Постанова Львівський апеляційний суд № 456/2514/17

Справа № 456/2514/17 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л. Провадження № 22-ц/811/1824/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., , Савуляка Р.В. Секретар Cавчук Г.В. З участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 456/2514/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради, треті особи начальник Управління соціально-гуманітарної політики Левкович Тетяна Василівна, Навчально-виховний комплекс «СЗШ-ліцей» м.Моршин про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстави незаконності звільнення позивача у зв`язку із не проведенням розрахунку при звільненні,- в с т а н о в и в : 21.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та уточнивши позовні вимоги просить суд поновити його на посаді директора НВК «СЗШ-ліцей» м. Моршина з моменту прийняття даного рішення у зв`язку з тим, що звільнення його проведено з порушенням встановленого порядку. Просить стягнути з відповідача, управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради, в користь незаконно звільненого директора школи-ліцею м. Моршина ОСОБА_1 компенсацію середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 08.10.2013 по даний час в сумі 1292910 грн. 90 коп. із безспірним списанням з відповідача, як уповноваженого органу від власника НВК «СЗШ-ліцей» м. Моршина, даної суми через Стрийське міськрайонне казначейство у Львівській області на підставі ст. 25 Бюджетного Кодексу України. Просить судові витрати покласти на відповідача, управління СГП Моршинської міської ради. Рішенням Стрийського міськрайонного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради, треті особи начальник Управління соціально-гуманітарної політики Левкович Тетяна Василівна, Навчально-виховний комплекс «СЗШ-ліцей» м.Моршин про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстави незаконності звільнення позивача у зв`язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що наказ про його звільнення з роботи виданий з порушенням вимог ч.1 ст.41 та ч.1 ст.149 КЗпП України. Судом не з`ясовано чи дійсно директор школи допустив грубий проступок, а також інші обставини, які мають важливе значення, зокрема, обставини та характер проступку і завдану установі шкоду, не враховано пояснення директора про те, що даний наказ виданий до неналежної особи. Зазначає, що суд знехтував достовірними і належними доказами позивача, натомість взяв до уваги довідку в.о. директора школи Левкович Г.Б. від 13.12.2013 року про нібито проведений повний розрахунок з позивачем, в якій не вказано конкретної дати розрахунку і станом на яке число такий проведений. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. 27.09.2021 року начальником Управління соціально-гуманітарної політики (далі УСГП) Моршинської міської ради В.Никифорів на виконання вимог статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) надано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи № 456/2514/17 та ухваленні рішення з`ясовано всі обставини що мають значення для справи, дано оцінку доказам та прийнято обґрунтоване рішення. Просить залишити оскаржуване рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20.04.2021 року без змін. 18.10.2021 року позивач по справі ОСОБА_1 на виконання вимог ст.199 ЦПК надав суду відповідь на відзив відповідача. У відповіді зазначає, що відзив відповідача не спростовує належні і достовірні письмові докази позивача щодо порушення трудового законодавства та Закону України «Про оплату праці». Від відповідача по справі УСГП Моршинської міської ради Т.Левкович поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Матеріалами справи та судом встановлено, що 21.08.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УСГП Моршинської міської ради, який надалі уточнив та просив: визнати незаконними накази УСГП Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, № 59-к від 12 вересня 2013 року, № 60-к від 16 вересня 2013 року; поновити його на роботі; стягнути з відповідача в його користь заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні та вимушеного прогулу з 08.10.2013 року в сумі 1 292 910,90 грн. та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати в сумі 8 937 666,70 грн. станом на 18.10.2021 року. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.01.2014 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказів УСГП Моршинської міської ради № 65-к від 04.10.2013 року, № 59-к від 12.09.2013 року, № 60-к від 16.09.2013 року; в поновленні ОСОБА_1 на роботі, стягнення з відповідача в його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.10.2013 року по день поновлення на роботі та стягнення всіх судових витрат. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 24.02.2014 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.01.2014 року залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.11.2014 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.01.2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 24.02.2014 року залишено без змін. Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд повторно з аналогічним позовом, однак з підстав, що судом не було досліджено при розгляді справи та ухваленні 16.01.2014 року порядок його звільнення з роботи, зокрема, в порушення вимог ч.1 п.1 ст.41, ст.149 КЗпП України, від нього не було відібрано пояснення, що є підставою для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також в порушення вимог ст.116 КЗпП України невчасне проведення з ним розрахунку при звільненні з роботи. Як встановлено матеріалами справи, предметом спору у справі № 456/5474/13-ц була вимога позивача до того ж відповідача УСГП Моршинської міської ради, 3-я особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При вирішенні спору, суд всебічно із врахуванням всіх вимог трудового законодавства, що стосуються предмету спору з`ясовує на підставі яких фактів та в якому порядку, враховуючи вимоги чинного трудового законодавства щодо строків виконання, відповідачем постановлено накази про звільнення з роботи. Як встановлено судом вимоги позову ОСОБА_1 щодо скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку вимушеного прогулу є тотожними вимогам, які розглядалися у справі № 456/5474/13-ц, за наслідками якого ухвалено рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року, яке набрало законної сили. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції у рішенні від 16.01.2014 року зазначив, що на звернення УСГП Моршинської міської ради від 12.09.2013 року № 684 позивачем ОСОБА_1 13.09.2013 року № 01-31/258/а надано пояснення з приводу фактів, зазначених у листі, які в подальшому стали підставою для постановлення оскаржуваних наказів (а.с.88-89). Окрім цього, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивач надавав пояснення з приводу заявлених ним вимог. Не відібрання письмового пояснення не є перешкодою для постановлення наказу з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу для розірвання трудового договору. Відтак, відсутні підстави повторно розглядати спір з тих самих підстав, рішення по якому вступило у законну силу. За приписами Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Щодо іншої підстави для поновлення на роботі, а саме невиплата заробітної плати в день звільнення, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.10.2013 року в сумі 1 292 910,90 грн. та компенсації невиплаченої заробітної плати за цей період по 18.10.2021 року в сумі 8 937 666,70 грн., суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення зазначеної вимоги. Відмовляючи у задоволенні зазначеної вимоги, суд першої інстанції послався на строк позовної давності. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За змістом ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Норма ст.117 КЗпП України є санкцією для власника чи уповноваженого ним органу за недотримання вимог ст.116 КЗпП України, однак не підставою для поновлення працівника на роботі. Згідно рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16.01.2014 року, яке набрало законної сили після перегляду судом апеляційної та касаційної інстанції, встановлено, що згідно довідки НВК «СЗШ-ліцей» м.Моршин № 01-31/356 від 19.12.2013 року та Наказу № 65-к від 04.10.2013 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 07.10.2013 року з посади директора НВК «СЗШ-ліцей» м.Моршин та проведено повний розрахунок в сумі 10 587,25 грн. Відповідно до пояснень позивача ОСОБА_1 , даних ним 12.11.2018 року на клопотання начальника УСГП Моршинської міської ради Т.Левкович про застосування строків позовної давності вбачається, що останній зазначає, що згідно авансових звітів йому виплачено недоплачені при розрахунку кошти у розмірі 1 128,55 грн. через п`ять місяців звільнення з роботи частинами 05 та 06 березня 2014 року. Відповідно до рішення апеляційного суду Львівської області та виданого виконавчого листа Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 06.05.2016 року відповідачем виплачено частину компенсації у розмірі 1 371,00 грн. за невикористану та невраховану в наказі №67-к від 07.10.2013 року додаткову відпустку за 2012 та 2013 роки. Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, прописано норму, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу. Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року ( справа № 240/532/20 ) з посиланням на вище зазначене прописав, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимого про вирішення трудового спору. Із врахуванням вимог позовної заяви, які не є правовою підставою для задоволення позовних вимог, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Одним із основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно із якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Бурмеску проти Румунії, заява № 28342/95.п.61 ECHR, 1999-УІІ). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (п.62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою-домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (Справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99, п.52, ECHR, 2003- ІХ). Європейський суд з прав людини прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови, в порядку визначеному ст.ст.389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 жовтня 2021 року. Головуючий суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк