Постанова 4803 № 213/3195/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7228/21 Справа № 213/3195/20 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 213/3195/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року, яке ухвалено суддею Нестеренком О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (надалі АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Позовна заява мотивована тим, що відповідачка, будучи споживачкою комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , не здійснює в повному обсязі оплату за послугу з постачання теплової енергії, внаслідок чого, за період з 01.10.2013 року по 31.06.2020 року, виникла заборгованість за послугу централізованого опалення в розмірі 56 799,06 грн. Вказані обставини є підставою для стягнення боргу у повному обсязі, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 56 799,06 гривень, інфляційні втрати 17 543,98 гривень, 3% річних 4725,70 гривень, всього 79 068,74 гривень, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2013 року по 31.06.2020 року у розмірі 56 799 гривень 06 копійок, інфляційні втрати 17 543,98 гривень, 3% річних 4725,70 гривень, всього 79 068 гривень 74 копійки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір у розмірі 2102,00 гривень. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на грубе порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_1 не являється споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», оскільки у належній їй на прав власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено автономне опалення та жодних правовідносин із позивачем вона не має. Вказує на те, що вона не укладала із АТ «Криворізька теплоцентраль» договір щодо надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, не отримує такі послуги, а тому не зобов`язана вносити плату за послуги, які нею не споживаються. Також, вказує й на те, що судом було розглянуто справу за її відсутності та без її належного повідомлення про час та місце розгляду справи. При цьому, вважає, що суд першої інстанції помилково відніс дану справу до категорії малозначних. Крім іншого вказує й на те, що сума позову заявлена починаючи з 2013 року, й позивач не надав обґрунтованого пояснення чому були пропущені терміни позовної давності. На переконання відповідачки, суд першої інстанції не мав правових підстав для розгляду позовних вимог, які заявлені поза межами позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 року «Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» передано об`єкти теплопостачання в Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста, тобто з 01.10.2013 року виконавцем послуги теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку АДРЕСА_2 є АТ «Криворізька теплоцентраль». З наданої АТ «Криворізька теплоцентраль» виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 та Витягу з державного рєстру прав власності на нерухоме майно, власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є. ОСОБА_3 . За період з 01.10.2013 року по 31.06.2020 року, АТ «Криворізька теплоцентраль» за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , нараховано загальну суму 56 799,06 грн. Задовольняючи позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль», суд першої інстанції керувався Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, та виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_3 , які їй надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», у період з жовтня 2013 року по червень 2020 року не сплачувала за теплову енергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача АТ «Криворізька теплоцентраль». Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення ОСОБА_3 від обов`язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачка у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань з жовтня 2013 року по червень 2020 року. Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка має зобов`язання перед позивачем по оплаті комунальних платежів з централізованого опалення, з огляду на наступні обставини. Згідно частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку. Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно пункту 24 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил). Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від цих послуг. Зокрема, вказаним Порядком було установлено, що для вирішення питання відключення від мережі централізованого опалення, власник (власники) житлового будинку повинні звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання з письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляються протоколом. У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у розглядуваній справі, відключення споживачів від мережі централізованого опалення в законному порядку мало відбуватись на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади і з дотримання споживачем процедури визначеної Порядком. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтованого виходив із того, що від`єднання квартири від мереж централізованого опалення здійснено відповідачкою самовільно, без дотримання вимог щодо складання та затвердження акту про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №

4. Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення квартири відповідачки від мережі централізованого теплопостачання та встановлення у квартирі індивідуального (автономного) опалення, із дотримання вимог вищенаведених правових норм. Отже, судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 здійснено самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15 зроблено висновок, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Оскільки відповідачі відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року (справа № 490/11619/15-ц, провадження №61-23337св18) та від 18 червня 2020 року (справа №643/133/17, провадження № 61-38460св18). Враховуючи викладене суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання централізованого опалення та обслуговування мереж опалення, а самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення, не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_3 , за період з 01.10.2013 року по 31.06.2020 року, у визначеному позивачем розмірі, що становить 56 799,06 гривень. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не існує будь-яких відносин, оскільки договір між сторонами не укладено, є безпідставними. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неотримання нею наданих АТ «Криворізька теплоцентраль» послуг з опалювання у спірний період, колегія суддів відхиляє, як недоведені. Крім того, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене, правовідносини, які склались між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Тому на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачка у встановлені законом строки не вносила плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для про задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань жовтня 2013 року по червень 2020 року, а саме: інфляційні втрати у розмірі 4 725,70 грн. та три відсотки річних у розмірі 17 543,98 грн. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, як малозначної, без належного повідомлення відповідачки ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2-6 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у наступному порядку: спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; а також загальне позовне провадження - призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» заявлено позовну вимогу про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 56 799,06 гривень, інфляційні втрати 17 543,98 гривень, 3% річних 4725,70 гривень, всього 79 068,74 гривень, тобто дана справа є малозначною в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, й доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до довільного тлумачення норм ЦПК України. Оскільки, предмет даного спору не включено до переліку справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, визначеного у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, цивільна справа за позовом АТ «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно, ухвалою від 01 вересня 2020 року, постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 16). За положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення суду є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у випадку, якщо так повідомлення є обов`язковим, тобто неповідомлення відповідачки ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, у даному випадку, зважаючи на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими та таким, що заслуговують на увагу, доводи апеляційної скарги про те, що сума позову заявлена починаючи з 2013 року, й суд першої інстанції не мав правових підстав для розгляду позовних вимог, які заявлені поза межами позовної давності. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Лише той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 317/3698/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц). Як вбачається з матеріалів справи, справу розглянуто судом без вручення відповідачці ОСОБА_3 позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження, що позбавило її можливості заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції, а тому наявні підстави для вирішення апеляційним судом заяви останньої про застосування позовної давності, яку вона не зявляла у суді першої інстанції з об`єктивних, незалежних від неї обставин. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Частиною 1 ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно. Крім того, обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України Про теплопостачання. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку. Позивач звернувся до суду з позовом 19 серпня 2020 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по липень 2017 року включно. На підставі зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_3 за період по липень 2017 року, у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами строку позовної давності. Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період з серпня 2017 року по червень 2020 року, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. 26.04.2017 року Верховний Суд України, у справі №3-1522гс16, сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності, в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов`язання, згідно якої внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Таким чином, стягнення інфляційних втрат і 3 % річних має відбуватися за останні три роки, які передували зверненню позивача до суду з даним позовом, тобто з серпня 2017 року по червень 2020 року, тобто в межах заявлених позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суми заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з серпня 2017 року по червень 2020 року включно, у розмірі 30 132,11 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 1 316,96 гривень, 3 % річних у розмірі 1 210,69 гривень, а всього 32 695,76 гривень. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 861,82 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (2 102,00 грн. судовий збір сплачений за подання позовної заяви (а.с. 1) х 41% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 861,82 грн.). Крім того, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 860,27 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (3 153,00 грн. судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги (т. 1 а.с. 217, т. 2 а.с. 8) х 59% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 1 860,27 грн.). Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням наведеного, колегія суддів покладає на позивача АТ «Криворізька теплоцентраль», як на сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судовий витрат на користь ОСОБА_1 у розмірі 998,45 грн., звільнивши сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 грудня 2020 року- скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги за період з серпня 2017 року по червень 2020 року включно, у розмірі 30 132 (тридцять тисяч сто тридцять дві) гривні 11 (одинадцять) копійок, суму індексу інфляції у розмірі 1 316 (одна тисяча триста шістнадцять) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок, 3 % річних у розмірі 1 210 (одна тисяча двісті десять) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок, а всього 32 695 (тридцять дві тисячі шістсот дев`яносто п`ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору, у розмірі 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 45 (сорок п`ять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: