Постанова КЦС ВС № 757/30515/15-ц

Постанова Іменем України 02 березня 2020 року м. Київ справа № 757/30515/15-ц провадження № 61-21680св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у складі судді Васильєвої Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), звернулось до суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 , відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти (кредит) в розмірі 584 000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 27 лютого 2021 року. 21 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) в розмірі 277 200,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 20 березня 2023 року. ОСОБА_1 порушила умови договорів щодо повернення кредитних коштів, тому ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути загальну суму заборгованості за кредитними договорами: 862 851,59 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року становить 18 773 635,18 грн, та 430 258,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року становить 9 361 409,41 грн, а всього стягнути заборгованість у розмірі 28 135 045,28 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» загальну суму заборгованості у розмірі 28 135 045,28 грн, а саме: за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502 заборгованість у розмірі 18 773 635,87 грн; за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5887 заборгованість у розмірі 9 361 409,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 3 654,00 грн у відшкодування витрат з оплати судового збору. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наданими до матеріалів справи доказами позивачем доведено, що з вини відповідача зобов`язання перед позивачем не виконано, відповідач в односторонньому порядку відмовилась виконувати взяті на себе зобов`язання щодо погашення кредиту та відсотків. При цьому суд вважав доведеним розмір заборгованості, про який заявив позивач у позовній заяві, а саме: за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 від 28 лютого 2008 року загальна заборгованість становить суму 862 851,59 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року становить 18 773 635,87 грн. За договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року загальна заборгованість становить суму 430 258,00 доларів США , що за курсом НБУ станом на 17 серпня 2015 року становить 9 361 409,41 грн. Враховуючи, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження погашення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502 у загальному розмірі 422 492,77 доларів США; заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5887 у загальному розмірі 248 520,57 доларів США, а всього стягнуто заборгованість на суму 671 013,34 доларів США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 730,08 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що банком було змінено строк кредитування відповідно до правил частини другої статті 1050 ЦК України, а тому нараховані відсотки та пеня після закінчення строку кредитування є незаконними (правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц). Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 від 28 лютого 2008 року у загальному розмірі 422 492,77 доларів США; заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року у загальному розмірі 248 520,57 доларів США, а всього - 671 013,34 доларів США, апеляційний суд на підставі правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, врахував наявність судових рішень про звернення стягнення на предмети іпотеки, якими забезпечувались зобов?язання за кредитними договорами, та якими встановлено заборгованість відповідачки перед банком, зарахував у встановлений судовими рішеннями розмір заборгованості вартість предметів іпотеки, та дійшов висновку про наявність непогашеної заборгованості за кредитними договорами ОСОБА_1 перед банком в загальному розмірі 671 013,34 доларів США. Стягуючи заборгованість в доларах США, апеляційний суд вказав на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, згідно яких суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов про наявність безумовних підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки встановив неналежне повідомлення відповідачки про розгляд справи та розглянув справу без її участі. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що згідно висновку судового експерта Болоніна І. В. від 08 серпня 2019 року № 19/08-19 розрахунок заборгованості наданий банком за кредитним договором від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502 та додаткових угод до нього на загальну суму 7 752 791,61 грн (969 947,66 доларів США) станом на 22 квітня 2013 року та на загальну суму 18 773 635,87 грн (862 851,59 доларів США) станом на 17 серпня 2015 року не відповідають умовам договору, в тому числі пункту 4.5, згідно якого строк користування кредитом (строк виконання зобов`язань зі сплати за кредит) вважається таким, що сплив 09 жовтня 2009 року, і з 10 жовтня 2009 року не проводиться нарахування процентів за користування кредитом та пені за простроченими платежами, тому розрахунки заборгованості документально та нормативно не обґрунтовані. Вартість предметів іпотеки, якими було забезпечено вказані кредити, перевищувала суму виданих кредитів. Висновок апеляційного суду про те, що додаткові угоди від 24 червня 2009 року були укладені між сторонами по спливу 90 днів після виникнення заборгованості по сплаті кредиту та процентів, також те, що пункт 4.5 кредитного договору № 10-29/5502 та пункт 4.4 кредитного договору № 10-29/5887 втратили чинність - не відповідає обставинам справи та призвів до неправильного тлумачення умов договору, неправильного застосування норм матеріального права про строки позовної давності. Після звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, банк втрачає право вимагати погашення заборгованості по кредитному договору. При прийнятті судом першої інстанції заочного рішення було порушено право відповідача на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також відбулося порушення принципу змагальності сторін, гарантованого статтею 10 ЦПК України. Апеляційним судом було залучено до справи виписки банку з рахунку з порушенням порядку, передбаченого статями 83, 367 ЦПК України. Суд прийняв рішення на підставі неналежних та недостовірних доказів. Надані банком виписки по рахунках є неналежними та недостовірними доказами. Доводи інших учасників справи У січні 2020 року до Верховного Суду від представника акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») - Капцової Н. