Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/12441/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12441/20 пров. № А/857/12212/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Курильця А.Р., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (головуючий суддя Сакалош В.М., м. Львів, повний текст складено 29.04.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 100000 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Управління Служби безпеки України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що будучи державною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, СБУ вправі здійснювати будь-які виплати виключно у разі наявності бюджетних призначень на такі витрати. З урахуванням вимог бюджетного законодавства України зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 виникло після видачі наказу про виключення його зі списків особового складу, тобто після 18.10.2018. Розрахунок заборгованості було проведено вчасно, а саме 07.02.2019 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. Дана затримка є абсолютно незначною та пов`язана з особливостями бюджетного законодавства і не може бути розцінена як винна бездіяльність саме співробітників УСБУ у Львівській області. При цьому виплата заборгованості була проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань, замовлених для цієї мети. Відтак вважаю, що будь-якої бездіяльності (тим більше - протиправної винної) співробітниками УСБУ у Львівській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні допущено не було, і, отже, позовні вимоги позивача щодо визнання винною протиправною бездіяльності саме УСБУ щодо не проведення повного розрахунку при звільненні вважаємо неприйнятними і такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, будь-які претензії від ОСОБА_1 не надходили ні стосовно суми нарахованої виплати одноразової грошової допомоги, ні щодо строків виплати. Вищезазначене кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.04.2019 у справі № 342/158/17, згідно з п. 38 якої «для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими також є конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків...». Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 464/5990/16-а також наголосив, що «..як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені». Здійснення виплат була можлива лише при умові, коли регіональний орган безпеки мав реальну можливість для його виконання, а саме - після надходження коштів на виплату. Пасивної поведінки, пов`язаної з порушенням строків виплати, Управлінням СБУ у Львівській області допущено не було, оскільки необхідні бюджетні кошти були замовлені до викладення позивача зі списків особового складу, а виплата була здійснена негайно після отримання замовлених для цього коштів. У зв`язку із цим, звернутає увагу на невірне обчислення позивачем кількості днів так званої заборгованості та суми, яка не була виплачена йому на день звільнення 18.10.2018. Так, компенсація вартості за неотримане речове майно була нарахована 28.11.2018; одноразова грошова допомога при звільненні була нарахована 07.02.2019; перерахунок (донарахування після ревізії) компенсації за неотримане речове майно було здійснено 23.08.2019. Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/7094/20 від 10.11.2020 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015- 2018 роки, УСБУ у Львівській області виплатило позивачу 22982,23 грн. У зв`язку із цим після вступу в законну силу рішення суду відповідач зобов`язаний був виплатити та виплатив позивачу грошові кошти в сумі 22982,23 грн, які на думку позивача були виплачені із затримкою, однак ця сума ніяк не становить 211375,82 грн. Отже, станом на 07.02.2019, тобто через 3,5 місяці після звільнення, ОСОБА_1 було виплачено в декілька етапів 80% суми, яка вказується позивачем як заборгованість, що становить 169679,89 грн. В червні 2019 року при проведенні ревізії КРІ ревізорами (а не співробітниками Управління) були донараховані додаткові суми по компенсації за неотримане речове майно (пов`язані з можливістю застосування інших закупівельних сум, при цьому кількісні характеристики самого речового майна, належного ОСОБА_1 , не змінились), та зобов`язано УСБУ у Львівській області додатково виплатити суми компенсації 75 звільненим військовослужбовцям УСБУ, в тому числі - позивачу. Така виплата була проведена 23.08.2019 в сумі 18713,70 грн на вимогу ревізорів і без будь-яких вимог з боку позивача. І отже, станом на 23.08.2019, якщо зробити обчислення від суми заборгованості, яку вказує позивач, останньому було виплачено 89% від вказаної ним суми. Щодо твердження представника позивача про застосування ним принципу співмірності у вигляді самостійного зменшення розміру позовних вимог з 322930,28 до 100000 грн, вважає за необхідне вказати, що суму в 100000 грн, вказану представником позивача, порівняно із сумою, яка позивачу була виплачена на підставі рішення суду із затримкою не є співмірною, і суперечить ряду висновків Верховного Суду, про які відповідач вказував у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 . Наведені представником позивача розрахунки суперечать п. 94.5 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, в якому вказано - для приблизної оцінки розміру майнових витрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, якою можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. При нарахуванні суми заборгованості представник позивача застосовує норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №

100. Разом з тим, слід зазначити, що норми трудового законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю, на які посилається представник позивача в позовній заяві, взагалі не розповсюджуються на військовослужбовців, що вказує на помилковість розрахунків, зазначених в позовній заяві, та є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. Усі питання, пов`язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», а також відомчими нормативними актами СБУ. При цьому, за своєю природою, підставами нарахування, структурою, способом правового регулювання та іншими ознаками поняття «заробітна плата» не є тотожнім поняттю «грошове забезпечення». Так, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям за проходження військової служби (ст.9 зазначеного Закону), при цьому порядок її проходження визначений окремим документом, а норми КЗпП регулюють трудові відносини працівників, які за своєю природою є зовсім іншими ніж військова служба. Крім того, звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , будучи виключеним зі списків особового складу з 18.10.2018, до теперішнього часу (протягом двох років) не вживав заходів щодо захисту «порушених» прав по усіх пунктах позовних вимог, що сприймалось регіональним органом безпеки як його погодження і з сумами виплат, і з їх строками. На момент звільнення з військової служби претензій майнового характеру щодо неповного розрахунку позивач не заявляв. На даний факт судом першої інстанції взагалі не було звернуто уваги, а аргументи відповідача були проігноровані в цій частині. Окремо апелянт зазначає, що позивач просив суд стягнути на його користь з УСБУ у Львівській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100000 грн, при цьому вказував, що сума середнього заробітку за затримку в такому розрахунку складає 322930,28 грн. Сума 100000 грн позивачем виведена ніби то із врахуванням принципу співмірності. Однак, суд першої інстанції прийняв рішення частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язав УСБУ у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. При цьому, виносячи таке не конкретизоване рішення, суд навіть не вказав на скільки частково він задовольняє майнову вимогу позивача, оскільки така вимога була пред`явлена в сумі 100000 грн, а сама сума середнього заробітку, обрахована позивачем складала 322930,28грн. Таке рішення першої інстанції у випадку його виконання відповідачем на власний розсуд може призвести до виникнення нових спірних правовідносин між позивачем і відповідачем, оскільки кожна сторона буде тлумачити дане рішення в свою користь, у зв`язку із тим, що судом при прийнятті рішення не дотримано вимог статті 242 КАС України. У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ч. 4 ст. 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з викладеного слідує, що оскаржуване рішення суду є необгрунтованим, прийнятим без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права в частині визначення розміру «відповідальності» відповідача за несвоєчасний розрахунок із позивачем при звільненні, зокрема із застосуванням принципу співмірності, враховуючи обставини спірних правовідносин, що склалися між позивачем і відповідачем, що ні в якому разі, на думку відповідача, не відповідає завданню адміністративного судочинства. У відповідності до вимог ч.1 та ч. 23 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2018 наказом голови Служби безпеки України у Львівській області № 676-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу. Згідно інформації щодо проведених нарахувань та виплат при звільненні з військової служби старшого прапорщика ОСОБА_1 , компенсація вартості за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна від 18.10.2018 в сумі 28092,94 грн виплачена ОСОБА_1 28.11.2018; одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби на підставі наказу начальника Управління від 18.10.2018 №676-ос виплачена позивачу в сумі 141586,95 грн - 07.02.2019; компенсація вартості за неотримане речове майно на підставі наказу начальника управління від 01.07.2019 №376-ос виплачена - 23.08.2019 в сумі 18713,70 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі № №380/7094/20 зобов`язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.10.2018. Відповідно до виписки з карткового рахунку позивача 15.12.2020 на виконання вищевказаного рішення суду УСБУ у Львівській області виплачено позивачу 22092,23 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що порядок та умови відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовано ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як уже зазначалось вище остаточний, розрахунок при звільненні, на виконання рішення суду здійснено з позивачем 15.12.2020. При цьому, позивача виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення наказом від 18.10.2018. Суд першої інстанції вірно вважав, що ОСОБА_1 не повинен зазнавати матеріальних втрат з незалежних від нього обставин. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість …Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.71 рішення). Враховуючи вищенаведені обставини, та беручи до уваги положення ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції прийшов до підставного висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд першої інстанції помилково переклав визначення суми середнього грошового забезпечення у даному випадку на відповідача. Суд першої інстанції поза увагою залишив положення ч. 5 ст. 242 КАС України згідно якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц дійшла правових висновків, згідно яких, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідно до п. 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: «https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/», середньозважена облікова ставка за кредитами: з 18.10.2018 по 25.04.2019 (189 днів) 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 днів) 17,5% річних; з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) 17% річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) 16,5% річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) 15,5% річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 (36 днів) 13,5% річних; з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) 11% річних; з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) 10% річних; з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) 8% річних; з 12.06.2020 по 15.12.2020 (182 дні) 6% річних. Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченого середнього заробвтку за час затримки розрахунку при звільненні (22982,23 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 6825 грн 71 коп., тобто: - 18% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,05%) х 189 днів = 2171,82 грн; - 17,5 % річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,05%) х 84 дні = 965,25 грн; - 17% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,05%) х 49 днів = 563,06 грн; - 16,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,05%) х 49 днів = 563,06 грн; - 15,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,05%) х 49 днів = 563,06 грн; - 13,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,04%) х 39 днів = 358,52 грн; - 11% річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,03%) х 42 дні = 289,58 грн; - 10% річних / 365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,03%) х 42 дні = 289,58 грн; - 8% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,02%) х 49 днів = 225,23 грн; - 6% річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 22982,23 грн х 0,02%) х 182 дні = 836,55 грн; Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 2171,82 грн + 965,25 грн + 563,06 грн + 563,06 грн + 563,06 грн + 358,52 грн + 289,58 грн + 289,58 + 225,23 грн + 836,55 грн = 6825 грн 71 коп. Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 6825 грн 71 коп. Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції самоусунувся від вирішення спору по суті. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо судом порушено норми матеріального та процесуального права, а позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області задовольнити частково, скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року по справі № 380/12441/20. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Управління Служби безпеки України у Львівській області (ЄДРПОУ 20001591) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6825 (шість тисяч вісімсот двадцять п`ять) гривень 71 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 27.10.2021.