Постанова Харківський апеляційний суд № 643/20455/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Харків справа № 643/20455/14-ц провадження № 22-ц/818/2525/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Сабельніка Б.В., сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , інші учасники справи: треті особи - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко Марія Володимирівна, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Олена Миколаївна, ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 3 грудня 2020 року , ухвалене у складі судді Харченко А.М. ,- у с т а н о в и в : У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (надалі Квартира) та передати Квартиру ОСОБА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. (надалі ПН Коробець О.М.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16551270 від 17.10.2014, а саме, про реєстрацію права власності на Квартиру за ОСОБА_2 ; визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко Марією Володимирівною 25.10.2014 за реєстровим № 887, предметом якого є Квартира; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. (надалі ПН ОСОБА_7 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16745738 від 25.10.2014, яким було зареєстроване інше речове право, а саме, іпотека на Квартиру; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ПН Міщенко М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16745496 від 25.10.2014, яким було зареєстровано обтяження заборона на нерухоме майно, а саме, на Квартиру; виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з Квартири; вселити ОСОБА_1 у Квартиру. Позов обґрунтований тим, що 12.06.2013 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (надалі ХМНО) Малаховою Г.І. (надалі ПН ОСОБА_8 ) за реєстровим № 2023, ОСОБА_1 набула у власність Квартиру, право власності на яку було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Продавцем за вищезазначеним договором виступив ОСОБА_6 , який діяв як іпотекодержатель за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Железняк Л.В. 13.10.2008 за реєстровим № 2578 та укладеним з ОСОБА_4 як іпотекодавцем. Рішенням Московського районного суду від 15.10.2013 в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним вищезазначеного договору купівлі -продажу від 12.06.2013 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.11.2013 скасоване рішення Московського районного суду від 15.10.2013, визнаний недійсним договір купівлі-продажу від 12.06.2013. Рішенням Московського районного суду від 23.12.2013 задоволений позов ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ХМНО Малахової Г.І., ОСОБА_1 та скасований запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру, складений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3104169 від 12.06.2013. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.03.2014 рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 року скасоване, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені, скасовано рішення Московського районного суду від 23.12.2013, скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_1 на Квартиру, індексний номер 3104169 від 12.06.2013. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2013 року скасоване, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2013 року (яким відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі продажу від 12.06.2013) залишено без змін. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року скасоване, рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ХМНО Малахової Г.І., ОСОБА_1 про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3104169 від 12.06.2013, відмовлено. На час подачі дійсного позову судові рішення, якими ОСОБА_1 була позбавлена права власності на Квартиру скасовані, а, отже, ОСОБА_1 є єдиним законним власником Квартири згідно з договором купівлі-продажу від 12.06.2013. Не зважаючи на це, 04.09.2014 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Трофименко Є.В. за реєстровим № 1015, без будь-яких правових підстав, продав Квартиру ОСОБА_9 . Після чого 24.09. 2014 ОСОБА_9 згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Конопацькою О.Б. за реєстровим № 1381, продала Квартиру ОСОБА_10 . 17.10.2014 ОСОБА_10 згідно з договором купівлі- продажу квартири, посвідченого ПН Коробець О.М. за реєстровим № 3241, продала квартиру ОСОБА_2 . Остання 25.10.2014 без будь-яких правових підстав, не будучи законним власником Квартири, уклала з ОСОБА_3 іпотечний договір, посвідчений ПН Міщенко М.В. за реєстровим № 887, предметом якого стала належна позивачу Квартира. На час подачі позову у Квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 , що створює законному власнику Квартири ОСОБА_1 перешкоди у використанні Квартири для особистого проживання та проживання членів своєї родини. Позивач у справіє єдиним та законним власником Квартири. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 3 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Витребувано у ОСОБА_2 . Квартиру та передано Квартиру ОСОБА_1 . Скасоване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ПН Коробець О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16551270 від 17.10.2014, а саме, про реєстрацію права власності на Квартиру за ОСОБА_2 . Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , який посвідчений ПН Міщенко М.В. 25.10.2014 за реєстровим № 887, предметом якого є Квартира. Скасоване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - ПН Міщенко М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16745738 від 25.10.2014, яким було зареєстроване інше речове право, а саме, іпотека на Квартиру. Скасоване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - ПН Міщенко М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 16745496 від 25.10.2014, яким було зареєстровано обтяження заборона на нерухоме майно, а саме, на Квартиру. Вселено ОСОБА_1 у Квартиру. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2013 року та, відповідно, залишення без змін рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.06.2013, свідчить про те. що договір купівлі-продажу від 12.06.2013 є дійсним (чинним). ОСОБА_1 є єдиним та законним власником Квартири. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 .року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ХМНО Малахової .Г.І., ОСОБА_1 про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3104169 від 12.06.2013, відмовлено. Внаслідок судових рішень ОСОБА_1 всупереч своїй волі була позбавлена права власності на Квартиру. На час подачі позову судові рішення, якими ОСОБА_1 була позбавлена права власності на Квартиру скасовані, а отже, ОСОБА_1 є єдиним законним власником Квартири згідно з договором купівлі-продажу від 12.06.2013. Ухвалення апеляційним судом Харківської області рішень від 26 листопада 2013 року та від 03 березня 2014 року свідчить про те, що Квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі іншим шляхом, а саме, внаслідок ухвалення судами рішень, які на даний час скасовані. Тому ОСОБА_4 без будь-яких правових підстав, не будучи власником здійснив відчуження Квартири, а отже, незалежно від кількості наступних договорів про відчуження Квартири ОСОБА_1 має право витребувати квартиру у останнього власника, яким є ОСОБА_2 . Станом на 17.10.2014, тобто на час придбання ОСОБА_2 . Квартири у ОСОБА_10 та на час укладання іпотечного договору від 25.10.2014, єдиним та законним власником Квартири була ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_2 не мала правомочностей на укладання іпотечного договору, тому його належить визнати недійсним. Крім того, договір іпотеки є фіктивним правочином. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до липня 2015 року проживали у Квартирі, що свідчить про фіктивність правочинів щодо відчуження Квартири. Оскільки ОСОБА_1 не має доступу у Квартиру та можливості вселитися у Квартиру, вона підлягає вселенню у житло в примусовому порядку. Позивачем не надано належних доказів, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до часу розгляду справи мешкають у Квартирі, тому в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з Квартири відмовлено у зв`язку з їх необґрунтованістю. Додатковим рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2021 року рішення від 03.12.2020 було доповнене абзацем, яким із ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 стягнуті витрати по сплаті судового збору в розмірі 3642 грн 28 коп. по 910 грн 57 коп. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Посилається на необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування судом усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 відчужив ОСОБА_1 . Квартиру за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 12.06.2013 як іпотекодержатель за договором іпотеки від 13.10.2008. Право на відчуження Квартири ОСОБА_6 отримав внаслідок виникнення у ОСОБА_4 заборгованості за договором позики, виконання якого було забезпечене договором іпотеки від 13.10.2008. 02.12.2013 ОСОБА_4 повністю виконав свої грошові зобов`язання перед ОСОБА_6 , що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 від 02.12.2013. Отже, іпотечні правовідносини за договором іпотеки від 13.10.2008 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 припинилися. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_11 нотаріально посвідченою заявою від 02.12.2013 погодився з виконанням ОСОБА_4 зобов`язань перед ОСОБА_6 та зазначив, що ОСОБА_1 будь-яких вимог чи претензій до ОСОБА_4 не має. На момент укладення договору купівлі - продажу 04.09.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 . Квартира АДРЕСА_2 належала саме ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу Квартири від 04.04.2001. Отже, Квартиру було відчужено відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до п. 7. ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав ме майно та їх обмежень" зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. Вимога про визнання недійсним іпотечного договору від 25.10.2014 протиправно задоволена судом, бо відповідно до постанови Верховного Суду України від 07.11.2012 по справі № 6-107цс12 права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України (визнання недійсним правочину). При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про Заслухавши суддю-доповідача, пояснення визнання права власності на належне цій особі майно. Посилання ОСОБА_1 на положення ст. 387, 388 ЦК України є безпідставними, оскільки саме ОСОБА_4 був власником Квартири та саме з його володіння вона вибула на підставі судових рішень. ОСОБА_1 фактично ніколи не була власником спірної квартири, укладений 12.06.2013 договір купівлі-продажу квартири мав фіктивний характер та не породжував жодних правових наслідків для сторін з самого моменту укладення договору, про що свідчить те, що ОСОБА_1 жодного разу не була у Квартирі, з моменту її придбання не намагалась усунути перешкоди у користуванні нею. До 2015 року за адресою Квартири був зареєстрований відповідач ОСОБА_4 , але позовів про позбавлення його права користування чи інших позовів позивачка не подавала. Посилання позивача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі ВССУ) від 03.09.2014 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки на той час іпотечні правовідносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 вже були припинені. До того ж викладена в ухвалі ВССУ практика вже змінена судами України і не може бути преюдицією під час розгляду дійсної цивільної справи. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Посилається на обставини, викладені в позовній заяві, і зазначає, що висновки суду відповідають дійсним обставинам справи та не суперечать вимогам матеріального права. учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а рішення суду від 03.12.2020 та додаткове рішення від 26.02.2021 - скасуванню з таких підстав. Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Як установлено судовим розглядом і вбачається з матеріалів справи, 26.03.2001 ОСОБА_4 став власником Квартири на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.03.2001, зареєстрованого у реєстрі за № 1983 (т.2 а.с. 210-211). 10.10.2008 ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_6 у простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_6 позику в розмірі 152 375 грн, яку зобов`язався повернути до 13.01.2009 (т.2 а.с. 212). З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 10.10.2008 13.10.2008 ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_12 нотаріально посвідчений іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 2578, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку належну йому Квартиру. Відповідно до п. 13 вказаного договору у разі порушення умов договору іпотекодержатель може організувати продаж предмету іпотеки шляхом укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та будь-яким покупцем або продати предмет іпотеки від свого імені (т.2 а.с. 213-215). Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Московського районного суду м . Харкова від 6 березня 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2013 року, у цивільній справі № 2-1429/11 на погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики від 10 жовтня 2008 року у розмірі 229 798 грн 75 коп. звернено стягнення на Квартиру із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. 12.06.2013 ОСОБА_6 у виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 6 березня 2013 року та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2013 року у цивільній справі № 2-1429/11 продав ОСОБА_1 . Квартиру за 41 115 доларів США, що на день укладення договору було еквівалентним 328 508 грн 85 коп (т.1 а.с. 5). В цей же день право власності на Квартиру було зареєстроване за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4786707 від 12.06.2013 (т.1 а.с. 6). Рішенням Московського районного суду від 15.10.2013 у цивільній справі № 639/9423/13-ц в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12.06.2013 відмовлено (т.1 а.с. 7-9). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.11.2013 скасоване рішення Московського районного суду від 15.10.2013 у цивільній справі № 639/9423/13-ц, визнаний недійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу від 12.06.2013 (т.1 а.с. 10-11). Другого грудня 2013 року ОСОБА_6 склав нотаріально посвідчену заяву про те, що він прийняв від ОСОБА_4 229 798 грн 75 коп., якими ОСОБА_4 добровільно погасив свою заборгованість за договором позики від 10 жовтня 2008 року. У заяві ОСОБА_6 також зазначив, що вказаною сумою ОСОБА_4 виконав рішення Московського районного суду м. Харкова від 6 березня 2013 року, змінене рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2013 року, у цивільній справі № 2-1429/11. Тому будь-яких претензій за договором позики від 10 жовтня 2008 року та за договором іпотеки від 13.10.2008 ОСОБА_6 до ОСОБА_4 не має (т.1 а.с. 69). Аналогічну нотаріально посвідчену заяву 02.12.2013 склав ОСОБА_11 , який діяв від імені ОСОБА_1 , у якій вказав, що покупець Квартири за визнаним недійсним договором від 12.06.2013 ОСОБА_1 не має до ОСОБА_4 , власника Квартири, та продавця Квартири, ОСОБА_6 , матеріальних вимог або будь-яких претензій (т.1 а.с. 68). Рішенням Московського районного суду від 23.12.2013 у цивільній справі № 643/20906/13-ц задоволений позов ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ХМНО Малахової Г.І., ОСОБА_1 та скасований запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру, складений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3104169 від 12.06.2013 (т.1 а.с. 16). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03.03.2014 рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2013 року у цивільній справі № 643/20906/13-ц скасоване, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені: скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_1 на Квартиру, індексний номер 3104169 від 12.06.2013 (т.1 а.с. 71-73). Ухвалою ВССУ від 03.09.2014 було скасоване рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.11.2013 у цивільній справі № 639/9423/13-ц та залишене в силі рішення Московського районного суду від 15.10.2013, яким ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12.06.2013 відмовлено (т.1 а.с. 13-15). Четвертого вересня 2014 року ОСОБА_4 , діючи як власник Квартири на підставі договору від 26.03.2001, державна реєстрація якого була здійснена 12.06.2013, уклав зі ОСОБА_9 договір купівлі-продажу Квартири (т.1 а.с. 23-24). Двадцять четвертого вересня 2014 року ОСОБА_9 продала Квартиру ОСОБА_10 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1381 (т.1 а.с. 25-26). Сімнадцятого жовтня 2014 року ОСОБА_10 продала за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу Квартиру ОСОБА_2 (т.2 а.с. 18-19). Двадцять п`ятого жовтня 2014 року ОСОБА_2 передала Квартиру в іпотеку ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого іпотечного договору № 888/2 (т.2 а.с. 55-57). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.11.2014 у цивільній справі № 643/20906/13-ц була задоволена заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 03.03.2014 за нововиявленими обставинами: скасовані рішення Апеляційного суду Харківської області від 03.03.2014 та рішення Московського районного суду від 23.12.2013. У задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ХМНО Малахової Г.І., ОСОБА_1 про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру, складеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3104169 від 12.06.2013, відмовлено (т.1 а.с. 19-22). Заявляючи дійсний позов про визнання недійсним укладеного 25.10.2014 іпотечного договору, скасування у зв`язку з цим рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав та обтяжень на Квартиру та витребування Квартири з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 посилається на те, що вона є єдиним власником Квартири, а Квартира вибула з її володіння поза її волею. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). Оспорюючи договір іпотеки від 25.10.2014 ОСОБА_1 , як не сторона оспорюваного договору, послалася на те, що Квартиру в іпотеку за вказаним іпотечним договором передала особа, яка не була її власником. Квартира придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_10 , яка також придбала її не у власника. Оскільки останній власник Квартири також придбала її не у власника, ОСОБА_1 просила витребувати Квартиру з чужого незаконного володіння. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Цивільне право ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, передбачивши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 під час розгляду справи була застосована доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Колегія суддів уважає, що пред`являючи позов про скасування іпотечного договору та витребування Квартири, ОСОБА_1 порушила принцип добросовісності, оскільки діяла всупереч своїй попередній поведінці. Так відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як установлено судом, 12.06.2013 ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_6 . Квартиру, який продав її для погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ним за договором позики від 10.10.2008. Вказаний договір позики був забезпечений іпотечним договором від 13.10.2008, предметом іпотеки за яким виступила Квартира. Вже після придбання ОСОБА_1 . Квартири 12.06.2013, ОСОБА_4 передав ОСОБА_6 грошові кошти для погашення заборгованості за договором позики від 10.10.2008. І ОСОБА_6 прийняв таке виконання боржника, склавши про це нотаріально посвідчену заяву від 02.12.2013. Правовідносини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за договором позики від 10.10.2008, а отже, і за іпотечним договором від 13.10.2008, припинилися. ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_11 погодилася з таким виконанням зобов`язання ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , склавши нотаріально посвідчену заяву від 02.12.2003. Отже, виконавши у грудні 2013 року свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_6 шляхом передачі грошових коштів, ОСОБА_4 мав усі законні підстави вважати, що Квартира залишилася у нього у власності, правовідносини позики та іпотеки між ним та ОСОБА_6 припинені. ОСОБА_1 , покупець Квартири ОСОБА_4 у ОСОБА_6 , з таким виконанням погодилася і вказала, що матеріальних та будь-яких претензій до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не має. Звертаючись до суду з дійсним позовом, ОСОБА_1 сама не заперечує, що змінила свою думку стосовно права власності на Квартиру після складення нотаріально посвідченої заяви від 02.12.2013. Однак вона не зазначає, а з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_4 повернуті сплачені ним за договором позики від 10.10.2008 грошові кошти. Отже, договір позики від 10.10.2008 та договір іпотеки від 13.10.2008 залишаються припиненими, і ОСОБА_4 має всі законні підстави вважати їх припиненими. Подача ОСОБА_1 дійсного позову з посиланням на зміну власної думки свідчить про дію позивача всупереч власної попередньої поведінки. І його задоволення призводить до порушення принципу добросовісності поведінки учасників цивільних правовідносин. За таких обставин, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 належить задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про витребування та передачу Квартири, скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним іпотечного договору та вселення належить скасувати, ухвалити в цій нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки додатковим рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2021 року, яке є невід`ємною частиною рішення суду від 3 грудня 2020 року, з відповідачів на користь позивача стягнутий судовий збір, який у випадку відмови в задоволенні позову стягненню на користь позивача не підлягає, колегія суддів уважає, що його також належить скасувати у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог. При цьому ОСОБА_4 , звернувшись з апеляційною скаргою, сплатив 5846 грн 40 коп. судового збору (т.5 а.с. 152, 180), які підлягають стягненню з ОСОБА_1 . Наявна в томі другому на аркуші справи 101 довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісії серії 10 ААВ № 66067 не може підтверджувати факт звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору як особи з інвалідністю ІІ групи. Оскільки з довідки вбачається, що друга група інвалідності була встановлена ОСОБА_1 з 27.10.2016 по 27.10.2018. Дані про те, що строк установлення інвалідності ОСОБА_1 був продовжений у матеріалах справи відсутні. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382 384 -ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 3 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про витребування та передачу квартири, скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним іпотечного договору та вселення та додаткове рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в цій частині відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 5846 (п`ять тисяч вісімсот сорок шість) гривень 40 (сорок) копійок судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 1 листопада 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді - О.В. Маміна Н.П. Пилипчук