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без задоволення. Додаткові пояснення заявника 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо звернення банку до суду в межах позовної давності, оскільки права банку щодо повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів були порушені у жовтні 2009 року. Отже, з жовтня 2009 року банк мав можливість звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, проте, звернувся до суду лише в 2015 році, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Щодо заявлених клопотань Одночасно у відзиві на касаційну скаргу, представник АТ «Альфа-Банк» - Капцова Н. В. просить здійснити процесуальне правонаступництво у справі № 757/30515/15-ц та замінити ПАТ «Укрсоцбанк», яке змінило своє найменування на АТ «Укрсоцбанк», його правонаступником - АТ «Альфа-Банк». 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву у якій просить залучити до участі у справі № 757/30515/15-ц правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», назву якого змінено на АТ «Укрсоцбанк», на АТ «Альфа-Банк». Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року залучено правонаступника АТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа-Банк», до участі у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Одночасно у відзиві на касаційну скаргу, представник АТ «Альфа-Банк» - Капцова Н. В. просить викликати представника АТ «Альфа-Банк» у судове засідання для надання пояснень у справі. 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких просить викликати її та/або уповноваженого представника у судове засідання для надання пояснень у справі. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року узадоволенні клопотання представника АТ «Альфа-Банк» - Капцової Н. В. та Буренко Н. М. про виклик у судове засідання суду касаційної інстанції представника АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 та/або уповноваженого її представника для надання пояснень у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, - відмовлено. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Печерського районного суду міста Києва. У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Короткий зміст фактичних обставин справи У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 28 лютого 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти (кредит) в розмірі 584 000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 27 лютого 2021 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 від 28 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , який виступає майновим поручителем ОСОБА_1 , укладено іпотечний договір від 28 лютого 2008 року, згідно з яким ОСОБА_3 передано в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення № АДРЕСА_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 від 25 грудня 2008 року до кредитного договору, договір б/н від 29 травня 2009 року про внесення змін до договору кредиту, додаткову угоду б/н від 22 червня 2009 року до кредитного договору, додаткову угоду № 2 від 24 червня 2009 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 від 28 лютого 2008 року. Відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 28 лютого 2008 року сторонами було змінено умови пункту 1.1.1 кредитного договору, а саме: надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі по тексту кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», зі сплатою 14 відсотків річних, в межах максимального ліміту заборгованості 584 000,00 доларів США з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості починаючи з 10 липня 2009 року, кожного 10 (десятого) числа місяця ліміт зменшується на 3 876,00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 27 лютого 2021 року на умовах визначених цим договором. Відповідно до договору від 29 травня 2009 року про внесення змін до кредитного договору від 28 лютого 2008 року, сторони погодили внести зміни до порядку погашення відсотків, а саме: сплата процентів, що були нараховані та прострочені за користування кредитними коштами в період з 01 жовтня 2008 року по 31 травня 2009 року у розмірі 32 965,83 доларів США здійснюється в термін до 10 серпня 2009 року включно. Додатковою угодою б/н від 22 червня 2009 року сторонами скасовано дію додаткової угоди б/н від 29 травня 2009 року. Додатковою угодою № 2 від 24 червня 2009 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502 від 28 лютого 2008 року сторони погодили внести зміни до умов кредитування, зокрема: - 1.1.1. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», зі сплатою 14 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості 623 214,26 доларів США з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 27 лютого 2026 року (включно) на умовах визначених цим договором. При цьому, частина максимального ліміту заборгованості по кредиту, крім частини максимального ліміту в сумі 39 214,26 доларів США є невідновлюваною та подальша видача траншів кредиту здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1. цього договору, без врахування цієї частини кредиту. - 1.1.2. Кожна наступна видача траншу кредиту, крім частини максимального ліміту заборгованості по кредиту в сумі 39 214, 26 доларів США здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1. цього договору, з урахуванням вже наданих траншів кредиту. 21 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) в розмірі 277 200,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 20 березня 2023 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 , який виступає майновим поручителем ОСОБА_1 , укладено іпотечний договір № 02-10/977 від 21 березня 2008 року, згідно якого ОСОБА_3 передано в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому між банком та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 25 грудня 2008 року до кредитного договору, договір б/н від 29 травня 2009 року про внесення змін до кредитного договору, додаткову угоду б/н від 22 червня 2009 року до договору кредиту, додаткову угоду № 2 від 24 червня 2009 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 25 грудня 2008 року, сторони змінили умови пункту 1.1.1. кредитного договору, а саме: надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі по тексту кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», зі сплатою 14 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості до 277 200,00 доларів США з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості починаючи з 10 липня 2009 року, кожного 10 (десятого) числа місяця ліміт зменшується на 1 