Постанова 4855 № 640/27746/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27746/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року, - У С Т А Н О В И В: Підприємство з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна», яке протокольною ухвалою суду змінено на Підприємство з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» (далі - позивач) звернулося у суд з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2020 року №0001544203 та №0001554203, якими зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та розмір від`ємного значення з цього податку. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та скасування. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із судовим рішенням, Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що господарські відносини позивача з контрагентами належним чином не підтверджені, а тому спірні податкові рішення прийняті обґрунтовано. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує на законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що на підставі наказа про проведення перевірки від 19.06.2020 року №598 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача по декларації за квітень 2020 року з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., за результатами якої складено акт від 17.07.2020 року №903/28-10-42-03/23393195. Проведеною перевіркою встановлення порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року у сумі ПДВ 2681457,00 грн., що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку за квітень 2020 року на 722497,00 грн. та завищення значення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 1958960,00 грн. На підставі висновків акту перевірки 12.08.2020 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: - №0001554203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 1958960,00 грн. за квітень 2020 року; - №0001544203, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану за рахунок платника у банку у розмірі 722497,00 грн., в т.ч. штрафні санкцій - 361249,00 грн. За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 22.10.2020 року №30774/6/99-00-06-02-02-06 залишено без змін означені податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення. Уважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у акті перевірки обставин щодо непідтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, а тому такі є протиправними та підлягають скасуванню. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). За змістом пунктів 200.1, 200.2 і 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Так, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою. Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. З аналізу наведених законодавчих приписів убачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Разом з тим будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів. Відповідно до пункта 2.1 Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Колегією суддів установлено, що основним видом діяльності позивача є 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин. З акта перевірки вбачається, що відповідачем встановлено завищення Підприємством з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» задекларованих показників за квітень 2020 року, з огляду на відсутність підтвердження первинними документами господарських операцій з ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» (35836475) та ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» (40326796). Як убачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» (продавець) укладено договір поставки від 24.03.2020 року №ОР-22823 та від 16.04.2020 року №ОР-23042, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2019 року на умовах DAT «Поставка на терміналі» (у редакції Інкотермс 2010) - Тіс-Зерно, ТОВ (Южний) у порту Южний. Відповідно до пункту 2.1 Договору від 24.03.2020 року №ОР-22823, кількість товару складає 800,000 тонн (+/- 5% в опціоні покупця). На підтвердження виконання умов вказано договору позивачем надано додаткову угоду №1 від 08.04.2020 року до Договору від 24.03.2020 року №ОР-22823, видаткові накладні, рахунки на оплату, податкові накладні, зведені реєстри товару, прийнятого ТОВ «ТІС-Зерно» від ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», товарно-транспортні накладні, картки аналізу зерна, реєстр складських квитанцій. Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Окрім того, між позивачем (покупець) та ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» (продавець) укладено типові договори поставки від 20.03.2020 року №ОР-02056, від 10.03.2020 року №СР-02027, від 02.03.2020 року №СР-02025, від 12.02.2020 року №ОР-22399, від 16.04.2020 року №ОР-23042, відповідно до умов яких продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2019 року на умовах DAT «Поставка на терміналі» (у редакції Інкотермс 2010) - Тіс-Зерно, ТОВ (Южний) у порту Южний. На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано додаткову угоду №1 від 17.04.2020 року до Договору від 16.04.2020 року №ОР-23042, видаткові накладні, зведені реєстри товару, прийнятого ТОВ «ТІС-Зерно» від ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», товарно-транспортні накладні, картки аналізу зерна, реєстр складських квитанцій. Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, зокрема, договори та додатки до них, податкові, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, тощо, що не заперечується відповідачем. Згідно із статтею 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню на зерновому складі. Власники зерна мають укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Відповідно до статті 43 цього Закону, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Судом установлено, що отримання товару на зберігання підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі, картками аналізу зерна, складськими квитанціями на зерно. Також визначальним в цьому випадку є факт експорту отриманого від ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи митними деклараціями. Так, позивачем надані первинні документи, які підтверджують поставки йому товару ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», а також документи, які підтверджують подальшу реалізацію отриманого товару. На момент cкладання податкових накладних в період, що перевірявся, ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому порядку в якості платників ПДВ, а тому мали відповідні правові підстави для складання податкових накладних. На запит позивача ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» додатково надано позивачу довідку №85 від 15.02.2019 року, видану відділом Держкомзему у Менському районі Чернігівської області, згідно якої в користуванні ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» на території Величківської сільської ради знаходяться земельні ділянки загальною площею 1196,50 га, що свідчить про відповідність площі земельних ділянок, зазначеній у звіті ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» про посівні площі с/г культур під урожай 2019 року за формою 4-сг. При укладенні договору із ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» позивач отримав від останнього копію звіту про посівні площі с/г культур під урожай 2019 року за формою 4-сг, згідно з яким посівні площі під кукурудзу на зерно становлять 601,20 га, а під пшеницю - 70,30 га. Згідно із звітом про площі та валові збори с/г культур, плодів, ягід і винограду за формою №29-сг, станом на 01.12.2019 року, наданого ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», обсяг виробництва кукурудзи на зерно у масі після доробки становить 5199,07 тони, а пшениці - 372,03 тони. ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» поставило позивачу 179,68 тон пшениці та 2094,34 тон кукурудзи. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що податкові накладні, на підставі яких позивачем збільшено суму податкового кредиту, зареєстровані в установленому порядку. Щодо доводів відповідача про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та матеріальних засобів для здійснення фінансово-господарських операцій, колегія суддів зазначає таке. Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року в справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року в справі №816/166/15-а, від 06.02.2018 року в справі №804/4940/14 від 13 серпня 2020 року в справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року в справі №140/1845/19 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Відтак, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом у справі №440/3779/18. У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це, у свою чергу, у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року в справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року в справі №815/4992/16. Також колегія суддів ураховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року в справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року в справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації. Судова колегія також наголошує, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті. У постанові від 16 квітня 2019 року в справі №804/6909/17 Верховний Суд зазначив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків і відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Колегія суддів звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав" проти України» (2007 рік, заява №803/02),»Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. У згаданих справах Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період, а тому висновки контролюючого органу про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку є помилковими, відтак прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.08.2020 року №0001544203 та №0001554203 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Водночас судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді: Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк (Повний текст постанови складений 27 жовтня 2021 року.)