Постанова 4824 № 359/8871/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/8871/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13502/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П., за участю секретаря судового засідання Малашевського О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021 року у складі судді Муранової-Лесів І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням посади та середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В : У листопаді ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом в якому просить стягнути з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12 травня 2020 року до винесення рішення у справі, а також одноразову грошову допомогу при звільненні у зв`язку зі скороченням посади у розмірі 112 950 грн та судові витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. Позов обґрунтовано тим, що з 23.07.2009 року позивач працював на різних посадах в державному підприємстві обслуговування повітряного руху України та був звільнений наказом №493/о від 12.05.2020 з посади водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації РСП «Київцентраеро» Украероруху за п.1 ст.40 КЗпП України. Безперервний стаж позивача на підприємстві становить повних 10 років. 12.05.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою у якій просив відповідача надати матеріальну допомогу, яку гарантує адміністрація «Украероруху» відповідно до пункту 6.25.3 колективного договору. У відповідь на заяву позивача, адміністративний директор повідомив, що на підставі пункту 14.1 Колективного договору у зв`язку з фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів немає можливості надавати матеріальну допомогу на підставі пункту 6.25.3 Колективного договору. Також позивач направляв лист від 22.07.2020 року щодо строків виплати матеріальної допомоги у відповідь на який ДП «Украероруху» відмовило йому у виплаті матеріальної допомоги. Позивач не погоджується з діями відповідача та вважає, що з ним не було проведено повний розрахунок при звільненні, чим порушені його права. Вважає, що відповідач мав виплатити йому при звільненні матеріальну допомогу в розмірі: посадовий оклад 11 295 грн х 10 років стажу = 112 950 грн, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що відповідно до довідки про середню заробітну плату від 16.10.2020 року № 138 його середньоденний заробіток становить 629.89 грн, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату подання позовної заяви (06.11.2020 року) становить: 629.89 грн. х 124 робочих днів) = 78 106,36 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 22 червня 2021року, задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку зі скороченням посади в розмірі 10 посадових окладів в сумі 112 950 грн. В іншій частині заявлених вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено. Вирішено питання судових витрат та стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 5 000 грн. В апеляційній сказі ДП «Украерорух» посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . За змістом зазначено, що позивач був звільнений з посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці (скорочення штату працівників) за п.1 ст.40 КЗпП України та йому були виплачені всі суми, які належать йому від підприємства на день звільнення, відповідно до ст.ст. 40, 116 КЗпП України. Вказано, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам наданим Украерорухом на підтвердження обставин вказаних у відзиві. Також не погоджується з задоволеними вимогами, щодо стягнення судом витрат на правову допомогу, у зв`язку з тим, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів, які давали підстави до їх стягнення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині відмови в стягненні середньою заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та просить прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 169 440 грн 41 коп. Вважає рішення не обґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вказано, що судом встановивши, що при звільненні позивача матеріальна допомога підлягає до виплати у складі всіх сум, вступив в протиріччя і безпідставно відмовив у позові в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за правилами ст. 117 КЗпП України, що є неприпустимим. Зазначено, що оскільки з вини відповідача не було виплачена матеріальну допомогу в 112 950 грн, яка судом задоволена, а тому підлягає стягненню і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 117 КЗпП України в якості відповідальності роботодавця за затримку виплат коштів винагороди за виконану роботу. Позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином (а.с. 30 т.2). Колегія суддів, заслухавши представника державного підприємства, який підтримав апеляційну скаргу, подану в інтересах підприємства та просив відхилити апеляційну скаргу позивача, вивчивши матеріали справи, вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню. Як убачається з матеріалів справи, з 23.07.2009 року позивач працював на різних посадах в державному підприємстві обслуговування повітряного руху України та був звільнений наказом №493/о від 12.05.2020 з посади водія автотранспортних засобів служби транспорту та механізації РСП «Київцентраеро» Украероруху, за скороченням штату працівників, за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.30). Встановлено, що стаж безперервної роботи позивача на підприємстві становить повних 10 років. Відповідно до п. 3.1 колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років, в редакції від 01 лютого 2020 року), передбачено, що положення договору поширюються на найманих працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілок (а. с. 72-74 т.1). Пунктами 6.25.1-6.25.2 розділу 6 «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» колективного договору передбачено, що на підприємстві діє програма соціального захисту (Додаток 19). У випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів. Згідно даних виданої відповідачем довідки, станом на день звільнення з роботи посадовий оклад ОСОБА_1 становив 11 295 грн. (а.с.32 т.1). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки районного суду про наявність підстав до стягнення з державного підприємства та користь ОСОБА_2 матеріальну допомогу, визначену п.6.25.2 колективного договору, у розмірі 112950 грн. За таких обставин, коли умовами колективного договору передбачено право позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні, колегія суддів відхиляє доводи державного підприємства про незаконність рішення районного суду в зазначеній частині. Доводи апеляційної скарги про відсутність у підприємства підстав до нарахування матеріальної допомоги, остільки відповідно до п. 1.5. Програми соціального захисту (додаток 19 до Колективного договору), гарантії соціального захисту працівників надаються за черговістю, встановленою у п.1.4 цієї програми. Кожна наступна програма надається за умови неможливості надати попередню, за виключенням підстав зазначених у п. 1.3 (в), (отримання інвалідності (1 або 2 групи) Програми, за якою передбачається надання виключно грошової допомоги й позивач не скористався своїм правом щодо працевлаштування та жодної заяви на переведення на запропоновані вакантні посади не надав, ретельно перевірялися районним судом, вони отримали відповідну оцінку у судовому рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними. Так, відповідно до умов п.6.25.1 колективного договору на підприємстві діє Програма соціального захисту (Додаток 19) (а.с.49-51 т.1). Відповідно до п.п. 1.3 указаної Програми, підставами виникнення права на соціальний захист є зміни в організації виробництва та праці. Згідно п. 1.4. Програми, гарантіями соціального захисту працівників та інших осіб зазначених у програмі є : а) працевлаштування за спеціальністю, враховуючи наступні обставини освіту, кваліфікацію, місце проживання, та обмеження за станом здоров`я; б) перепідготовка за рахунок коштів Украероруху протягом одного року, після втрати можливості виконувати трудові обов`язки у повному обсязі (спливу дванадцятого місяця відповідно до п. 6.9 Договору) та наступне працевлаштування в Украерорусі, враховуючи фактори; в) грошова одноразова допомога при звільненні працівника. Відповідно до п. 1.5. Програми, гарантії соціального захисту працівників надаються за черговістю, встановленою у п. 1.4. Програми. Кожна наступна гарантія надається за умови неможливості надати попередню, за виключенням підстав зазначених у п. 1.3. (в) Програми, за якою передбачається надання виключно грошової допомоги. Згідно п.2.1. Працевлаштування працівника на підприємстві є головною метою Програми. Так, відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2 Програми, працівнику, що не може перебувати на займаній посаді, пропонуються всі наявні в підприємстві посади, з урахуванням факторів. В перчу чергу пропонуються вакантні посади за місцем проживання. Якщо такі посади відсутні, працівникові пропонується робота в регіональних структурних підрозділах підприємства, розташованих в інших адміністративно-територіальних одиницях. Якщо на підприємстві відсутні вакантні посади за спеціальністю, працівникові пропонується перепідготовка з метою працевлаштування саме на підприємстві та інших вакантних посадах з урахуванням факторів (п. 2.2.1 Програми). За змістом п. 2.3.1. Програми, грошова одноразова допомога надається працівникові у випадках неможливості підприємством надати гарантії соціального захисту, зазначені у п.п.а) та б) п. 1.4. Програми. Між тим, згідно п.1.1. Програми, вона поширюється на працівників Украероруху, які не досягли загального пенсійного віку. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 досягнув пенсійного віку й з 10.16.2007 року отримує пенсію за віком (а.с.147 т.1). Отже, на позивача поширюються інші положення Колективного договору й дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на його користь вихідної допомоги. Погоджується колегія суддів й з висновками районного суду про відсутність правових підстав до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте вважає за необхідне виправити мотиви, за яких суд дійшов таких висновків. Так, районний суд виходив з того, що вихідна допомога не входить у фонд оплати праці, а тому на виниклі правовідносини, пов`язані з несвоєчасною такою виплатою, не поширюються положення вимог ст.ст.116,117 КЗпП України. Разом з тим, місцевий суд не врахував наступне. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону). Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020року у справі № 554/81/15-ц, а також постановах Великої Палати Верховного суду від 26.02.2020року у справі № 821/1083/17, від 13.03.2020року у справі № 810/451/17. Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, положеннями трудового законодавства передбачено право особи на отримання середнього заробітку у випадку не проведення повного розрахунку при звільненні. Разом з тим, вирішуючи спір про стягнення середнього заробітку, колегія суддів враховує наступне. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що: зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. 17 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» № 530-ІХ та внесені зміни до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 про істотну зміну обставин з 12 березня 2020 року в Україні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» на всій території України установлено карантин, при цьому Уряд заборонив будь-які пасажирські перевезення, в тому числі авіаційним транспортом. Доходи Украероруху напряму залежать від інтенсивності повітряного руху в повітряному просторі України. Істотна зміна обставин на підприємстві сталася не внаслідок поведінки сторін колективного договору, а у зв`язку з діями треті осіб, а саме: Всесвітньої організації здоров`я, держави України та її уповноважених органів - Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Вказаним висновком підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлюють виконання умов колективного договору між адміністрацією підприємства та профспілками, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради від 11 лютого 2015 року у період настання карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року) та протягом 6 місяців після їх завершення (а.с.166-183 т.1) Отже, на час звільнення позивача з роботи між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами колективного договору. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.07. 2021року у справі №359/3250/20, у постанові від 22.09.2021 у справі №359/3843/20, у постанові від 22.09.2021 р у справі № 359/3843/20 під час вирішення аналогічного спору до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що в силу ч.4 ст.263 ЦПК України є обов`язковим для врахування під час вирішення заявленого по справі позову. За таких обставин, у справі, яка переглядається, суд хоча й дійшов помилкового висновку про те, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільненні, положення ст.117 КЗпП України не підлягають до застосування, проте правильно вирішив спір по суті, та з урахуванням апеляційним судом відповідних виправлень, результат по суті спору не зміниться, ухвалене у справі судове рішення слід залишити без змін. Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду з огляду на відсутність правових підстав до їх задоволення, колегія суддів дійшла висновку про відхилення поданих по справі апеляційних скарг та залишення рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: