 року, районний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого відповідачі подали відповідну заяву. Колегія суддів не в повній мірі погоджується із встановленою обставиною і висновками суду виходячи з наступного. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо). Зазначене суд першої інстанції не врахував і застосував наслідки збігу строку позовної давності без перевірки наявності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач. Усуваючи зазначені порушення процесуального закону колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 19 грудня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №370, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 36 2710 дол. США зі сплатою 11,5% річних строком до 14 грудня 2020 року (т.1 а.с.8-10). Згідно п.1.2. Договору кредит надавався на позичальнику на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Того ж дня, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за вищевказаним кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №370, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року (т.1 а.с.11-13). 03 липня 2009 року між сторонами укладений додатковий договір № 1 про зміну та доповнення умов договору іпотеки від 19 грудня 2005 року № 370, за умовами якого змінено пункт 1.4.1 та викладено його у новій редакції, відповідно до якої «повернення кредиту в сумі 37 634,56 дол. США з кінцевим терміном повернення заборгованості 14 грудня 2020 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання» (т.1 а.с.14). 20 серпня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до ОСОБА_3 з вимогою №09.202-11/183 про усунення порушень зобов`язань за договором кредиту, в якому повідомило останньому про неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме: відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 51 678,48 дол. США. Враховуючи викладене, останньому було запропоновано повернути заборгованість за кредитом, відсоткам та пенею. З наданої ПАТ «Укрсоцбанк» довідки-розрахунку заборгованості станом на 18 червня 2019 року видно, що заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 63 244,63 дол. США, яка складається з строкової заборгованості за кредитом 4 590,08 дол. США, простроченої заборгованості 25 607 дол. США, строкової заборгованості за відсотками 279,74 дол. США, простроченої заборгованості за нарахованими відсотками 32 762,63 дол. США (т.1 а.с.24). На виконання вимог постанови ВС від 04 серпня 2021 року у цій справі апеляційний суд долучив до матеріалів справи розрахунок вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_3 кредитної заборгованості за кредитним договором №370 від 19.12.2005 року, з якої вбачається, що остання сума повернених грошових коштів склала 0,48 (строкова заборгованість) та 200,90 (прострочена заборгованість), які сплачені 23.01.2009 року (т.2 а.с.60-63). В подальшому графік сплати чергових платежів, визначених кредитним договором, відповідачем не виконувався і сплат не надходило. З доданої до позовної заяви банку Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №125304526, дата формування 25.05.2018 року вбачається, що за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та № НОМЕР_2 , дата формування 10.09.2019 року, пошук за частковим співпадінням, рахувалося наступне житлове нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 та спірна квартира (т.1 а.с.16-20, 177-183). Заперечуючи щодо наведеного ОСОБА_3 надав суду Інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №182980634, дата формування 30.09.2019 року, згідно якої за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), пошук за повним співпадінням, рахувалося житлове нерухоме майно, а саме лише спірна квартира (а.с.96-99). Оскільки витяг за №182980634 від 30.09.2019 року сформований пошуком за повним співпадінням, що також підтверджує витяг №198094858 від 29.01.2020 року сформований пошуком за повним співпадінням, а саме ПІБ та РНОКПП, а решта витягів №125304526 від 25.05.20187 року та №180463202 від 10.09.2019 року пошук здійснено за частковим співпадінням, лише по ПІБ, то суд апеляційної інстанції вважає такі докази позивача неналежними. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України). Відповідно до ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч.1 ст.7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У ст.33 ЗУ «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. Що стосується посилання сторін на ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то колегія суддів зазначає наступне. Протягом дії наведеного Закону не може бути примусово стягнуто нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання і у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м для квартири. Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч.1 ст.263 ЦК України). Таким чином, установлений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з п. 4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15. Наведене свідчить про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки при відсутності іншого житла є частково обґрунтованими, проте не позбавляє кредитора на таке звернення, а лише є підставою для відстрочення виконання рішення суду, через що підлягали до часткового задоволення. Застосовуючи наслідки збігу строку позовної давності суд першої інстанції також невірно визначив початок його перебігу. Так, відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що звернувшись 20 серпня 2015 року на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України до ОСОБА_3 з вимогою про дострокове погашення заборгованості АТ «Укрсоцбанк» змінило строк виконання основного зобов`язання, а враховуючи, що до суду з цим позовом АТ «Альфа-Банк» звернулось лише 10 липня 2019 року, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого відповідачі подали відповідну заяву. Про те, визначення правової природи письмової вимоги кредитора до боржника, та, відповідно, правових наслідків її надіслання залежить від змісту такої вимоги і вливає на наявність чи відсутність настання таких юридичних подій, як початок перебігу строку позовної давності. Якщо вимога за своїм змістом є нагадуванням чи інформуванням про існування заборгованості, а також містить прохання про погашення поточної заборгованості, то така вимога є досудовою претензією. Якщо письмове звернення кредитора до боржника містить вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості як простроченої, так і поточної, то таке звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком надіслання якої є зміна строку виконання основного зобов`язання у відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 203/4947/15-ц (провадження № 61-13944св18). Оскільки у вимозі від 20 серпня 2015 року №09.202-11/183 ПАТ «Укрсоцбанк» повідомляло ОСОБА_3 про наявність поточної заборгованості станом на 20 серпня 2015 року, у разі несплати якої банк змушений буде вживати заходів з примусового дострокового стягнення всієї суми кредиту, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вказане звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком якої є зміна строку дії договору, що також спростовує заперечення ОСОБА_3 щодо початку перебігу строку позовної давності. Разом з цим, законодавець не визначив імперативного правила щодо умов та підстав настання строку виконання основного зобов`язання у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з повернення кредиту, процентів у певні строки та у визначеному кредитним договором розміром. Як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі. Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У ч.1 ст.628 ЦК України та ст.629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, реалізуючи зазначені права сторони кредитного договору від 19 грудня 2005 року №370 в п.4.5 Договору передбачили, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, 3.3.9 цього договору протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) міститься висновок про те, що «якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України». Як встановлено, останній платіж за кредитним договором було здійснено 23.01.2009 року, тобто наступний за ним мав бути здійснений 20.02.2009 року у відповідності до графіку, визначеного п.п.1.1.1 договору кредиту №370 (т.1 а.с.8/зворот), з 21.02.2009 року розпочався перебіг 60 календарних днів, після спливу якого наступали наслідки погашення кредиту в повному обсязі, сплати процентів за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції, а вже з 22.04.2009 року (на 61 день з часу прострочення) у банка виникло право дострокового стягнення заборгованості з відповідача, однак до суду банк звернувся 10.07.2019 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Відповідачем у справі ОСОБА_3 було заявлено про застосування наслідків збігу строку позовної давності (т.1 а.с.85-87). З наведеного вбачається, що у банку були наявні підстави для звернення до суду з вказаним позовом з 22.04.2009 року, а суд першої інстанції не вірно визначив цю дату, що, в свою чергу, не вплинуло на результати розгляду спору. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Крім того, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що оскільки основна вимога банку не підлягає до задоволення, то і похідна від неї про виселення відповідачів також задоволенню не підлягає. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, враховуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині ненадання оцінки доводам позовної заяви щодо наявності порушеного права позивача та невірне з`ясування обставин початку перебігу строку позовної давності апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в мотивах відмови у задоволенні позовних вимог. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року змінити з мотивів, викладених в тексті цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /І.М. Литвинюк, О.О. Одинак/