596,00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 20 березня 2023 року на умовах визначених цим договором. Договором від 29 травня 2009 року б/н про внесення змін до кредитного договору від 21 березня 2008 року сторони погодили внести зміни до порядку погашення відсотків, а саме: сплата процентів, що були нараховані та прострочені за користування кредитними коштами в період з 01 жовтня 2008 року по 31 травня 2009 року у розмірі 15 851,94 доларів США здійснюється в термін до 10 серпня 2009 року включно. Додатковою угодою б/н від 22 червня 2009 року сторонами скасовано дію додаткової угоди б/н від 29 травня 2009 року. Додатковою угодою № 2 від 24 червня 2009 року про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року сторони погодили внести зміни до умов кредитування, зокрема: - 1.1.1. надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», зі сплатою 14 процентів річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 296 056,55 доларів США з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 20 березня 2028 року (включно) на умовах визначених цим договором. При цьому, частина максимального ліміту заборгованості по кредиту в сумі 18 856,55 доларів США є невідновлювальною та подальша видача траншів кредиту здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1. цього договору, без врахування цієї частини кредиту. - 1.1.2. кожна наступна видача траншу кредиту, крім частини максимального ліміту заборгованості по кредиту в сумі 18 856,55 доларів США здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1. цього договору, з урахуванням вже наданих траншів кредиту. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року, з врахуванням ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2013 року про виправлення описок, у справі № 761/17653/13-ц в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502 у сумі, що становить 7 752 791,61 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 206,1 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 за вартістю визначеною на момент набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності у сумі 4 019 000,00 грн без ПДВ. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року скасовано, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року залишено в силі. Ухвалою Верховного Суду України від 23 жовтня 2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи № 761/17653/13-ц. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року у справі № 761/17651/13-ц в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5887 від 21 березня 2008 року у розмірі 1 570 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року було скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року скасовано, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року залишено в силі. Ухвалою Верховного Суду України від 17 жовтня 2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи № 761/17651/13-ц. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд У частинах першій, другій, четвертій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначеним вимогам закону постанова Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року відповідає. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як встановлено рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки вимога ПАТ «Укрсоцбанк» про дострокове погашення кредиту, процентів від 04 квітня 2013 року була направлена позичальнику ОСОБА_1 у поштовому відділенні Київ-11 рекомендованим листом від 05 квітня 2013 року. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення адресату поштового відправлення вимога була вручена ОСОБА_1 08 квітня 2013 року. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, згідно з вимогами кредитних договорівта положень частини другої статті 1050 ЦК України, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ «Укрсоцбанк» використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання права власності. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Враховуючи вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду та положення додаткових угод від 24 червня 2009 року про підстави та порядок дострокового погашення кредиту, про обов`язок позичальника достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, а також встановлену рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва дату отримання позичальником ОСОБА_1 вимоги банку про дострокове погашення кредиту від 04 квітня 2013 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що строк дії кредитних договорів змінився після спливу визначених додатковими угодами 30 днів з дня отримання відповідачем вказаної вимоги банку. Отже, строк кредитування за кредитними договорами від 28 лютого 2008 року та від 21 березня 2008 року завершився 08 травня 2013 року. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Врахувавши наведене, визначаючи розмір заборгованості за кредитними договорами, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», та врахувавши, що проценти та пеня після зміни строку виконання основного зобова?язання не нараховуються, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення з позичальника на користь банку суми процентів та пені, нарахованих після спливу строку кредитування. При цьому, апеляційним судом правильно застосовано правову позицію Великою Палати Верховного Суду, зроблену у постанові від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц, згідно якої «…в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення». Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, встановив наявність судових рішень, якими звернуто стягнення на предмети іпотеки, якими забезпечувалось виконання вказаних вище кредитних договорів, шляхом визнання права власності на іпотечне майно за банком. Взяв до уваги встановлену суму заборгованості за вказаними судовими рішеннями. Врахував вартість іпотечного майна. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнув суму заборгованості за кредитними договорами, яка залишилась не погашена в розмірі 671 013,34 доларів США. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». За таких обставин, враховуючи наведені у цій постанові правові висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд обґрунтовано взяв за основу фактичні обставини, які були встановленні по цивільним справам № 761/17651/13-ц та № 761/17653/13-ц. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка, що не потребує здійснення додаткової переоцінки, та не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. П. Курило А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко