Постанова Сумський апеляційний суд № 591/8121/20

Справа №591/8121/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Мальована-Когер В. В. Номер провадження 33/816/156/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 173-2 КУпАП ПОСТАНОВА Іменем України 19 жовтня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/8121/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.01.2021, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, установив: В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити постанову судді, пом`якшивши накладене стягнення, визначивши його у виді штрафу, оскільки постанова прийнята суддею у його відсутність, чим порушено його право на захист. Також суддя належним чином не з`ясувала обставини справи. Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.01.2021 ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді адміністративного арешту на строк 7 діб. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору. Згідно постанови, ОСОБА_4 відповідно до протоколів про адміністративне правопорушення ВАБ № 041607, ВАБ № 090421, АПР18 № 659191 порушив терміновий заборонний припис винесений відносно нього. Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом 20 днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Будучи неодноразово відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП, своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями (п. 91, 99, 100, 101 «Правил надання послуг поштового зв`язку», постанова ВП ВС № 800/547/17 від 25.04.2018), ОСОБА_4 в судове засідання 19.10.2021 не з`явився і будь-якого клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи від нього не надійшло, а тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності цієї особи. Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Правило дотримання десятиденного строку на оскарження постанов судді з дня їх оголошення покликано надати потенційному заявникові достатньо часу для роздумів стосовно подачі апеляційної скарги, чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «… що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк. Заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування. Це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32). Враховуючи, що ОСОБА_4 не був присутнім під час прийняття суддею рішення, копія постанови була отримана лише 16.02.2021, а апеляційна скарга подана 16.02.2021, то строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей строк пропущений з поважних (об`єктивних) причин. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Зокрема, справа розглядається в присутності особи на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ст. 248, ч. 1 ст. 268 КУпАП). При цьому повістка вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначається дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КУпАП), а згідно п. 3 ст. 278 КУпАП суддя при підготовці до розгляду справи вирішує, крім іншого, таке питання: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Однак вказані вимоги законодавства України про адміністративні правопорушення (ст. 2 КУпАП) не дотримані суддею суду першої інстанції і розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення ОСОБА_4 про час та місце судового засідання і за його відсутності, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення через істотне порушення його особистих прав і законних інтересів. Така засада судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), а тому не був дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлений такого права», який також знайшов своє закріплення у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу), де формулюючи незаперечне право особи на судову присутність, Суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи. Присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати у суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову у справі, є невід`ємним правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, а для суддів усіх інстанції важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Необхідно зауважити, що відповідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, крім іншого, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до відповідальності, є обов`язковою. У разі ухилення від явки на виклик судді цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу, тобто справа відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП взагалі не могла бути розглянута суддею суду першої інстанції у відсутність останнього. Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями ст. 268 КУпАП, виходячи із основних (загальних) засад судочинства, закріплених в Конституції України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та інших нормативно-правових актах, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції істотно порушені права та законні інтереси ОСОБА_4 , а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а постанова судді скасуванню з цих підстав. Крім того, відповідно ст. 1, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП). Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а згідно ст. 10 цього Кодексу правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, а згідно ч. 2 цієї норми закону за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті. Відповідно положень ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП). Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ 041607 від 09.12.2020 (а. с. 1) дії ОСОБА_4 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і як доказ був долучений протокол заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а. с. 2), який в собі містив пояснення ОСОБА_5 про те, що 09.12.2020 близько 22:00 в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 вчинив сварку, в ході якої виражався нецензурною лайкою і говорив про фізичну розправу. Також із письмових пояснень ОСОБА_5 (а. с. 3) вбачається, що ОСОБА_4 нецензурно виражався на адресу останньої та поводився агресивно, а працівниками поліції щодо вище зазначеного факту були складені рапорти (а. с. 4, 5). Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ 090421 від 19.12.2020 (а. с. 13) дії ОСОБА_4 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП і як доказ були долучені письмові пояснення ОСОБА_5 (а. с. 14), згідно яких її цивільний чоловік вчинив з нею сварку на кухні і тим самим порушив терміновий заборонний припис виписаний йому 17.12.2020. