Постанова 4857 № 446/1400/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 446/1400/17 пров. № А/857/1861/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., за участі секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року (головуючого судді Котормуса Т.І. ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янка-Бузька о 11 год. 21 хв. повний текст рішення складено 18.05.2018) у справі №446/1400/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Голопристанської виправної колонії управління ДПС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі (№7) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня, Личаківська виправна колонія управління ДПС України у Львівській області (№30), Львівська виправна колонія № 48 про зобов`язання вчинити дії щодо зарахування трудового стажу та призначення пенсії за віком,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 09.08.2017 звернувся в суд з позовом до Кам`янка-Бузького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Голопристанської виправної колонії управління ДПС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі (№7) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня, Личаківська виправна колонія управління ДПС України у Львівській області (№30), Львівська виправна колонія № 48 в якому просить зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу періоди відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а саме з 29.07.1980 року по 28.07.1982 року в Голопристанській виправній колонії №7, з 25.09.1986 року по 18.10.1988 року в Львівській виправній колонії №48 та з 05.09.1991 року по 04.03.1995 року в Личаківській колонії №30, зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплатити її з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 28.03.2017 року. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 та його представник Татух М.Д. апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Представник Львівської виправної колонії № 48 Мидзка Р.В. апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Голопристанська виправна колонія управління ДПС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі (№7) - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня, Личаківська виправна колонія управління ДПС України у Львівській області (№30) явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , згідно трудової книжки, має сукупний стаж роботи 7 років, 2 місяці та 13 днів (том 1 аркуші справи 14-20) та не заперечується сторонами по справі. ОСОБА_1 був засуджений та відбував покарання: - за вироком Народного суду Комсомольського району м. Херсону від 29.07.1980 до трьох років позбавлення волі. Відбував покарання у Голопристанській виправній колонії №7 з 20.08.1980, 08.07.1981 вибув до ВТКП Вятського УЛНТУ селище Лісне, вдруге прибув до установи з 04.02.1982 по 12.06.1983, що підтверджується довідкою від 04.03.1995 та довідкою від 28.09.2017; - 25.09.1986 до двох років позбавлення волі, що підтверджується довідкою від 04.03.1995; - за вироком Залізничного районного суду м. Львова 03.12.1991 до трьох років та шість місяців позбавлення волі, що підтверджується довідкою від 04.03.1995. Відбував покарання з 05.09.1991, а з 22.01.1992 по 04.03.1995 у Личаківській виправній колонії у Львівській області №30, що підтверджується довідкою від 04.03.1995 та довідкою від 28.11.2016. Відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно йому 27.03.2017 виповнилось 60 років (том 1 аркуш справи 4). ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України щодо призначення йому пенсії за віком та отримав відповідь, а саме 07.03.2017 (том 1 аркуші справи 12-13) та 13.04.2017 (том 1 аркуші справи 10-11), однак позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 7 років, 2 місяці та 13 днів, що є недостатнім, для призначення пенсії необхідно не менше 15 років. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Так, статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 12 Закону №1788-XII встановлено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Так, згідно зі статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970 року (який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію з 01 січня 2004 року) роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується. Частиною 4 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що з 01.01.2004 року час роботи таких засуджених зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії. При цьому, стаття 122 Кримінально-виконавчого кодексу України визначає, що час роботи засудженого у період відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі зараховується до стажу роботи для призначення трудової пенсії після звільнення, за умови оплати ним страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством. Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду. Згідно з пунктом 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками органів внутрішніх справ і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). Робота в`язнів підтверджується довідкою органів внутрішніх справ і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Згідно з абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами. Отже, період страхового стажу до 01 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду. Як встановлено судом із довідки про заробітну плату від 29.11.2016 в період відбуття покарання позивач працював та отримував заробітну плату з листопада 1986р. по серпень 1987р., проте внески до Пенсійного фонду не відраховувались (том 1 аркуш справи 22). Згідно довідки від 28.11.2016 ОСОБА_1 в період відбуття покарання працював та отримував заробітну плату з січня 1992р. по березень 1995р., однак на всі виплати не нараховано страхові внески (єдиний внесок) (том 1 аркуш справи 23). Відповідно до довідки від 28.09.2017 засудженим ОСОБА_1 за час відбуття покарання в Голоприставській виправній колонії №7, трудовий договір не укладався, страхові внески із заробітку засудженого не сплачувались, відрахувань до Пенсійного фонду не проводилось (том 1 аркуш справи 59). Таким чином, судом встановлено факт відсутності сплати страхових внесків за період відбуття покарання засудженим ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про неможливість зарахування такого періоду до страхового стажу особи. Інших доказів такої сплати суду не надано. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. А тому, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, підставно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, так як за умовами статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком виникає за наявності одночасно двох умов: досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Відсутність одно із цих елементів не дає права на отримання пенсії за віком. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 3 квітня 2018 року по справі № 211/3009/17, від 11 грудня 2018 по справі №326/1422/16 (2-а/326/40/2016), які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а тому мотивація, яка наведена у апеляційній скарзі, не дає адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які спростовують правову позицію суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Також згідно частинами 1, 2, 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Колегія суддів вважає, що дана справа відносить до справа незначної складності, що відповідає нормам статті 12 КАС України, пункту 10 Розділу VII перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, а тому проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року у справі №446/1400/17 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Л.Я. Гудим О.М. Довгополов Повний текст постанови складено 10.08.2020