Постанова 4824 № 752/24928/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/24928/18 Головуючий у 1 інстанції: Чередніченко Н.П. провадження №22-ц/824/7375/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 26 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Рубан С.М., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про відстрочку виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, - в с т а н о в и в : В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини. В лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просила відстрочити виконання ухвали від 14 вересня 2020 року про забезпечення позову. Заяву обґрунтовувала тим, що вказаною ухвалою суду у справі було забезпечено позов та зобов'язано ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 його батьку ОСОБА_1 у вихідні з 10-00 год. кожної суботи до 17.00 кожної першої неділі та від 11-00 год. кожної третьої суботи до 16-00 год. кожної третьої неділі. Вказувала, що постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2020 року зазначену ухвалу було змінено в частині визначення часу спілкування ОСОБА_1 з сином та визначено інший графік зустрічей, а саме: кожен перший і третій тиждень місяця у суботу від 10-00 год. до 18-00 год. та у неділю від 10-00 год. до 18-00 год. Заявник зазначає, що вона не проти зустрічей батька з сином, але останнім часом дитина почала категорично відмовлятись від зустрічей з ним. Замість того, щоб відновлювати свої стосунки з сином, ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду. Під тиском державного виконавця та представника служби вона почала умовляти дитину піти разом із батьком, після чого у сина почалась істерика, психічний стан дитини було порушено. Поїхавши на відпочинок до Карпат з метою відновлення стану дитини, заявниця була вимушена звернутись до педіатра, яка поставила дитині діагноз: астеноневротичний синдром, панічна атака. Після повернення з відпочинку ОСОБА_2 звернулась до лікарів, які діагностували у дитини нервозність та астено-невротичний синдром і від 02.11.2020 року до 09.11.2020 року дитина перебувала на стаціонарному лікуванні. Відповідно до професійного висновку, у дитини були виявлені психотравматичні переживання, обумовлені сімейною ситуацією, а також зазначено, що примусове проживання з батьком може призвести до порушення психічного здоров'я та психологічного благополуччя у дитини. З огляду на викладене, ОСОБА_2 вимушена була звернутись до суду з даною заявою, в якій просила відстрочити виконання ухвали суду щодо спілкування ОСОБА_1 з сином до одужання сина ОСОБА_3 , але не більше ніж на 1 рік. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року заяву задоволено. Відстрочено на строк не більше одного року виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 14.09.2020 року у справі №752/24928/18, якою було забезпечено позов та з врахуванням змісту постанови Київського апеляційного суду від 10.12.2020 року, - було зобов`язано ОСОБА_2 до ухвалення рішення у справі передавати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 кожен перший та третій тиждень місяця у суботу від 10:00 год. до 18:00 год. та у неділю від 10:00 год. до 18:00 год. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання ухвали суду про забезпечення позову. Скаргу обґрунтовував тим, що ухвала про застосування заходів забезпечення позову від 14 вересня 2020 року, яка відстрочена оскаржуваною Ухвалою, була винесена тому, що позивач більше двох років, поки справа розглядається у суді першої інстанції, фактично позбавлений можливості спілкуватися з сином, що призводить до того, що формування відношення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки з відповідачем. Також звертає увагу на те, що як вказав Верховний Суд у своїй постанові у справі №541/319/17(провадження №61-34873св18) від «06» грудня 2018 року, особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини. Дитина є заручником обставин, які хлопчик не здатен вирішити, а для повноцінного психічного розвитку особистості дитини необхідна участь обох батьків. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. Зазначає, що вона жодного разу не була проти спілкування сина з батьком, безумовно за його власного бажання, а не шляхом примусових зустрічей, які дуже сильно похитнули психологічний стан ОСОБА_3 , що підтверджується великою кількістю довідок від різних фахівців, наявних у матеріалах справи, проте суд першої інстанції постановляючи ухвалу про забезпечення позову не звернув уваги, що примусове спілкування дев`ятирічного хлопця з батьком без його бажання матиме наслідки та може травмувати дитину. Також вказує, що в апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції при постановленні ухвали було порушено норми ЦПК України, але не зазначено які саме. Крім цього, зазначає, що в своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2021 року про відстрочку виконання ухвали про забезпечення позову від 14.09.2020 року нібито нівелює інститут забезпечення позову, проте інститут забезпечення позову нівелює саме ухвала про забезпечення позову від 14.09.2020 року, яка постановлена з порушенням вимог чинного процесуального законодавства та всупереч здоровому глузду та інтересів дитини. В той же час оскаржувана позивачем ухвала має на своїй меті зменшення негативного впливу на психологічний стан дитини на теперішній час, який загострився безпосередньо під час примусового виконання ухвали про забезпечення позову від 14.09.2020 року. Також, зазначає, що скаржник або помилково, або свідомо в своїй