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника (а. с. 16), який був виписаний ОСОБА_4 17.12.2020 на 10 діб з 17.12.2020 до 26.12.2020, полягав у забороні будь-яким способом контактувати з постраждалою особою. ОСОБА_4 від підпису у терміновому заборонному приписі відмовився, про що у присутності свідків була зроблена відмітка. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 659191 від 18.12.2020 (а. с. 24) дії ОСОБА_4 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП і як доказ був долучений протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 18.12.2020 (а. с. 26), згідно якого ОСОБА_4 , перебуваючи біля ЗОШ № 6, порушив терміновий заборонний припис від 17.12.2020. Також долучені письмові пояснення ОСОБА_5 (а. с. 27), ОСОБА_4 (а. с. 28), ОСОБА_6 (а. с. 29), згідно яких останні бачили друг друга на території ЗОШ № 6, куди і ОСОБА_4 , і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кожен окремо прийшли зустріти сина ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_4 був разом зі своєю донькою ОСОБА_8 . Аналізуючи вказані вище протоколи та долучені до них працівником поліції докази, апеляційний суд вважає, що ці процесуальні документи не доводять вчинення ОСОБА_4 правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколах, так і постанові судді. Зокрема, відповідно протоколу серії ВАБ 041607 від 09.12.2020 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_4 порушив вимоги заборонного припису від 07.12.2020 за № 605335, однак самого припису до матеріалів справи долучено не було, внаслідок чого не можливо з`ясувати щодо доведення змісту цього документу до відома ОСОБА_4 та наслідків його невиконання, а також перевірити його умови та факт його роз`яснення кривднику. Як убачається з усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04; рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Що стосується протоколів відносно ОСОБА_4 серії ВАБ 090421 від 19.12.2020 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та серії АПР18 № 659191 від 18.12.2020 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, то викладені у них фактичні обставини вчинення правопорушень не підтверджені наданими працівником поліції доказами. Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, а відповідно ч. 1 ст. 33 цього Кодексу стягнення за правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При цьому адміністративна відповідальність це різновид юридичної відповідальності і реакція суспільства на шкоду, заподіяну правопорушенням, державна оцінка порушення правової норми, що охороняється адміністративно-правовими санкціями, і є складовою державного примусу, тобто примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб`єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником (специфічне реагування держави на правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб`єкта правопорушення). Стягнення за вчинення такого протиправного діяння накладається органом державної влади (посадовою особою органу державної влади) наділеним відповідними адміністративними повноваженнями. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 за невиконання термінового заборонного припису був підданий адміністративному стягненню протягом року, що унеможливлює притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення. При цьому постанова судді суду першої інстанції повинна відповідати загальним засадам судочинства, що закріплені у ст. 129 Конституції України та у розділі І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів, нормам міжнародного права, згода на обов`язковість яких надана ВРУ. Ухвалюючи своє рішення, суддя суду першої інстанції не дотрималась вимог закону, не дослідила безпосередньо в судовому засіданні та не виклала у постанові наявні у матеріалах цієї справи докази, а також не обґрунтувала і не умотивувала належним чином свої висновки у процесуальному рішенні. Зокрема, обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов`язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч. 1 ст. 251 і ст. 280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Обґрунтовувати свої висновки суддя може лише на тих доказах, які вона безпосередньо досліджувала у судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 279 КУпАП. Прийняття суддею суду першої інстанції необґрунтованого та невмотивованого рішення також є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою «права на справедливий суд», гарантованого ст. 6 Конвенції та національним законодавством України. «Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «+4 посилання). Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити». У справах «Проніна проти України», «Петриченко проти України» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою «підлягають оцінці кожен специфічний, доречний та важливий аргумент», а у п. 42 рішення у справі «Бендерський проти України» вказано, що «судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом». Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_4 складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколах, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні правопорушення в судовому засіданні не встановлено. При цьому всі можливості для усунення сумнівів вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_4 вказаних вище правопорушень. Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові. Конституційний Суд України (далі КСУ) зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України від 26.02.2019 № 1-р/2019. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення». Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Таким чином, постанову судді суду першої інстанції про визнання ОСОБА_4 винним не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу правопорушень. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Поновити ОСОБА_9 строк на апеляційне оскарження постанови судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.01.2021. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 26.01.2021 відносно ОСОБА_10 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В. Ю. Рунов