Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4036/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4036/21 пров. № А/857/13270/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Бруновської Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року (суддя Махаринець Д.Є., ухвалене в м.Рівне) у справі № 460/4036/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - В С Т А Н О В И В: 27.04.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до загального трудового стажу час відбування ним покарання в колонії-посиленні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального трудового стажу час відбування ним покарання в колонії-посиленні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року та здійснити перерахунок пенсії за віком з дати призначення пенсії, а саме 01 січня 2021 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року в адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 час відбування ним покарання в колонії-поселенні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 час відбування ним покарання в колонії-поселенні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року та здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з обліком стажу роботи за період з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року з дати призначення пенсії 01 січня 2021 року. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що Верховна Рада України в постанові «Про введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 17.06.1993 року №3290 встановила для осіб, які відповідно до пункту «а» частини 3 статті 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» бажають зарахувати до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, періоди трудової діяльності, коли працівник не підлягав соціальному страхуванню, встановлено тариф обов`язкових внесків на державне соціальне страхування в розмірі 33,3 відсотка середньомісячного заробітку працівника відповідної галузі народного господарства на час призначення пенсії за кожний місяць роботи, зазначений законом. Внаслідок того, що в матеріалах електронної пенсійної справи та в матеріалах позовної заяви ОСОБА_1 відсутні будь-які відомості про сплату страхових внесків за період відбування покарання, у відповідача відсутні підстави для зарахування до загального трудового стажу час відбування покарання в колонії-поселення з 21.08.1983 року по 28.05.1987 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач у відзиві на апеляційну каргу не погоджується з доводами апелянта, просить оскаржуване рішення залишити без змін. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. 22 жовтня 1987 року Усть-Вимський районний (міський) народний суд Коми АССР визначив включити в загальний трудовий стаж ОСОБА_1 час відбування покарання в колонії-поселення з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року. В 2018 році ОСОБА_1 звертався до Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо зарахування до страхового стажу періоду відбування покарання в колонії-поселення. У відповідь на звернення позивача, пенсійний орган надіслав лист від 31 січня 2018 року, в якому, з посиланням на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637, вказав, що до стажу роботи зараховується, зокрема, робота в`язнів за умови сплати страхових внесків, а сама робота в`язнів підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Додатково, листом від 30 березня 2018 року орган пенсійного фонду повідомив, що законодавством України не передбачено зарахування до страхового стажу часу відбування покарання в місцях позбавлення волі. 01 січня 2021 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком в сумі 1 769 гривень. З довідки, виданої Головним управління Пенсійного фонду в Рівненській області вбачається, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 29 років 3 місяці та 28 днів. 09 березня 2021 року представник ОСОБА_1 , адвокат Величко О.М., звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області з адвокатським запитом, в якому просив повідомити про те, чи пенсійний орган врахував до загального стажу роботи ОСОБА_1 час відбування ним покарання в колонії-поселення. У відповіді ГУ ПФУ в Рівненській області від 16.03.2021 року вказано, що ОСОБА_1 буде мати право на зарахування періоду відбування покарання за умови сплати за кожний місяць роботи в цей період страхових внесків або якщо в зазначений період він підлягав соціальному страхуванню. Пенсійний орган повідомив, що в матеріалах електронної пенсійної справи ОСОБА_1 відсутні будь-які відомості про сплату страхових внесків за період відбування покарання. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Стаття 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист. Воно включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставив, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно абзацу 6 статті 50 Виправно-трудового кодексу України, час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі. Положеннями статті 33 цього Кодексу було встановлено, що при умові сумлінної роботи і зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним клопотанням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може включити час їх роботи в колоніях-поселеннях до загального трудового стажу. Включення за рішенням суду час роботи засуджених осіб в колоніях-поселеннях до їх загального трудового стажу є випадком, який спеціально передбачений в законі, в розуміння абзацу 6 статті 50 Виправно-трудового кодексу України. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення (определение) Усть-Вимського районного (міського) народного суду Коми АССР від 22 жовтня 1987 року, на яке посилається позивач, та яким включено до загального трудового стажу ОСОБА_1 час його роботи у колонії-поселенні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року є підставою для зарахування періоду відбування позивачем покарання до загального трудового стажу при призначенні пенсії. Вказане рішення суду набрало законної сили. Підстави для його невиконання органом, що призначає пенсію, відсутні. Щодо посилань апелянта на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», апеляційний суд зазначає, що даний нормативно-правовий акт був прийнятий 05.11.1991 року, введений в дію 01.01.1992 року, тобто до факту відбуття позивачем покарання у колонії-поселенні з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року та зарахування цього періоду до загального страхового стражу позивача, цей закон не застосовується. Крім того посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 буде мати право на зарахування періоду відбування покарання за умови сплати за кожний місяць роботи в цей період страхових внесків або якщо в зазначений період він підлягав соціальному страхуванню також є необґрунтованим. Так, постанова КМУ № 637 від 12.08.1993 року «Проатвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», на яку посилається пенсійний орган в обґрунтування апеляційної скарги, була прийнята набагато пізніше виникнення спірних правовідносин. З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що у період з 21 серпня 1983 року по 28 травня 1987 року, коли ОСОБА_1 відбував покарання, діяло законодавство колишнього СРСР, яке жодних вимог щодо підтвердження стажу роботи довідками про оплату страхових внесків у Пенсійний фонд не передбачало, а тому у позивача був відсутній обов`язок сплачувати страхові внески за період відбування покарань. Відмова відповідача у зарахуванні цього періоду до загального страхового стажу позивача обмежує його конституційне право на соціальний захист. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі № 460/4036/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко Н. В. Бруновська