Постанова 4824 № 367/2873/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року м. Київ Справа № 367/2873/18 Провадження: № 22-ц/824/12616/20211 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Пікуль А.А., Борисової О.В., секретар Івасенко І.А. розглянувши апеляційну скаргу адвоката Захаревської Наталії Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Линника В.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Виконком Ірпінської міської ради, Виконком Бучанської міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю, в с т а н о в и в : У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтувавши його тим, що він є власником садового будинку з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, за цією ж адресою. Зазначив, що його право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Стверджує, що у вказаному садовому будинку на даний час без будь-яких законних підстав проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , їх діти - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , чим перешкоджають йому володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.Зазначив, що неодноразово звертався до них з вимогою звільнити садовий будинок, як в усній, так і в письмовій формі, але вони і надалі продовжують проживати у вказаному садовому будинку, хоч мають інше зареєстроване місце проживання.Просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження садовим будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом примусового виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та зобов?язати їх не чинити йому перешкоди в користуванні вищезазначеними об`єктами. Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_2 , без надання іншого житла. Зобов?язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні будинком, надвірними спорудами та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судові витрати по 234,93 грн з кожного. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Захаревська Н.П. в інтересах ОСОБА_1 23 липня 2021 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що у провадженні Ірпінського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, та договору купівлі-продажу садового будинку з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , удаваними. Зазначила, що продавцем за даними договорами була ОСОБА_1 , яка вважає, що була позбавлена своєї власності в протиправний спосіб, оскільки вказані договори є удаваними правочинами, а саме договорами застави (іпотеки), метою укладання яких було забезпечення повернення грошових коштів. Вказала, що ОСОБА_1 було подано до суду клопотання про зупинення даної цивільної справи у зв`язку з розглядом цивільної справи про визнання договорів удаваними, проте судом першої інстанції в задоволенні даного клопотання було відмовлено у зв`язку з недослідженням судом всіх доказів. Крім того відмітила, що судом було порушено порядок призначення справи до розгляду по суті, оскільки в підготовчому судовому засіданні відповідачу - ОСОБА_1 не було направлено позовну заяву у новій редакції від 13 липня 2020 року. Крім того зазначила, що судом було прийнято до уваги докази, надані позивачем, які бути отримані останнім з порушенням порядку, встановленого законом, а саме позивач не зазначив, у кого перебувають оригінали документів та не засвідчив їх належним чином. Вказала, що суд розглянув справу за відсутності відповідачів, хоча причини їх неявки були поважними. Просила скасувати рішення суду першої інстанції, а позовні вимоги ОСОБА_7 залишити без задоволення. Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що твердження скаржника про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 251 ЦПК України відмовив у зупиненні провадження у даній справі, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення цивільної справи про визнання договорів удаваними. Крім того, зазначив, що подання позовної заяви в новій редакції було зумовлено лише залученням у даній справі співвідповідача ОСОБА_6 , нові докази до позову не подавалися, а тому доводи скаржника про те, що суд прийняв до розгляду нову редакцію позовної заяви поза межами підготовчого провадження також є безпідставними. Усі докази, які були надані суду разом із першою позовною заявою, були засвідчені належними чином. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат Захаревська Н.П. в інтересах підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити. ОСОБА_2 та його адвокат Стрілець О.А. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником садового будинку з відповідними будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2018 року ОСОБА_1 та її дітям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 належить на праві спільної власності квартира АДРЕСА_3 . За цією ж адресою за відповідачами зареєстровано місце проживання. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 проживають в садовому будинку з відповідними будівлями та спорудами та користуються земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, не будучи членами сім`ї ОСОБА_2 , маючи інше житло, безпідставно проживають в садовому будинку та користуються земельною ділянкою, що належать позивачу, чим порушують його права як власника. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16 міститься висновок про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, як постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 , будучи власником судового садового будинку з відповідними будівлями та спорудами та земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 3210800000:01:030:0631, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у лютому 2015 року відчужила вказане нерухоме майно ОСОБА_8 , яка в подальшому 29 листопада 2017 року відчужила це майно ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки. Оскільки ОСОБА_1 та члени її сім`ї не є власниками садового будинку з відповідними будівлями та спорудами та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачів, які проживають у будинку без достатніх правових підстав. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто,дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заяви № 7151/75, № 7152/75). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»). Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року в справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року в справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року в справі «Пауліч проти Хорватії»). В рамках справи, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 та члені її сім`ї не є власниками спірного нерухомого майна, тобто, користуються ним без правових підстав, при цьому, мають інше житло та відповідну реєстрацію місця проживання, зокрема, ОСОБА_3 у АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 разом із дітьми по АДРЕСА_5 в цьому ж місті, а тому усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з садового будинку не може вважатись втручанням у їх, відповідачів, право на повагу до житла. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення у справі № 367/6667/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки удаваними, колегія суддів виходить із того, що розгляд справи № 367/6667/19 не є перешкодою для встановлення обставин у даній справі під час її розгляду по суті заявлених вимог. Справа № 367/6667/19 та справа, що переглядається, мають різні предмети та підстави позову, обставини, які будуть встановлені у справі № 367/6667/19 не входять до предмету доказування у даній справі, а тому підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне посвідчення позивачем наданих доказів, колегія суддів зазначає, що позовна заява підписана та подана ОСОБА_2 , докази, долучені до позовної заяви, містять ініціали ОСОБА_2 та його підпис, а тому, колегія суддів відхиляє такі доводи як безпідставні. Долучені до позову докази є належними та допустимими, сумнівів у їх недостовірності у суду немає. Щодо неналежності такого доказу як інформаційна довідка № 114822860 від 21.02.2020 року, то такий доказ в матеріалах справи відсутній. Позивачем разом із першою заявою по суті подана інформаційна довідка № 114822860 від 21.02.2018 року. Згідно Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМ України від 26.10.2011 року № 1141, інформація з цього реєстру може надаватись як в електронній формі, так і в паперовій. З огляду на викладене, та з урахуванням того, що відповідачами вказаний доказ відповідно до положень цивільно-процесуального законодавства не спростований, у суду не має підстав не приймати такий доказ до уваги. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення положень ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідачів з огляду на наступне. З матеріалів справи убачається, що 16 червня 2021 року до суду на електронну пошту надійшло клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв`язку з підозрою на захворювання коронавірусною хворобою ОСОБА_1 . В той же час, до клопотання не долучено жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. При цьому, слід відмітити, що сама ОСОБА_1 та її представник Захаревська Н.П. будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. В будь-якому випадку, у разі неможливості прибути в судове засіданні, ОСОБА_1 була вправі уповноважити свого представника представляти її інтереси під час розгляду справи, однак, таких дій не вчинила, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відкладення розгляду справи. Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону прийняв до розгляду нову редакцію позовної заяви від 13.07.2021 року, яка подана позивачем з пропущенням строків та встановленого законом порядку, колегія відмічає, що позовна заява від 20.04.2018 року та позовна заява від 13.07.2021 року мають однакові предмет та підстави, за своїм змістом є тотожними. У додатках по позовної заяви від 13.07.2021 року зазначено, що усі 12 додатків подані до суду разом з первинною позовною заявою, оригінали письмових доказів знаходяться у ОСОБА_2 , а тому у суду відсутні підстави вважати, що позивачем подана нова позовна заява із зазначенням інших підстав та/або предмету позову. З огляду на викладене, та на обставину щодо залучення судом першої інстанції до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 , яка зазначена позивачем в якості відповідача у позовній заяві від 13.07.2021 року, колегія суддів вважає, що подання такої заяви зумовлене лише залученням до участі у справі нового учасника, а не зміною предмету чи підстав позову, а тому не приймає до уваги посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Окрім того, згідно ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В той же час, як убачається з вищевикладеного, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, та як наслідок, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Захаревської Н.П. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Захаревської Наталії Петрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ірпінського районного суду Київської області від 16 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 жовтня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді А.А. Пікуль О.В. Борисова