апеляційний скарзі зводить до того, що суд першої інстанції не мав права застосовувати відстрочення виконання рішення по ухвалі про забезпечення позову від 14.09.2020 року, оскільки вона не є остаточним рішенням. Проте, діюче процесуальне законодавство не розділяє рішення суду, виконання яких може бути відстрочено, а яких - ні, в цивільному процесуальному кодексі не передбачено вичерпний перелік рішень суду, виконання яких може бути відстрочено чи розстрочено, а ухвала Голосіївського районного суду м. Києва про забезпечення позову, яка була відстрочена, є остаточною, пройшла апеляційне оскарження та набрала законної сили. Вважає, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2021 року про відстрочку виконання ухвали про забезпечення позову від 14.09.2020 року є законною, обґрунтованою та є єдиним передбаченим процесуальним законодавством засобом для мінімізації негативних наслідків психологічному здоров`ю дитини, а апеляційна скарга позивача не спростовує законність ухвали суду та не містить жодних доводів та обґрунтувань незаконності оскаржуваної ухвали. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи заяву про відстрочення виконання ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що заявником, як матір`ю дитини, надано достатні та переконливі докази, які свідчать про наявність обставин, які істотно ускладнюють для неї виконання ухали суду про забезпечення позову у даній справі та ці обставини пов`язані зі станом здоров`я малолітньої дитини, фактично ці обставини унеможливлюють належне виконання ухвали суду, за якою вона є боржником. Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.09.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 до ухвалення рішення у справі передавати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 у вихідні дні: від 10:00 кожної першої суботи до 17:00 кожної першої неділі та від 11:00 кожної третьої суботи до 16:00 кожної третьої неділі. Постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2020 року ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року в частині визначення часу спілкування ОСОБА_1 з сином було змінено. Зобов`язано ОСОБА_2 до ухвалення рішення у справі передавати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 кожен перший та третій тиждень місяця у суботу від 10:00 до 18:00 та у неділю від 10:00 до 18:00. В решті ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року було залишено без змін. Встановлено, що Солом`янським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №63252261 з примусового виконання зазначеної ухвали суду. Відповідно до акту державного виконавця від 17.10.2020 року виходом державного виконавця було встановлено, що станом на 17.10.2020 року дитину не було передано батьку для спілкування. Рішення суду не виконане. До акту долучено пояснення боржника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 17.10.2020 року було встановлено, що він спілкувався разом з сином близько 40 хвилин в окремій кімнаті, але мати дитини заглядала до кімнати і син почав плакати та бити себе по голові руками. У період від 02.11.2020 року до 09.11.2020 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом астено-невротичний синдром, головний біль напруги. Відповідно до професійного висновку кандидата психологічних наук Гридковець Л.М. було встановлено, що результат психологічного дослідження малолітнього ОСОБА_3 , 2012 року народження показав, що він має позитивний образ нової материнської сім`ї і почувається в ній комфортно. Однак, має негативний образ батька ОСОБА_1 та зазнає психологічного тиску з боку батька. Примусове проживання з батьком може призвести до порушення психічного здоров`я та психологічного благополуччя у дитини. Суд першої інстанції зазначав, що відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Статтею 435 ЦПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Зі змісту вказаної статті вбачається, що суд у виняткових випадках може змінити визначену законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов`язки суб`єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. З аналізу вимог ст.435 ЦПК України вбачається, що відстрочка рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством. Звернувшись з даною заявою до суду заявниця просить відстрочити виконання ухвали суду, посилаючись на такі виняткові обставини, як незадовільний психологічний стан дитини, наявність якого значно ускладнює можливість виконання нею ухвали суду. З матеріалів заяви вбачається, що заявником, як матір`ю дитини, надано достатні та переконливі докази, які свідчать про наявність обставин, які істотно ускладнюють для неї виконання ухали суду про забезпечення позову у даній справі та ці обставини пов`язані зі станом здоров`я малолітньої дитини, фактично ці обставини унеможливлюють належне виконання ухвали суду, за якою вона є боржником. При вирішенні вимог даної заяви судом вірно прийнято до уваги те, що частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Європейський суд з прав людини в п.47 та 50 рішення «Савіни проти України» від 18.12.2008 року, зазначає «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, № 307-B)…. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany), № 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги). З огляду на вищенаведене, а також врахувавши всі доводи та докази, надані заявником в обґрунтування вимог заяви, суд першої інстанції з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини прийшов до вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: