Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 159/2916/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 159/2916/21 пров. № А/857/17592/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2021 року (суддя Шергіна Ю.О., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Ковель, дата складання повного тексту 30.07.2021), в адміністративній справі №159/2916/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови, встановив: У травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, в якому просив скасувати постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 №764849 від 16.05.2021р. та закрити провадження у справі. Стягнути з відповідача понесені судові витрати. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30.07.2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ДП18 №764849 від 16 травня 2021 року. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в користь позивача 454 гривні судового збору. З рішенням суду першої інстанції від 30.07.2021 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції було неповно досліджено матеріали справи та не вжито усіх можливих заходів щодо досконалого встановлення усіх обставин події в результаті чого було прийнято рішення, яке суперечить нормам матеріального та процесуального права, а відтак таке рішення не може вважати обґрунтованим з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що процедура розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, була зафіксована на нагрудний відеореєстратор відповідача, але відеозапису з дня правопорушення не було збережено у зв`язку з закінченням термінів зберігання відеозаписів у відповідному підрозділі Управління патрульної поліції згідно внутрішніх нормативних документів та технічної можливості відео. Програмно за допомогою скрипта встановлено, що відеофайл, який по терміну знаходиться більш терміну зберігання, автоматично видаляється з серверу. Відповідно до п.9 розділу XIV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року №1395, за наявності технічної можливості матеріали про порушення правил дорожнього руху, зафіксовані за допомогою фото- і кінозйомки, відеозапису, зберігаються в підрозділі поліції в електронному вигляді протягом одного місяця з дати фіксації порушення, а у випадку наявності інформації про оскарження - протягом строку оскарження та розгляду справи. У зв`язку з тим, що інформація про оскарження постанови по даній справі надійшла до Управління 24.06.2021, надати відеозапис до суду не має можливості. Вказує на те, що поліцейський розглянув справу про адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, з дотриманням вимог чинного законодавства. Вважає скаржник, що за вказаних обставин у суду не було жодних підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки позивачем не було надано жодних достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували його позовні вимоги. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.07.2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, жодних заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали, хоча належним чином усі були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників). Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 16 травня 2021 року серії ДП18 №764849, складеної поліцейський УПП в Дніпропетровській області ДПП Маляровим Станіславом Олексійовичем, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1 КУпАП, зокрема в тому, що 16.05.2021 року водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автомобілем «VOLVO FH 13.500», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом Faymonville, державний номерний знак НОМЕР_2 , перевозив небезпечний вантаж, ширина якого складала 3,2 м, при цьому була порушена комплектація, а саме, відсутні вісім конусів висотою 600 мм. з горизонтальними світловідбивними смугами білого та червоного кольору, чим порушив пункт 30.3 «г» Правил дорожнього руху України та пункти 17, 21 постанови Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» №30 від 18.01.2001, у зв`язку з чим на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. (а.с. 4). Матеріалами справи також підтверджується, що позивач ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів ТОВ «Негабарит-Сервіс». Управлінням безпеки дорожнього руху ДПП видано дозвіл №2021-13850001-5731 НГ терміном дії якого з 13.05.2021 по 23.05.2021, на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, а саме: «VOLVO», державний номерний знак НОМЕР_1 , причіп Faymonville, державний номерний знак НОМЕР_2 , вантаж «с/г техніка» (а.с. 5). Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідач не довів факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 132-1 КУпАП, а тому оскаржену постанову скасував, закривши провадження у справі. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху. Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»). Згідно із ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Частиною 4 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Відповідно до пункту 22.5 ПДР, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.. Пунктом 30.3 «г» ПДР визначено, що на відповідних транспортних засобах установлюються розпізнавальні знаки, зокрема, «Довгомірний транспортний засіб» два прямокутники жовтого кольору розміром 500 х 200 мм з каймою червоного кольору завширшки 40 мм із світлоповертального матеріалу. Знак розміщується на транспортних засобах (крім маршрутних) ззаду горизонтально (чи вертикально) і симетрично до поздовжньої осі, довжина яких від 12 до 22 м.. Пунктом 17 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 (далі Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів) встановлено, що великогабаритні та великовагові транспортні засоби повинні бути укомплектовані таким обладнанням: не менш як двома противідкотними упорами для додаткової фіксації коліс автомобіля-тягача та кожного з причепів у разі вимушеної зупинки; знаком «Об`їзд перешкоди з лівого боку» та знаком «Об`їзд перешкоди з правого боку» діаметром по 600 міліметрів кожний, виготовленими із світловідбивного матеріалу відповідно до вимог стандартів; вісьмома конусами з горизонтальними світловідбивними смугами білого та червоного кольору, розташованими почергово (висота конусів - 600 міліметрів, ширина білих та червоних смуг - 150 міліметрів); жорстким буксиром; миготливим ліхтарем червоного кольору або знаком аварійної зупинки; комплектом ланцюгів протиковзання (в період з 1 жовтня до 1 квітня); жилетом оранжевого кольору із світловідбивними елементами; не менш як одним проблисковим маячком оранжевого кольору з автономним живленням. Згідно із пунктом 21 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів, вантаж, який виступає за габарити транспортного засобу попереду чи позаду більш як на 1 метр або з боків більш як на 0,4 метра від його переднього чи заднього габаритного ліхтаря, позначається сигнальними щитками «Негабаритний вантаж» розміром 400 х 400 міліметрів з нанесеними на них по діагоналі почергово світловідбивними смугами завширшки 50 міліметрів білого і червоного кольору, які встановлюються попереду та позаду вантажу, а також ліхтарями: попереду - білого і позаду - червоного кольору (не менше ніж по два), з боків - оранжевого кольору (не менше ніж по чотири з кожного боку), які розміщуються на крайніх зовнішніх частинах негабаритного вантажу. Частиною першою статті 132-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП). Як слідує зі змісту положень п.п.3, 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Так, згідно ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, у порушенні правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як видно зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху та Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів відповідними доказами. Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав жодного доказу у підтвердження обставин порушення ОСОБА_1 законодавства про дорожній рух, зокрема, про вчинення порушень ПДР України чи Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.132-1 КУпАП. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року). Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого. Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі. У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п.21 рішення). Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1). В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7). Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративних правопорушень, і відповідачем у справі таких доказів не надано. Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вини позивача, окрім самої оскарженої постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення. Крім того, спірна постанова серії ДП18 №764849 від 16.05.2021 не містить покликання на жоден доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.132-1 КУпАП, а отже постанова серії ДП18 №764849 від 16.05.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за якими провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1 КУпАП. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2021 року в адміністративній справі №159/2916/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду виготовлено і підписано 29.10.2021 року, у зв`язку із перебуванням судді Ільчишин Н.В. у відпустці в період із 19.10.2021 року до 28.10.2021 року включно.