Постанова 4803 № 201/5310/19
від 29.07.2020 ·ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5442/20 Справа № 201/5310/19 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 02 червня 2018 року до неї звернувся відповідач ОСОБА_3 з проханням позичити йому 5000 доларів США на власні потреби. Враховуючи, що позивач добре знала відповідача і на той час в неї була така сума грошей, остання погодилася позичити йому дану суму строком на 1 рік. Саме на цих умовах сторони і уклали договір позики. На підтвердження передачі грошей відповідач власноручно підписав розписку, складену позивачем, після чого отримав гроші. На даний час грошові кошти відповідачем не повернуті, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду за для захисту своїх законних прав та інтересів. Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму в розмірі 5000 доларів США, що еквівалентна на дату подачі позову 08 травня 2019 року 133 000 грн (а.с.1,9). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 5000 доларів США, що еквівалентна на дату винесення рішення суду 125 400,00 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с.82-83). Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що з позивачем він не знайомий. Ніяких грошей від позивача не отримував. Ніякої розписки він не підписував. Крім того, він зазначає, що він знаходиться під наглядом у лікаря-психолога з 18.08.2003 року з діагнозом: легка розумова відсталість (а.с.90-94). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2018 року відповідач ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5000 доларів США, що підтверджується борговою розпискою, відповідно до якої відповідач був зобов`язаний повернути борг на протязі одного року (а.с. 2, 14). На час розгляду справи грошові кошти відповідачем ОСОБА_3 не повернуті, у зв`язку із чим позивач була вимушена звернутися до суду із відповідним позовом. Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошті, зобов`язання за укладеним договором відповідач не виконав, а тому порушене право позивача підлягає захисту. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Предметом даного спору є стягнення грошових коштів за договором позики. Так, поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України. Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, строковим або безстроковим, оплатним або диспозитивно безоплатним. Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч.1 ст.1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України). У ст. 1049 ЦК України визначено обов`язок позичальника повернути позику. Так, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103 цс 16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79 цс 14, від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, у постанові у справі № 6-50цс16 від 24 лютого 2016 року. Договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16. У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору позики та його умов, надано розписку, відповідно до якої позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 5000 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути на протязі одного року. ОСОБА_1 відповідних доказів щодо відсутності у нього волевиявлення на укладання договору позики та отримання у борг суми грошових коштів суду не надано. Відповідно до ст. 509-510, 525, 526, 625 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За змістом ст.530 та ст. 612 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 30 000 грн. Відповідно до ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. У відповідності з ч.1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ті обставини, що йому не передавались позивачем кошти та підпис на розписці належить не йому є безпідставними, оскільки апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження даних обставин. Клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи апелянтом не заявлялося. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ті обставини, що він знаходиться під наглядом у лікаря-психолога з 18.08.2003 року з діагнозом: легка розумова відсталість, є неприйнятними, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що на момент позики він не усвідомлював значення своїх дій, та (або) не міг керувати ними. Крім того, згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання договору позики недійсним з цих підстав, визначених ст. 225, 1051 ЦК України. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: