Постанова 4803 № 209/3026/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5886/21 Справа № 209/3026/20 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь виниклу заборгованість за договором позики. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17 лютого 2020 року він з відповідачем уклали договір позики, відповідно до якого він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 300 000 грн. Крім того, зазначає, що боргове зобов`язання відповідача також підтверджується власноруч написаною розпискою, в якій зазначено, що останнім за договором позики були отримані грошові кошти в сумі 300 000 грн. Відповідач зобов`язався повернути позику протягом 30 днів з дня укладення договору, тобто до 18 березня 2020 року, але станом на 10 серпня 2020 року відповідач кошти не повернув, порушивши умови Договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17 лютого 2020 року у розмірі 300 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до встановлених процесуальних норм ч.1 ст.367 ЦПК України оскаржуване судове рішення переглядається апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 300 000 грн. строком на 30 днів з дати укладення договору. Договір власноручно підписано сторонами /а.с.7/. Відповідно до п.п. 1.2., 6.3. Договору позики, сума позики (готівкові грошові кошти) передаються позичальникові виключно для мети придбання позичальником автомобіля. Підписання цього договору позичальником засвідчує отримання ним від позикодавця всієї суми позики у день підписання цього договору. На підтвердження факту передачі грошей, відповідачем власноручно складено розписку, яка засвідчує передання йому визначеної грошової суми у розмірі 300 000 грн., що підтверджується копією розписки /а.с. 8/. Відповідно до відзиву, наданому у суді першої інстанції та апеляційної скарги, ОСОБА_1 підтвердив той факт, що ним було підписано договір позики та складено розписку. Отже, вищевказаний договір позики та розписка написана та підписана особисто відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики, що свідчать про укладення такого договору відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Розписка написана власноручно ОСОБА_1 , що підтверджує факт отримання ним від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000 грн. Також, як вбачається з матеріалів справи, сторонами не заперечуються обставини щодо укладання договору позики. Статтею 527 ЦК України, передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Згідно ст.545 ЦК України: прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч.1); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч.2); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Отже, зі змісту вказаних норм закону вбачається, що наявність у кредитора (позивача) на руках оригіналу розписки, а також відсутність розписки кредитора про повернення боргу свідчить про невиконання боржником (відповідачем) свого зобов`язання. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином не виконувались умови договору позики, в зв`язку з чим у позивача виникло право вимагати повернення отриманих відповідачем грошових коштів. З таким висновком погоджується колегія суддів. Доводи апеляційної скарги відносно того, що відповідачем фактично не було отримано грошових коштів за договором позики спростовуються складеною власноручно розпискою, яка знаходить у позивача та була надано разом з позовною заявою. Доводи апеляційної скарги щодо написання ним власноручно розписки та підписання договору позики пов`язано виключно з працевлаштуванням його на роботу в ТОВ "Українська дистрибуційна компанія" не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції. Сам факт працевлаштування у зазначеній компанії не підтверджує твердження заявника. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров