Постанова 4854 № 420/3485/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3485/21 Головуючий першої інстанції Іванов Е.А. Час та місце ухвалення судового рішення « 11:44», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 04.05.2021р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В., за участю секретаря судового засідання Смирнової М.В., представника позивача Пуленко А.Г., представника відповідачів Філіпенко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 10.03.2021р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування п.10 наказу Державної міграційної служби від 19.11.2020р. №193 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» в частині скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Білорусь - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача та обміняти посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 10.02.2005р., у зв`язку із досягненням 45-річного віку. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що міграційним органом без наявності правових підстав скасовано дію її посвідок на постійне проживання в Україні, що негативно впливає на її правове становище. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2021р. позов задоволений, оскільки міграційним органом визнано недійсними посвідки позивача на постійне проживання в Україні за відсутності визначених законом правових підстав, та наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи норм матеріального права, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняте нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом. /а.с.12/ 06.07.2002р. між позивачем та громадянином України ОСОБА_2 укладено шлюб, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Іллічівського районного управління юстиції м. Одеси в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зробленого запис №242. /а.с.13/ 26.02.2003р. ВПР та МР м. Одеси позивачу на підставі її заяви видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 з терміном дії до 26.02.2005р. /а.с.15/ 10.02.2005р. ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області, на підставі Закону України «Про імміграцію», видано позивачу тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 з терміном дії - безстроково. /а.с.16/ 25.08.2020р. позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні у зв`язку досягненням нею 45-річного віку. Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 28.09.2020р. №51032300004741 відмовлено громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321. /а.с.82/ 12.10.2020р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області затверджено висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 , яким встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 , отримала як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянином України, однак п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» передбачена можливість імміграції одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з ким він перебуває у шлюбі понад два роки є громадянином України, а шлюб громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , з громадянином України ОСОБА_2 , на час звернення ОСОБА_1 , тривав менше необхідного терміну, отже не міг бути підставою імміграції в Україну. Вказаним також встановлено, що позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії ОД №311/2003 терміном дії до 26.02.2005р. /а.с.84-93/ Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13.10.2020р. №5100.5.3-10839/51.1-20 направлено до Державної міграційної служби України вищезазначений висновок разом з матеріалами справи про документування позивача посвідкою на постійне проживання для підготовки проекту наказу ДМС про скасування рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання. /а.с.87/ Наказом Державної міграційної служби України від 19.11.2020р. №193, відповідно до підп.18, 25 п.10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014р. №360, підп.8 п.72, абзацу 3 п.73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №321, з метою забезпечення належного виконання покладених на ДМС завдань, на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.10.2020р. стосовно громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії ОД №311/2003 від 26.02.2003р. та серії ОД №250/2005 від 10.02.2005р. /а.с.89-93/ Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.11.2020р. №5100.5.3-13087/51.1-20 повідомлено ОСОБА_1 про те, що наказом Державної міграційної служби України від 19.11.2020р. №193 посвідки на постійне проживання видані на її ім`я визнано недійсними, запропоновано позивачу з`явитися до відділу питань тимчасового постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та здати посвідку на постійне проживання. /а.с.18/ Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.01.2021р. №5100.5.3-773/51.1-21 поінформовано позивача, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 не приймалось. /а.с.19/ Вважаючи протиправним наказ про визнання посвідок про постійне проживання в Україні недійсними, позивач звернулася до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-VI (надалі - Закон України 3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. За змістом ч.15 ст.4 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання. Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» визначено, що іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні. Відповідно до п.1, підп.5 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (далі - Порядок №321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Обмін посвідки здійснюється у разі: досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Пунктом 40 Порядку №321 визначено перелік необхідних документів для обміну посвідки, в тому числі її обміну в разі досягнення іноземцем 45-річного віку. Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні (п.43, 46 Порядку №321). Пунктами 62 та 64 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом. Посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію»; 2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Зі змісту вищевказаних норм вбачається, що у разі надходження до органу міграційної служби заяви про обмін посвідки на постійне проживання, останній зобов`язаний розглянути подану заяву та здійснити обмін посвідки на постійне проживання, або, якщо є підстави для відмови в обміні посвідки на постійне проживання, обґрунтовано відмовити у задоволенні заяви, тобто із зазначенням передбачених законом підстав для відмови, що довести до заявника письмово. Як вбачається з рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 28.09.2020р. №51032300004741 підставою для відмови громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання слугував пп.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321. /а.с.82/ Тобто, підставою для відмови у обміні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні слугували дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, що не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію. Згідно з п.73 Порядку №321 у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС. Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі: оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства (пп.8 п.72 Порядку №321). Так, 12.10.2020р. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області затверджено висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 , яким встановлено, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 , отримала як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянином України, однак п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» передбачена можливість імміграції одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з ким він перебуває у шлюбі понад два роки є громадянином України, а шлюб громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , з громадянином України ОСОБА_2 , на час звернення ОСОБА_1 , тривав менше необхідного терміну, отже не міг бути підставою імміграції в Україну. Вказаним також встановлено, що позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії ОД №311/2003 терміном дії до 26.02.2005р. /а.с.84-93/ На підставі вищезазначеного висновку, оскаржуваним наказом Державної міграційної служби України від 19.11.2020р. №193 визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки позивача на постійне проживання серії ОД №311/2003 від 26.02.2003р. та серії ОД №250/2005 від 10.02.2005р. /а.с.89-93/ Разом з тим, пунктом 1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України саме поза квотою імміграції. Водночас, частиною 1 та п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Так, 26.03.2003р. ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію на підставі чого в подальшому видано посвідку на постійне проживання в Україні. /а.с.64, 122/ Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Так, листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.01.2021р. №5100.5.3-773/51.1-21 поінформовано позивача, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 не приймалось. /а.с.19/ Отже, 26.02.2003р. при наданні позивачу тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні та 10.02.2005р. при наданні позивачу нової тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні, ВПР та МР м. Одеси та ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області відповідно, проводили перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувалися положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювали, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявили, 26.02.2003р. затвердили висновок про залишення в Україні на постійне місце проживання громадянки Білорусі ОСОБА_1 та видали їй посвідку на постійне місце проживання в Україні, а тому доводи відповідача про те, що позивачу посвідку на постійне місце проживання в Україні було надано з порушенням вимог законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018р. у справі №820/3610/17, від 26.06.2020р. у справі №820/1861/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недотримання відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення принципу пропорційності, який, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього, що в свою чергу також є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування. Навіть за обставини помилкового надання дозволу на імміграцію або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на позивача є неприпустимим. Враховуючи вищевикладене, суд колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п.10 наказу Державної міграційної служби від 19.11.2020р. №193 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» в частині скасування посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Республіки Білорусь - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Тому, є безпідставними доводи відповідача з приводу того, що зобов`язання здійснити обмін посвідки є втручанням в його дискреційні повноваження та виключну компетенцію з наступних підстав. Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Умови, за яких орган відмовляє у видачі посвідки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен видати посвідку. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - видати посвідку або не видати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними. Отже, суд першої інстанції правомірно зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача та обміняти посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №250/2005 від 10.02.2005р., у зв`язку із досягненням 45-річного віку. На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 27.10.2021р. Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.